Вступ.

1. Історія розвитку макроекономічної теорії та її сучасний стан.

1.1. Історія становлення макроекономіки як науки.

1.2. Розвиток макроекономіки в сучасному світі.

1.3. Місце макроекономіки в системі наук.

2. Сутність та завдання макроекономічної теорії.

2.1. Об'єктивна необхідність та можливість дослідження макроекономіки як окремої дисципліни.

2.2. Основні завдання та функції макроекономіки.

2.3. Етапи макроекономічного аналізу.

3. Об'єктивна необхідність і сутність макроекономічного регулювання ринку

3.1.Теоретичні основи макроекономічного регулювання.

3.2. Функції, завдання, цілі, межі та об’єкти державного регулювання економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Теоретичне осмислення трансформаційних процесів сучасного світу можливе лише за умови пізнання фундаментальних основ функціонування й розвитку національних господарств, їх взаємозв'язків та взаємозалежності, потребує розуміння тенденцій розвитку загальноцивілізаційного процесу.

Макроекономіка як явище — це система сімейних господарств (домогосподарств), підприємств (фірм), що об'єднуються в певні галузі та сектори економіки, які взаємодіють між собою, з державою та закордоном у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ.

Макроекономіка в гносеологічному аспекті є певною системою знань про функціонування економіки як єдиного цілого, елементи і рівні економіки як системи, їх взаємодію.

До тих пір, поки уявлення економістів-науковців ґрунтувались на тому, що рівновага на мікрорівні автоматично забезпечує рівновагу на макрорівні, потреби в макроекономіці як окремій науці не виникало, хоча такі явища макрорівня як національний дохід, рівень інфляції, рівень безробіття досліджувались. Але це була певна сфера знань про економіку на загальнодержавному рівні.

Велика депресія 1929—1933 pp. поклала край догмату стосовно того, що рівновага в масштабах суспільства може встановлюватись і підтримуватись автоматично ринком. Це спонукало до теоретичного осмислення механізму встановлення і порушення рівноваги спочатку в межах національного, а потім і у взаємодії національного і світового ринків, розвитку макроекономіки як окремої науки.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси макроекономічної теорії, її значення в ринковій економіці.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити історію розвитку макроекономічної теорії та її сучасний стан;
• охарактеризувати сутність та завдання макроекономічної теорії;
• дослідити етапи макроекономічного аналізу;
• проаналізувати сутність макроекономічного регулювання ринку.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема значення макроекономічної теорії в ринковій економіці.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси макроекономічної теорії.

Предметом дослідженнявиступає сутність та історія розвитку макроекономічної теорії, її значення в ринковій економіці.

1. Історія розвитку макроекономічної теорії та її сучасний стан

1.1. Історія становлення макроекономіки як науки

Макроекономіка є досить молодою економічною наукою. За загальним визнанням своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період після світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Початок свій макроекономічна наука бере ще у XVI ст. У 1576 р. француз Жан Боден обґрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей. Дана теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які біля трьохсот років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Перші оцінки національного доходу Англії, що були зроблені В. Петті, передбачали, зокрема, конкретні практичні цілі. Вчений досліджував питання про вплив на економіку заходів, пов'язаних з розподілом доходів та удосконаленням системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVШ ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Свою модель господарського кругообороту Ф. Кене побудував за аналогією з циклом кровообігу людини, оскільки сам за фахом був лікарем. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов'язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю “роботою” з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

За аналогією з людським організмом Ф. Кене поділив суспільство на три класи: 1) продуктивний (селяни); 2) заможний (землевласники); 3) безплідний (ремісники). Ці класи у Ф. Кене обмінюються між собою результатами своєї праці і тим самим відтворюють себе, тобто свою продуктивну силу.

Розробляючи “Економічну таблицю”, Ф Кене виходив із двох принципів:

1. Господарський кругооборот має базуватися на природному економічному порядку без зовнішнього, тобто державного, втручання. Отже, Ф. Кене був прихильником економічного лібералізму.

2. Аналогія економічних процесів із кровообігом сама по собі підводила Ф. Кене до думки про можливість виникнення певних порушень у господарському кругообороті, аж до появи кризових явищ за аналогією з інсультом чи інфарктом.

Головний недолік “Економічної таблиці” Ф. Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються ”природні закони”, тобто, вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи[13, c. 29-31].

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт, який розглядає дві ціни:

1) природну, що покриває витрати і забезпечує середню норму прибутку;

2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулювальна роль цін при цьому виявляється таким чином.

Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий ніж пропозиція, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні, вищому від середньої норми. Це спонукає економічні суб'єкти переміщувати капітал у більш прибуткову галузь. І навпаки, якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі.

Зазначені переміщення капіталу за своєю тенденцією забезпечують рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. У даному перерозподілі капіталу кожний дбає лише про власні інтереси – одержати найбільший прибуток. Але цією дією кожний забезпечує також дотримання суспільних інтересів, не усвідомлюючи того. Таким чином, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги[8, c. 24-25].

Протилежний підхід до оцінки регулювальних можливостей ринку пропонує марксистська теорія. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту – моделі простого й розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Ця обставина, на думку К. Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

Макроекономічні ідеї К. Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка розвивалася згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основного постулату класичної теорії – здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію. Якщо класики стверджували, що ринкові ціни здатні автоматично встановлювати в економіці рівновагу, а тому державне втручання в економіку не потрібне, то Кейнс уперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага – це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і що для її досягнення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фіскальну й грошову політику, а об'єктом регулювання вважав сукупний попит. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема, на такі як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть[1, c. 27-29].

1.2. Розвиток макроекономіки в сучасному світі

У наш час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнєц, американські вчені П. Самуельсон, П. Хейне, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У своїх працях вони теоретично обгрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких як національний продукт, доход і багатство, валовий випуск, зробили їх розрахунки; конкретизували ряд положень щодо оцінок неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання, використання міжгалузевого балансу для визначення зв'язків між галузями і прогнозування та регулювання економіки на національному рівні.

Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років XX ст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний, тобто позитивний, результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію. Вперше у світовій практиці виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце спад виробництва і зростання цін. Це істотно вплинуло на авторитет кейнсіанської теорії.

На цьому тлі почала інтенсивно розвиватися “неокласична” теорія. Неокласична теорія виникла в 70-х роках XIX ст. Її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулювальну здатність ринку. Зазначимо, що неокласична теорія має багато різних напрямків. Так, теорія добробуту вперше ввела до наукового обігу поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, з якими ринок справитися не може, а тому потрібна допомога держави. На це спирається зокрема й теорія державних фінансів (П. Самуельсон). Отже, як реакція на недоліки кейнсіанської теорії виникла неокласична школа. Вона містить ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них на сучасному етапі найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін. Кожна з них має як позитивні, так і уразливі сторони. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обгрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи чи зменшуючи пропозицію грошей, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність. Проте деякі вчені із США (М. Фельдстайн, Г. Гільдер і А. Лаффер) вважають, що глибокі порушення економічного зростання та зайнятості не можуть бути пояснені тільки або сукупним попитом, що є недостатнім для використання виробничого потенціалу, як це стверджують кейнсіанці, або регулюванням грошової маси, як це стверджують монетаристи. Причиною цього, на їхню думку, є недооцінка сукупної пропозиції. Зокрема держава, збільшуючи податки та соціальні виплати і гарантії, тим самим пред'являє надмірні вимоги щодо механізму пристосування ринкової економіки, в результаті чого індивідуальна ініціатива та гнучкість ринку суттєво зменшуються[3, c. 41-42].

Прихильники теорії економіки пропозиції вважають кейнсіанську теорію односторонньою, яка враховує тільки попит і недооцінює необхідність регулювання пропозиції. Насправді ж фіскальна політика, передусім через податковий механізм, може впливати й на сукупну пропозицію, тобто в кінцевому підсумку на реальний обсяг виробництва.

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної, характерним є перехідний період. Він обумовлений як зміною економічної (внутрішньої і зовнішньої) політики держави, так і переходом від одного стану втручання держави в економіку до іншого. Оскільки на ступінь втручання держави в економіку суттєво впливає співвідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідношення змінюється, виникає перехідний період. Він зумовлюється також необхідністю створення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насамперед ринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка є перехідною.

Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період всі суперечності загострюються, зростає їх кількість і інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки, які формують специфіку ії суперечностей, зокрема в Україні, є такі: нестабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесу приватизації і роздержавлення власності; невизначеність рушійних сил розвитку; система цін, здеформована монополіями та інфляцією; часткова втрата керованості макроекономічними процесами та ін.

До цих суперечностей потрібно додати деякі інші, притаманні перехідній економіці України, зокрема законодавство, яке не враховує специфіку перехідного періоду щодо визначення відповідних функцій державного регулювання економіки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідному етапі; надмірна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; досить високий ступінь інтеграції банківської системи в світову ринкову економіку при водночас недостатньо ефективному її впливові на національне виробництво.

Зі всіх відомих планетарних моделей економічного розвитку: монетаризм, кейнсіанство і його модернізаційні варіанти тощо сьогодні стало загальновизнаним сприйняття синтезу моделей, пристосування до умов конкретної країни, до її специфіки. Безперечно і очевидно, що для України жодна відома модель, навіть бездоганно відпрацьована, не прийнятна в чистому вигляді. На таких позиціях стоять відомі вчені-економісти Гальчинський А., Пахомов Ю., Гриценко А., Губський Б., Лук’яненко Д.

Усе це визначає певні вимоги до макроекономічної теорії і практики перехідного періоду в Україні, основними з яких мають бути:

• використання як базових таких економічних теорій, які б відповідали особливостям перехідної економіки та об'єктивним можливостям України і забезпечували їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;

• визначення раціонального співвідношення між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням, яке найбільшою мірою відповідає перехідному етапу розвитку країн зі змішаною економікою;

• розробка стратегії по створенню конкурентного національного виробництва на основі власного науково-технічного потенціалу з метою суттєвого підвищення життєвого рівня населення[9, c. 34-36].

1.3. Місце макроекономіки в системі наук

Визначити місце будь-якої підсистеми або елемента в системі означає не що інше, як віднайти і розкрити зв’язки, в які вступає елемент (підсистема) з іншими елементами (підсистемами) та з системою як цілим. Отже, місце макроекономіки в системі наук визначається зв'язками цієї науки з іншими (безпосередньо або опосередковано) та з системою наук як цілим.

Для здійснення макроекономічних досліджень недостатньо мати інформацію про основні макроекономічні показники та їх динаміку. Як зазначалось вище, багато проблем на макрорівні пов'язані з мікро-, мезо- та мегаекономікою. Але наука макроекономіка безпосередньо пов'язана й з іншими науками, зокрема зі статистикою, яка не тільки надає їй інформацію про агреговані показники економічного розвитку, а й забезпечує статистичними методами обробки інформації, виявлення тенденцій тощо.

Крім того, макроекономіка тісно пов'язана з демографією, яка забезпечує її інформацією про народонаселення, його структуру, очікувані зміни у народжуваності (населення), його структурі, здатності до мобільності і т. ін. Макроекономіка, таким чином, пов'язана з багатьма економічними науками, але це не означає, що вона байдужа до неекономічних наук.

Макроекономіка відчуває на собі вплив політичної ідеології. Крім того, вона ґрунтується на певній філософії. Ціла низка власне економічних процесів відчутно реагує на психологічні мотиви поведінки господарюючих суб'єктів, і в цьому плані макроекономіка пов’язана з психологією.

Макроекономіка пов'язана з економічною соціологією. Як зазначав видатний австро-американський економіст Й. Шумпетер, економічне дослідження здійснюється для того, щоб дізнатись, як поводитимуть себе у будь-який момент люди та до яких наслідків приведе їхня поведінка; економічна соціологія відповідає на питання як, яким чином люди прийшли до того, щоб вести себе так, як вони це зроблять.

Макроекономіка пов'язана з екологією. У людства з'являється все більше й більше підстав для того, щоб проблеми довкілля висунути на перший план, підпорядкувавши власне економічні проблеми проблемам збереження природи та людського духу. Найтісніший зв'язок існує між макроекономікою та математичним моделюванням[7, c. 54-56].

Розрізняють позитивну та нормативну макроекономіку як науку.

Позитивна макроекономіка покликана пояснити зміст макроекономічних явищ і процесів та поведінку економічних суб'єктів за цих умов. Це розуміння поведінкових функцій та об'єктивних реалій на макрорівні, необхідне для розробки рекомендацій щодо здійснення економічної політики держави. Позитивна макроекономіка, таким чином, прагне дати відповідь на запитання: якою є макроекономічна ситуація в країні.

Нормативна макроекономіка — це сукупність уявлень стосовно того, якою має стати економіка. Вона ґрунтується на певних ідеологічних засадах (чи то егоїстичного індивідуалізму, чи то превалювання суспільних інтересів над індивідуальними, чи будь-яких інших) та "еталонних" поведінкових функціях господарюючих суб'єктів.

У галузі позитивної макроекономіки хоча й існує багато розбіжностей у поглядах учених різних шкіл та напрямків, але їх об'єднує і багато спільного в розумінні економічних явищ і процесів.

Набагато більше розбіжностей у поглядах вчених (урядовців, парламентарів та пересічних громадян) у галузі нормативної економіки. Наприклад, невиплата заробітної плати та пенсій у трансформаційній економіці України по-різному зачіпала інтереси тих, хто, відпрацювавши місяцями, а подекуди роками, не отримував зарплати, та тих урядовців, які в такий спосіб створювали ілюзію для міжнародних фінансових організацій про зменшення бюджетного дефіциту та зниження інфляції.

Сказане вище означає, що запитання стосовно того, що краще: збалансований чи дефіцитний бюджет; що містить у собі більшу небезпеку: інфляція чи безробіття; який розподіл доходу можна вважати справедливим тощо не мають однозначної відповіді ні серед науковців-економістів, ні серед політиків, ні серед широкого загалу осіб інших сфер діяльності.

Чому так відбувається?

По-перше, багато макроекономічних теорій мають ситуативний характер. Так, наприклад, кейнсіанська теорія — теорія депресивної економіки, а неокласична — теорія умов повної зайнятості та потенційного обсягу національного виробництва. Кейнсіанська те-орія досліджує економіку короткострокового періоду, а неокласична — довгострокового.

Відомо, що в економіці є постійно діючі суперечності між поточними та перспективними інтересами, цілями та завданнями. Саме тому дуже часто те, що є благом для поточного моменту, приховує в собі небезпеку для перспективи, і навпаки.

По-друге, для визначення мети, того, як має бути дуже важливими є моральні чинники, духовні цінності, ідеологія. Це вносить також суттєві зміни щодо уявлень про бажане майбутнє економіки.

По-третє, економічна форма руху має справу не тільки з матеріальними ресурсами, а і з людьми, які себе можуть поводити: раціонально і нераціонально, виважено та імпульсивно, зі знанням справи та інтуїтивно і т. ін. Це також знижує вірогідність прогнозів у економіці.

По-четверте, економіка окремої країни існує в соціальному середовищі, на неї впливає природа, світові тенденції й т. ін., що теж значною мірою ускладнює можливість як точного пізнання, так і прогнозування поведінки економічних суб'єктів[5, c. 48-49].

2. Сутність та завдання макроекономічної теорії

2.1. Об'єктивна необхідність та можливість дослідження макроекономіки як окремої дисципліни

Необхідно розмежовувати макроекономіку як явище, як сферу знань та як науку.

Макроекономіка — розділ економічної теорії, який вивчає економіку як єдине ціле. Що зумовило необхідність і можливість перетворення цього розділу економічної теорії в самостійний предмет економічних дисциплін?

Необхідність макроекономічного дослідження, як відносно відособленого, пояснюється тим, що, по-перше, аналіз поведінки малих господарюючих суб'єктів (таких як домогосподарство, підприємство, споживач і виробник, найманий працівник і власник капіталу, банкір і вкладник тощо) та відносин, що виникають між ними на мікроекономічному рівні, не дають можливості відповісти на цілу низку вельми важливих для долі господарської системи запитань. Найважливіші з них такі:

• як можна уникнути глибоких спадів виробництва, високого рівня безробіття, гіперінфляції;

• як впливають на ефективність функціонування фірм та добробут домогосподарств, незалежно від їх економічної поведінки, зміни в економічному середовищі;

• як і чому відбуваються зміни умов ділової активності тощо.

Ці проблеми аналізує і пояснює макроекономіка.

По-друге, зазначені вище економічні явища (як багато інших, котрі будуть досліджені далі) не можуть бути розкриті категоріями і законами мікроекономіки. Виникає потреба введення в науковий оборот додаткового понятійного та категоріального апарату (сукупний попит і сукупна пропозиція, рівень цін, сукупний обсяг національного виробництва, сукупний обсяг доходу і т. д.). Макроекономічному рівню господарювання властиві закони, відмінні від тих, які відображають правила поведінки одиничних господарюючих суб'єктів.

По-третє, макроекономіка — не просто величезна кількість окремих господарюючих суб'єктів. Макроекономіка — нова системна якість.

Можливість макроекономічних наукових досліджень виникає з появою велетенських масивів статистичної інформації, яка дає змогу здійснювати розрахунки агрегованих економічних показників (валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національний дохід, обсяг споживання, обсяг інвестицій тощо). Таке виокремлення макроекономіки в окремий предмет економічної науки відбулося в 30-ті pp. XX ст.[11, c. 53-54]

Сучасна макроекономіка використовує як теоретичне підґрунтя основи мікроекономіки. Це пояснюється тим, що, по-перше, виявити загальноекономічні тенденції можна тільки завдяки врахуванню рішень окремих економічних суб'єктів. Наприклад, для того щоб виявити чинники, що визначають обсяг сукупного споживання, треба знати, який механізм прийняття домогосподарством (сім'єю) рішення стосовно того, яку частку доходу слід потратити в поточному періоді, а яку — відкласти на майбутнє. Для того щоб передбачити загальний обсяг інвестицій в економіку, слід мати уяву про те, чим визначається схильність підприємців до інвестування і т. ін.

По-друге, правила поведінки на макрорівні є результуючою (рівнодіючою) багатомільйонних рішень фірм та домогосподарств у процесі їх взаємодії на ринку[4, c. 12].

2.2. Основні завдання та функції макроекономіки

Предметом макроекономічної теорії є поведінка макроекономічних суб'єктів на рівні економіки як єдиного цілого.

Об'єктом її дослідження є агреговані показники. Тому макроекономіка — наука про агреговану поведінку в економіці. Вона вивчає домінуючі тенденції в економіці, залишаючи поза увагою часткові зміни, що стосуються окремих домогосподарств та фірм.

Наприклад, макроекономіка цікавиться зміною рівня цін, що потребує розрахунку певних індексів, нехтуючи при цьому тим, що, приміром, під впливом погодних умов чи під тиском дій уряду відбулися зміни в цінах на одиничні товари чи їх групи (овочі чи взуття).

Завдання макроекономічної теорії:

1) вивчення впливу поведінки економічних суб'єктів та економічної політики:

• на обсяг споживання та інвестицій;

• валютні курси і рівень інфляції;

• торговельний баланс і т. ін.;

2) виявлення факторів, що визначають:

• зміну рівня цін;

• зміну рівня заробітної плати;

• обсяг грошової маси;

• стимулюючу чи обмежуючу фіскальну та грошово-кредитну політику тощо;

3) виявлення причин кон'юнктурних коливань в економіці як у короткостроковому періоді (діловий цикл), так і в довгостроковому (економічне зростання обсягів національного виробництва):

• вивчення впливу кон'юнктурних коливань на динаміку національних обсягів виробництва, рівень інфляції та безробіття тощо;

• визначення впливу макроекономічної політики на ефективність економіки як у коротко-, так і в довгостроковому періодах;

• дослідження впливу світогосподарських зв'язків на державний бюджет, процентну ставку, державний борг тощо.

Для чого необхідно вивчати макроекономіку?

Макроекономіка як наука забезпечує поповнення обсягу та повноту наших знань про економіку завдяки тому, що вона досліджує взаємодію різних ринків: товарного, фінансового та праці. Вона корисна, і нею не може не цікавитись жоден із суб'єктів господарського життя.

Для уряду макроекономіка дає відповіді зокрема на такі запитання:

• як можна уникнути гіперінфляції та глибоких спадів в економіці;

• яку (стимулюючу чи стримуючу) фіскальну та грошово-кредитну політику слід запроваджувати на тій чи іншій фазі ділового циклу;

• чи варто нарощувати державний борг і далі, чи подальше його зростання є небезпечним і т. ін.

Підприємцю ця наука дає можливість зрозуміти та скоригувати свою поведінку за умови, що уряд не приховує своїх намірів стосовно запроваджуваної ним економічної політики. Зокрема, вона пояснює, як валютний курс впливає на дохідність експортерів та імпортерів, а очікувана інфляція — на інвестиційну активність тощо.

Домогосподарюючим суб'єктам макроекономіка дає пояснення, як зміниться їх добробут зі зміною економічного середовища, як вплине зміна величини ставки позичкового процента на економічний стан різних верств населення. Чи варто за певних економічних умов збільшувати свої заощадження, чи краще перерозподілити їх на користь споживання і т. ін.[15, c. 39-42]

Макроекономіка покликана дати відповідь на ще одне, здається, споконвічне запитання, чи можуть суттєво і в потрібному напрямку впливати на макроекономічну ситуацію уряди? Що переважає внаслідок такого втручання: витрати чи вигоди? Різні школи дають діаметрально протилежні оцінки можливостей урядів поліпшити макроекономічну ситуацію, але пошук оптимуму урядового впливу триває.

Найважливіші теорії макроекономіки:

• теорії умов макроекономічної рівноваги;

• теорії порушення макроекономічної рівноваги;

• теорії грошей, інфляції, зайнятості;

• теорії економічного зростання;

• теорії економічної політики;

• теорії зовнішньоекономічної діяльності.

Макроекономіка як наука виконує такі функції:

1) теоретико-пізнавальну (гносеологічну), зміст якої полягає в пізнанні економічних явищ, процесів і поведінки макроекономічних суб'єктів та створенні відповідних об'єктам дослідження теоретичних моделей;

2) практичну, зміст якої полягає у розробці практичних рекомендацій на основі економічного аналізу. Ця функція реалізується насамперед у розробці економічної політики держави. Крім того, теорію макроекономіки використовують у своїй практичній діяльності домогосподарства, фірми та закордонний світ;

3) прогностичну, яка полягає в оцінці економічної кон'юнктури та передбаченні перспектив економічного розвитку країни;

4) виховну та світоглядну. Наявний у суспільстві економічний порядок формує відповідний тип економічного мислення та своєрідний світогляд[14, c. 27-29].

2.3. Етапи макроекономічного аналізу

Виділяють три етапи макроекономічного дослідження (аналізу).

Перший етап ґрунтується на передумові існування репрезентативної (середньої типової) фірми і репрезентативного домогосподарства.

Використовуючи мікроекономічний інструментарій, досліджують поведінку домогосподарства (див. теорії споживання домогосподарства, тема 5) та поведінку типової фірми і вивчають механізм прийняття такою фірмою управлінських рішень.

На другому етапі за допомогою агрегування, тобто узагальнення всієї сукупності рішень, прийнятих домогосподарствами і фірмами, виявляються макроекономічні закономірності й тенденції. При цьому обов'язково враховуються мультиплікативні ефекти. Результати аналізу цього етапу є підґрунтям для вироблення макроекономічної політики держави.

Суть третього етапу — перевірка теорії практикою. На цьому етапі гіпотетичні залежності, виявлені на попередньому етапі або підтверджуються (перетворюючи гіпотези в теорії), або не підтверджуються, продовжуючи залишатись гіпотезами в очікуваннях свого підтвердження, або відкидаються як хибні.

Якщо гіпотези виявились правильними, то вони можуть певною мірою як пояснити минуле, так і передбачити майбутнє.

У зв'язку з тим, що макроекономіка як наука цікавиться станом економіки в минулому, в поточному періоді та прагне передбачити перспективу, розрізняють аналіз ex post та ex ente.

Аналіз ex post ґрунтується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і яких результатів досягла. На основі результатів аналізу ex post здійснюють коригування вже існуючих макроекономічних концепцій і розробку нових.

Метою аналізу ex ente є визначення факторів та механізмів впливу на макроекономічні показники в майбутньому. Аналіз ex ente — це прогностичне моделювання економічних явищ і процесів на основі певних теоретичних концепцій.

Таким чином, макроекономіка покликана пояснити закони розвитку економіки, показати, якою вона могла б стати, та виявити засоби впливу на існуючий стан економіки з метою досягнення бажаного стану[12, c. 38-39].

3. Об'єктивна необхідність і сутність макроекономічного регулювання ринку

3.1.Теоретичні основи макроекономічного регулювання

У підґрунті державного регулювання економіки країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні.

Основоположною в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку нерідко характеризують як теорію попиту, її основні ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит і, певна річ, підтримка державної поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом — ресурси інвестицій і процентні ставки.

Згідно з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована на подолання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків.

Альтернативні макроекономічні концепції державного регулювання були започатковані у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, що викликало недовіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань і теорію "економіки пропозиції".

Монетаризм поширився у 60-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки, і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції.

Теорія раціональних очікувань дістала свого поширення з середини 70-х років, коли в економіці підвищилися рівні інфляції та безробіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля.

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфляцію з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "економіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень податків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Державне регулювання економіки може бути жорстким, прямим і частковим, м'яким. Вперше форма жорсткого державного регулювання економіки була запроваджена в колишньому СРСР[2, c. 58-59].

Сутність форми жорсткого державного регулювання економіки полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових завдань для учасників суспільного виробництва і є юридичним законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити.

Здавалося б, на перший погляд, існуюча система відносин між державою і підприємством є зручною для обох сторін і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Але це не так:

По-перше, жорсткий план націлює виробництво лише на те, що заплановано. А це, з одного боку, сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів продукції, а з другого — ліквідує стимули саморозвитку.

По-друге, для збалансованості розвитку народного господарства через план слід обчислити не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. При номенклатурі продукції, яка перевищує десятки мільйонів її найменувань, навіть найсучаснішим ЕОМ це не під силу.

Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів всеохоплюючого державного керівництва економікою, створення системи часткового, м'якого державного регулювання ринку.

Сутність часткового, м'якого регулювання економіки, яке характерне для більшості країн світу, полягає у тому, що держава шляхом застосування адміністративних, економічних, правових важелів регулює поведінку товаровиробників, визначає перспективу розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу функцію щодо реалізації довгострокових програм розвитку. При цьому вона може впливати на підприємства, фірми, корпорації, асоціації вільних підприємців шляхом впровадження певної податкової, кредитно-фінансової політики, антимонопольного та інших юридичних законів, надання державних позик (субсидій, субвенцій), контролю за цінами і т.ін.[16, c. 53-57]

3.2. Функції, завдання, цілі, межі та об’єкти державного регулювання економіки

Основними функціями державного регулювання — залежно від рівня і компетенції державних органів, які їх здійснюють є:

• регулювання макроекономічних пропорцій;
• розроблення та реалізація науково-технологічної, інвестиційної та соціальної політики;
• фінансування фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук за рахунок бюджетних коштів і кредитів;
• економічний захист власних пріоритетних виробництв;
• розроблення регіональної політики; фінансування заходів соціальне та культурної політики;
• пом'якшення впливу кризових явищ; соціальний захист населення;
• вироблення вимог з охорони навколишнього середовища та його відтворення;
• захист особи, підприємництва, інтересів держави, майнових та інших прав громадян; організація інвестиційної діяльності.

На перехідний період до ринку до цих функцій додається: формування інститутів державного регулювання, створення інфраструктури й умов функціонування ринку.

Функції та завдання державного регулювання економіки суттєво відрізняються на перехідний період до ринку і на період сформованих ринкових відносин.

На сучасному етапі основними завданнями державних органів управління в Україні є:

• створення умов для зайнятості працездатного населення і забезпечення соціального захисту громадян;
• охорона навколишнього середовища та забезпечення раціонального природокористування;
• формування фінансово-бюджетної політики та її реалізація;
• кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом; проведення цінової політики;
• здійснення зовнішньоекономічної діяльності та організація міжурядових відносин, створення державного валютного фонду; «розвиток місцевого самоврядування;
• розміщення державних замовлень на виробництво продовольства, товарів та послуг, що фінансуються з держбюджету;
• управління виробництвом електроенергії, розвитком енергетичної бази України та забезпечення нею народногосподарських потреб;
• організація внутрішньодержавних комунікаційних мереж і шляхів сполучень (залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний транспорт), інженерних комунікацій (трубопроводи, лінії електромереж, кабельні мережі) та їх комутація у міжнародну систему;
• здійснення заходів щодо конверсії;
• реалізація програм роздержавлення, приватизації власності;
• державна підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; виробленнямеханізмів та ефективно діючих структур захисту державного ринку;
• стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності ;
• забезпечення найраціональнішого використання земельних ресурсів;
• забезпечення належного рівня профілактики та охорони здоров'я, безкоштовного лікування хворих у державних медичних закладах;
• безкоштовне забезпечення досягнення достатнього мінімуму загальної та спеціальної освіти в державних школах і спеціальних навчальних закладах[10, c. 141-143].

Аналіз економічної ситуації в Україні (Рис. 1, 2) та практика державного регулювання у країнах з розвинутою економікою свідчить, що до складу основних елементів державного регулювання ринку включають: правове і адміністративне регулювання, цільові комплексні програми, державне підприємництво, індикативне планування, стратегічне планування, бюджетно-фінансове, грошово-кредитне та цінове регулювання, структурно-інвестиційну, галузеву, науково-технічну, соціальну політику.

Державне регулювання ґрунтується на певній системі засобів впливу на ринок, їх можна розділити на дві великі групи: засоби прямого державного впливу (державне замовлення і ліміти, фінансування цільових комплексних програм і деяких галузей з державного бюджету і т.ін.) та засоби опосередкованого впливу (податки, субсидії, ціни тощо).

Державне регулювання ринкової економіки в Україні здійснюється державними органами республіки.(інспекції,НБУ,міністерства)

Об'єктами державного регулювання, ринку є сфера підприємництва, інфраструктура ринку, некомерційна сфера діяльності. Взаємодія суб'єкту та об'єкта в процесі державного регулювання залежить від прийнятої в державі міри втручання її в економіку, але будь-якому випадку має ґрунтуватися на вимогах об'єктивних економічних законів, стимулювати (а не стримувати) розвиток підприємництва.

Параметри регулювання ринку мають певні межі, визначені самою його природою. Ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під тиском зовні, він сприймає державні заходи лише там і тоді, коли вони коригують (а не ігнорують) мотиви ринкових агентів. Світова практика проілюструвала певні недоліки надмірного втручання держави в економіку. Посилення державного втручання в економіку пригнічує ініціативу ринку. Держава, як і інші господарські агенти, не застрахована від помилок й прорахунків.

У цьому зв'язку основними принципами створення системи державного регулювання економіки в Україні є такі:

розумної достатності — державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, які ні за яких умов не можуть виконувати нижчестоящі ланки господарської системи (виробники та інші суб'єкти ринкових відносин) внаслідок обмеженої компетентності;

адекватності — система державних регуляторів економіки та системи їх застосування мають відбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;

поступовості — командно-адміністративні регулятори замінюються економічними у міру того, як для цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, демонополізації, приватизації, стабілізації економіки, створення ринкової інфраструктури[2, c. 67-69].

Висновки

Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілісності. Макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства в цілому. Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства і макроекономіку як науку. Макроекономіка як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет макроекономіка включає:

— національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;

— окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори, сфера домашніх господарств тощо);

— сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту);

— економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини);

— стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання , 2006. — 263 с.

3. Гавриш В. Макроекономіка. Основні моделі та залежності: Навч. посібник для студ. екон. спец.. — Хмельницький : ХДУ, 2003. — 238с

4. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

5. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.

6. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. — Кіровоград, 2004. — 39 с.

7. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. — К.: Основи, 2000. — 588 с.

8. Матросова Л. Макроекономіка: Курс лекцій для студ. екон. спец. денної та заочної форми навчання / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 110с.

9. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп.. — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

10. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. — К. : Техніка, 2004. — 334с.

11. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2002. — 614 с.

12. Радіонова І. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / Університет економіки та права "КРОК". — К. : Таксон, 2004. — 346с.

13. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

14. Солонінко К. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. екон. спец. вищих навч. закл.. — К. : ЦУЛ, 2002. — 320с.

15. Фельдерер Б. Макроекономіка і нова макроекономіка: Підручник для студ. екон. фак. вузів / Е… Буровникова (пер.). — К. : Либідь, 2005. — 464с.

16. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. — К.: Каравела, 2006. — 174 с.