Світовий бізнес

- Фінанси -

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Охарактеризувати структуру ринку цінних паперів.

2. Охарактеризувати основні види цінних паперів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Як ми знаємо, ринок становить систему товарно-грошових відносин виробників і споживачів матеріальних благ, що керується економічними законами попиту, пропозиції та конкуренції.

Виникнення та обіг капіталу, представленого у цінних паперах, тісно пов’язаний із функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. З появою цінних паперів (фондових активів) відбувається нібито роздвоєння капіталу. З однієї сторони, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з іншої — його відображення у цінних паперах.

Основою фінансових інструментів є цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, не підлягають передачі, або передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Усі цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

1. Структура ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку (інша його частина — ринок банківських кредитів). Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.

Завдання ринку цінних паперів — забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур:

цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, ЩО САМЕ продається й купується);

учасників (суб’єктів) ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);

процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).

Виходячи з вищесказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» дано їх визначення. «Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам»[2].

Учасниками торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який забезпечує обмін зобов’язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.

Вся існуюча система інститутів фондового ринку представляє собою інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. В даний час на Україні створені і працюють 25 територіальних управлінь Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії.

Розвиток ринку капіталів передбачає значну кількість елементів інфраструктури, а саме: фондову біржу, валютну біржу, страхові компанії, аудиторські компанії, брокерські фірми, комерційні банки і т.д. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов’язана з державою.

Ринок цінних паперів поділяють на первинний та вторинний ринок. Термін “первинний ринок” відноситься до продажу нових випусків цінних паперів. У результаті продажу акцій та облігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні йому фінансові засоби, а папери осідають у руках першочергових покупців. Слідом за цим першочерговий інвестор має право перепродати ці папери іншим особам, а ті в свою чергу вільні перепродавати їх наступним вкладникам. Слідуючий перепродаж цінних паперів утворює вторинний ринок, на якому вже не відбувається акумулювання нових фінансових засобів для емітента, а має місце тільки перерозподіл ресурсів серед наступних вкладників. Без повноцінного вторинного ринку не можна говорити про ефективне функціонування первинного ринку. Створюючи механізм для термінового перепродажу цінних паперів, вторинний ринок посилює до них довіру зі сторони вкладників, стимулює їх бажання купувати нові фондові цінності і тим самим сприяє більш повному акумулюванню ресурсів суспільства в інтересах виробництва.

При відсутності вторинного ринку або його слабкій організації наступний перепродаж цінних паперів був би неможливий або громіздким, що відштовхнуло б інвесторів від купівлі усіх або частини цінних паперів. В результаті суспільство залишилось би у програші, тому що багато хто, особливо нові підприємства та починання, не отримали б необхідної підтримки.

У структурі вторинного ринку виділяють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Термін “біржовий обіг” означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі. Позабіржовий обіг — купівлю-продаж цінних паперів поза біржею посередництвом прямого узгодження умов операції між продавцем і покупцем. На біржу допускаються не всі компанії, а тільки ті, що відповідають встановленим на біржі правилам. Той факт, що цінні папери якої-небудь фірми котируються (продаються та купуються) на біржі, являється для неї престижним. Одночасно біржа слідкує за своїм реноме і не допускає до біржового обороту папери другорозрядних компаній.

Кожна біржа встановлює свої вимоги стосовно прийому цінних паперів. Тому папери деяких компаній можуть котируватися на одній і не котируватися на іншій біржі. У позабіржовому обороті котируються цінні папери як правило другорозрядних компаній; папери деяких фірм можуть одночасно обертатися як у біржовому, так і у позабіржовому обороті.

Позабіржовий ринок діє на основі телефону, телекса, комп’ютерної мережі, об’єднаних у єдиний організм проводами зв’язку тисячі інвестиційних фірм. Якщо біржовий ринок доступний тільки для солідних корпорацій, то позабіржовий — практично любій компанії. Для цього необхідно тільки, щоб знайшлась брокерська фірма, яка б погодилась би підтримувати вторинний ринок по даному виду цінних паперів.

Економічний зміст цінних паперів та їх види.

Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками:

1) цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов’язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.

2) інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним папером.

3) для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім’я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія.

Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.

Будь-який цінний папір, як специфічний інструмент правового регулювання, носить двоякий характер. У чому це проявляється? Перш за все цінний папір — це інструмент оформлення яких-небудь відносин, в основному зобов’язуючих. Таким чином, завжди можна говорити про права, що підтверджуються цінним папером. Крім того, цінний папір є власністю (об’єктом речових прав, а також різних договорів). Звідси можна говорити про права на цінний папір, розуміючи під цим право власності або інше майнове право.

Будь-який цінний папір характеризується нерозривним зв’язком між правами на цінний папір та правами з паперу. Це, доречі, проявляється у класичному визначенні цінного паперу, що встановлює можливість здійснення права з цінного паперу тільки у випадку пред’явлення оригінального документу — цінного паперу. В наш час, у зв’язку з розвитком безготівкових цінних паперів можна говорити про де-яку модифікацію цього визначення. Однак, той зв’язок, який встановлює можливість здійснення прав з цінного паперу в залежності від володіння правами на цінний папір, повинен існувати при будь-якій формі випуску. Це є однією з характеристик цінних паперів, яка надає можливість відрізнити цей інструмент від майнових прав, що виникають із договорів. З цієї точки зору багато так званих сурогатних цінних паперів типу купчих на акції являються підтвердженням яких-небудь договірних відносин і не приймають самостійного, відірваного від цих відносин значення, тобто будь-який цінний папір підтверджує майнове право, проте не будь-яке майнове право підтверджується цінним папером.

За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф’ючерси, варанти та ін.) — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації), другі — для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви. Як правило, фондові папери або є безтерміновими, або діють понад рік, а комерційні є у своїй більшості короткотерміновими. Усі комерційні папери є борговими. Їх випускають недержавні емітенти і без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Якщо цінні папери мають цільове призначення, то їх можна класифікувати як папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.

Усі цінні папери можна поділити на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продавати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати.

Важливою ознакою цінних паперів є їх здатність до конвертування — вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).

2. Основні види цінних паперів

Відповідно до Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 року основними формами цінних паперів є:

Бездокументарна форма цінних паперів — це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір.

Документарна форма цінних паперів — паперова форма цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами.

Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента про випуск цінних паперів, затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації випуску та є підставою для взяття цих цінних паперів на обслуговування Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред'явника у документарній формі або цінних паперів у без документарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігана.

Випуск у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення сертифікатів, які випускаються з урахуванням вимог, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі, емітент оформляє глобальний сертифікат1, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій [2].

Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів:

1. Основні (боргові та права власності):

• акції;

• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

• облігації місцевих позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов'язання республіки;

• ощадні сертифікати;

• інвестиційні сертифікати;

• векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи)

• форвардні (ф'ючерсні) контракти;

• опціони (варанти);

• депозитарні розписки (свідоцтва).

Далі більш детально зупинимося на характеристиці кожного виду цінних паперів.

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про колену іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

1 Глобальний сертифікат — це документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, який підтверджує право на здійснення операцій з цінними паперами цього випуску в Національній депозитарній системі [2].

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у процентах до їх, номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства. Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю акціонерного товариства.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника, а обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних з їх, господарською діяльністю, не допускається.

Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, направляються відповідно до республіканського й місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад, а кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України можуть д єно мінуватися у конвертованій іноземній валюті і випускатися процентними, Дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

Вони оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску. Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення таких облігацій, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Міністерство фінансів України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і такими організаціями регулюються відповідними угодами згідно із законодавством України.

Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від І до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу їх придбання.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу по казначейських зобов'язаннях та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: по довгострокових і середньострокових зобов'язаннях — Кабінетом Міністрів України, короткострокових — Міністерством фінансів України.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді [3]. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Вексельний обіг може охоплювати різні сфери. По-перше, відносини між банками та клієнтами при видачі банківських позичок (соло-векселя); по-друге, між суспільством та державою (казначейські векселя); по-третє, між фізичними та юридичними особами без посередництва банку.

В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.

Комерційні векселя з'являються в обігу на основі угод із купівлі-продажу товарів у кредит, коли покупець, не володіючи в момент покупки грошима, пропонує продавцю вексель, який може бути як його власністю, так і чужим, але індосируваним, тобто таким, що містить передаточний напис. Комерційний вексель забезпечений тими сумами, які надійдуть від продажу куплених товарів. Такі векселя є основою вексельного обігу, бо вони обмежені конкретними строками та сумами проданих товарів в кредит.

Позичкові угодив грошовій формі оформляються фінансовими векселями. Формалізація грошового зобов'язання фінансовим векселем є способом додаткового забезпечення своєчасного та точного його виконання з метою захисту прав кредиторів.

Векселя, походження яких не пов'язане з реальним переміщенням ні товарних, ні грошових цінностей називають фіктивними. До таких векселів відносять дружні, бронзові (дуті) та зустрічні векселя. Дружній вексель виникає тоді, коли одне підприємство є кредитоспроможнім і "по дружбі" виписує вексель іншому, який має фінансові проблеми з метою одержання останнім грошової суми в банку шляхом врахування або застави даного векселя. Якщо партнер у свою чергу виписує дружній вексель із метою гарантії оплати, то такий вексель називають зустрічним. Векселя, видані фіктивними або некредитоспроможними фірмами є бронзовими або дутими.

Векселя бувають також переказні (тратти), видані в формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж та прості, видані в формі безумовного зобов'язання здійснити платіж видані у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж.

Особливість векселя як цінного паперу та боргового зобов’язання полягає в тому, що він є безумовним, безспірним, як правило, абстрактним, тобто не залежить від причин, які спонукали його видачу, зобов'язанням. Він може також виконувати функції платіжного засобу. Передача прав векселедержателя іншій особі здійснюється шляхом передаточного надпису на звороті векселя, який називається індосаментом. У випадку не оплати векселя в строк або відмови трасата (платник за векселем) від акцепту, власник векселя має повідомити особу, від якої він одержав вексель за надписом, про несплату та трасата — про відмову від акцепту [8].

Особливою групою цінних паперів є похідні цінні папери, які мають встановлені законодавством реквізити та засвідчують зобов'язання внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 19.04.1999 року № 632 "Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів" визначено, що: дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначених ним умовах у майбутньому [6]. Існують такі форми деривативів:

  • Ф'ючерсний контракт — це стандартний документ, який засвідчує: зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання зобов'язань сторонами контракту.
  • Опціон — це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання такого контракту або Неї час такого придбання за рішенням сторін контракту.

• Варант— це різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною. Депозитарна розписка (свідоцтво) — це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії який обліковується в іноземній депозитарній установі. Емітентом їх можуть бути юридичні особи — резиденти, які є учасниками Національної депозитарної системи, за умови встановлення кореспондентських відносин між депозитарієм, у якому зберігається глобальний сертифікат на загальний обсяг емісії депозитарних розписок, та іноземною депозитарною установою, що веде облік права власності за цінними паперами, які лежать в основі депозитарних розписок.

Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" [1]. Зокрема, емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств із моменту реєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати органу, що реєструє для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів.

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за 30 днів із моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, зобов'язаний перевіряти відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України.

Похідні цінні папери вводяться в обіг юридичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, які зобов’язуються виконувати, передбачені в інформації про випуск похідних цінних паперів.

Похідні цінні папери, що утворюються шляхом надання пропозицій щодо провадження певних дій, спрямованих на встановлення зобов'язань, умови виконання яких передбачені у похідних цінних паперах, можуть бути утворені лише організатором торгівлі.

Випуск від імені держави похідних цінних паперів, базовим активом яких є державні цінні папери, здійснює за рішенням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів України. У рішенні Кабінету Міністрів України повинні визначатися основні умови випуску та обігу таких похідних цінних паперів. Випуск та інформація про випуск таких цінних паперів не підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Для введення в обіг похідних цінних паперів емітент чи організатор торгівлі повинен узгодити можливість використання базового активу з:

• Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку — якщо базовим активом є цінні папери (крім державних), фондові індекси чи ставки прибутковості за цінними паперами;

• Міністерством економіки України — якщо базовим активом

є товарні ресурси;

• Національним банком України — якщо базовим активом є

кошти, їх ринкові характеристики та банківські метали;

• Міністерством фінансів України — якщо базовим активом є

державні цінні папери.

Міністерство економіки України та Національний банк України можуть встановлювати квоти на обсяги використання відповідного базового активу.

Висновки

Ринок цінних паперів — це складний механізм, із допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями та іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку та організаціями та громадянами, які їх можуть позичити (надати) на певних умовах.

Важливим для аналізу ринку цінних паперів є поділ ринку на первинний та вторинний. Первинний ринок — це економічний простір, який цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця. Економічним він називається не лише тому, що на ньому діють емітент та інвестор, але й тому, що він раціонально організований, виконує певне економічне завдання і тільки в межах цього простору емітент може отримати необхідний йому капітал.

Вторинний ринок — це сфера обігу цінних паперів, куди вони потрапляють після того як їх продасть перший власник, що купив ці папери у емітента. Цей ринок може бути неорганізованим, або позабіржовим та організованим, або біржовим. У більшості країн світу на позабіржовому ринку обертається основна маса (приблизно 85%) цінних паперів, а на біржовому — відносно мала їх частка — 15%. Однак, саме біржовий ринок, де зосереджені найбільш якісні, а тому й найважливіші цінні папери, визначає кон'юнктуру та процес розвитку фондового ринку.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник/ Людмила Горбач, Олександр Каун,. -К.: Кондор, 2006. -435 с.

2. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003,2005. -527 с.

3. Гpиценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996.

4. Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання: Теорія, практика, ноpмат.база/ Олексієнко М.,Ольшанський В.,Лилак Д.,Пеpшиков E.- К.:Козаки, 1996.- 143с.

5. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов. – М., 1999. – 416с.

6. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. -Кіровоград: Мавік, 2002. -238 с.

7. Основи фінансово-кредитних відносин в ринкових умовах/ Чеснакова Л.С., Боpовик H.А., Концева В.В., Головіна О.Г.- К.: УТУ, 1997.

8. Павлов В. Цінні папери в Україні: Навчальний посібник/ Володимир Павлов, Іван Пилипенко, Ігор Кривов’язюк,; Держ. акад. статистики, обліку та аудиту Держкомстату України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. -2-е вид., доповнене. -К.: Кондор, 2004. -398 с.

9. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -310 с.

10. Шелудько В.Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. -К.: Знання , 2006. -535 с.