Умови та підстави визнання окремої території України зоною надзвичайної екологічної ситуації
- Екологія -Вступ.
1. Підстави для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації.
2. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Зона надзвичайної екологічної ситуації — окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація.
Надзвичайна екологічна ситуація – це надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України (Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р. № 1908-III).
Зону надзвичайної екологічної ситуації, зокрема, було оголошено в окремих районах та містах Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Хмельницької та Черкаської областей внаслідок руйнівного впливу стихійних сил природи наприкінці листопада – на початку грудня 2000 року (Указ затверджено Законом України від 14 грудня 2000 р. № 2146-III) тощо.
Надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та(або) значних матеріальних втрат (Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. № 1809-III).
1. Підстави для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації
Запровадження надзвичайної ситуації ще на стадії виникнення загрози життю та здоров’ю великої кількості людей або заподіяння матеріальної шкоди сприяло б зменшенню негативних наслідків від стихійних або техногенних лих. Так, можливо, варто було оголосити окремі території Вінницької, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей зонами надзвичайної екологічної ситуації у зв’язку із паводком 23–27 липня 2008 р. на початку дії цього паводку (натомість відповідний Указ Президента № 682/2008 було видано 28 липня 2008 р. і затверджено Законом України № 338-VI 31 липня 2008 р.). Тоді б доречним було вжити невідкладних заходів щодо запобігання та зменшення великомасштабних руйнувань та пошкоджень, суттєвого погіршення умов життєдіяльності населення. І можливо, потім менше зусиль довелося б докладати до подолання наслідків цього стихійного лиха (відповідні заходи передбачені Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 19 серпня 2008 р., затвердженим Указом Президента України від 10 вересня 2008 р. № 826/2008).
Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:
· значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;
· виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів;
· негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;
· негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;
· значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.
Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.
Кабінет Міністрів України вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою [6, c. 117-118].
Оголошення окремої місцевості Автономної Республіки Крим зоною надзвичайної екологічної ситуації або окремих її місцевостей може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
В Указі Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації зазначаються, зокрема:
· обставини, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;
· обґрунтування необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;
· межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації;
· заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в зоні надзвичайної екологічної ситуації;
· основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації;
· обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної ситуації;
· час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою зоною.
Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації негайно доводиться до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.
Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації – це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується для попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.
Запровадження відповідного правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає виділення державою та/або органами місцевого самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану та відшкодування нанесених збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних та цільових програм громадських робіт [1, c. 348].
2. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації
Правові норми, що забезпечують правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації, містяться в більш як 200 нормативно-правових актах різного рівня та юридичної сили — в Конституції та законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах центральних органів виконавчої влади. При цьому найбільша регулююча роль і питома вага у відповідній сфері належить нормативно-правовим актам Кабінету Міністрів України.
Аналіз правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій, свідчить про те, що вони утворюють складний комплексний правовий інститут, якому притаманні певні риси, що потребують поглибленого аналізу. Особливістю його є те, що дія його правових норм поширюється на всі сфери економіки, види виробничої та іншої господарської діяльності, де можуть виникнути техногенні інциденти з небезпечними для навколишнього природного середовища, здоров'я людей наслідками. Відповідні правові норми містяться в законах України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про пестициди і агрохімікати», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про електроенергетику», «Про захист рослин», «Про меліорацію земель», «Про перевезення небезпечних вантажів» тощо.
Характерною рисою цього правового інституту є й поширення його правового регулювання на всі органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадян, що мають забезпечувати організацію і реалізацію заходів щодо реагування на надзвичайні ситуації із небезпечними для довкілля та здоров'я населення наслідками. Таке правове регулювання забезпечується, зокрема, Конституцією України (статті 85, 106), законами України «Про міліцію», «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про ветеринарну медицину», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про війська Цивільної оборони України», «Про місцеві державні адміністрації», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»; постанови Кабінету Міністрів України про затвердження Положення про єдину систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру від 3 серпня 1998 р. Положення про Державний координаційний центр реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах від 18 серпня 1999 р. та ін. [4, c. 205-206]
Специфіку аналізованого правового інституту значною мірою визначають норми, що передбачають спеціальні заходи щодо запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій: інформаційного, фінансового, матеріально-технічного, аварійно-рятувального та іншого характеру. Вони містяться в законах України: «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну таємницю», «Про зв'язок», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки», «Про внесення змін до Закону України «Про державну таємницю», «Про радіочастотний ресурс України» тощо. А також зазначені норми містяться в законах України: «Про державний матеріальний резерв», «Про гуманітарну допомогу», «Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення», «Про аварійно-рятувальні служби» та ін.
Значна кількість норм з питань надзвичайних екологічних ситуацій міститься в екологічному законодавстві, а саме в законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», природоресурсних кодексах та законах (з питань охорони і використання землі, надр, вод, лісу, атмосферного повітря, тваринного світу), в інших нормативно-правових актах екологічної спрямованості.
Питання запобігання епідеміям та епізоотіям, надання медичної допомоги у випадках надзвичайних екологічних ситуацій урегульовані законодавством України про охорону здоров'я: Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про ветеринарну медицину», «Про карантин рослин» тощо.
Після Чорнобильської катастрофи набуло розвитку як самостійний блок законодавство про ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Три основні закони, присвячені відповідним проблемам. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічну безпечну систему», що неодноразово змінювалися і доповнювалися, є основою цієї галузі законодавства. Важливу роль у запобіганні надзвичайним ситуаціям в ядерній галузі відіграють також закони України «Про поводження з радіоактивними відходами» та «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» [2, c. 186-187].
Серед міжнародних багатосторонніх договорів у відповідній сфері важливе значення мають Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій ( 1992 p.), Конвенція про ядерну безпеку (1994 p.), Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986 p.), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації (1986 p.), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980 p.), Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів з внесеними до неї поправками (1994 p.), Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами (1997 р.)
Міжнародними документами рекомендаційного характеру у відповідній сфері регулювання є також ряд актів МАГАТЕ, зокрема Міжнародні основні норми безпеки для захисту від іонізуючих випромінювань та безпечного поводження з джерелами випромінювання (1996 p.), Принципи поводження з радіоактивними відходами (1995 р.) тощо.
Питання співробітництва у зазначеній сфері знайшли відображення й у ряді двосторонніх угод України з іншими державами. До них належать, зокрема, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про співробітництво та надання взаємної допомоги в галузі попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків від 27 жовтня 1998 р.
Центральне ядро законодавства України про правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації становлять норми, що визначають підстави для оголошення окремої місцевості такою зоною. До цих підстав, зокрема, належать:
— негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або унеможливлюють проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;
— значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.
Відповідна територія оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України (ст. 6 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації») [5, c. 167-168]
Кабінет Міністрів України вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою.
У ст. 6 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» визначені також положення, що мають бути відбиті в Указі Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації. До них належать: обставини, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; обґрунтування необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації; заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в зоні надзвичайної екологічної ситуації; основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації; обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної ситуації; час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою зоною.
Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації має негайно доводитися до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» дія правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації може бути достроково припинена Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України у разі усунення обставин, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, виконання заходів, які необхідно було здійснити для нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації.
Припинення дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації на території Автономної Республіки Крим або в окремих її місцевостях може ініціювати Верховна Рада Автономно Республіки Крим.
Подання Кабінету Міністрів України про дострокове припинення дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації має готуватися з урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади.
Дострокове припинення дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації приводить до того, що така територія не вважається зоною надзвичайної екологічної ситуації. Встановлено також, що межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації, можуть бути змінені з дотриманням вимог, встановлених ст. 6 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації».
Запровадження правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає виділення державою та/або органами місцевого самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану та відшкодування нанесених збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних та цільових програм громадських робіт (частина друга ст. 8 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»). Кошти на забезпечення діяльності, пов'язаної з ліквідацією наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, згідно зі ст. 10 зазначеного закону мають в обов'язковому порядку виділятися з державного та місцевих бюджетів, резервного фонду Кабінету Міністрів України чи інших джерел, не заборонених законом [3, c. 415-417].
Висновки
Відповідно до зазначеного правового режиму можуть вживатися заходи щодо: встановлення особливого режиму виїзду і в'їзду; посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення; запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності серед населення; відселення людей із місць, небезпечних для їх проживання, з обов'язковим наданням їм жилих приміщень для постійного або тимчасового проживання; проведення мобілізації ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, зміна режиму їх роботи та профілю виробничої діяльності в межах, необхідних для проведення аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт, тощо. У разі виникнення потреби в терміновому виконанні в зоні надзвичайної екологічної ситуації великих обсягів аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт Президент України може прийняти рішення про залучення та виконання таких робіт військовими частинами Збройних Сил України та іншими утвореними відповідно до закону України військовими формуваннями.
Рішенням про встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, з метою здійснення заходів для нормалізації екологічного стану, можуть встановлюватися обмеження на здійснення певних видів діяльності шляхом встановлення тимчасової заборони на: будівництво та функціонування об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку; застосування в господарській та іншій діяльності особливо небезпечних речовин (хімічних, радіоактивних, токсичних, вибухових тощо), засобів захисту рослин, сукупність властивостей яких і/або особливостей їх стану можуть погіршувати екологічну ситуацію в цій зоні, функціонування санаторно-курортних закладів; провадження будь-якої іншої діяльності, що становить підвищену екологічну небезпеку.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 42, ст.348
2. Андрейцев В. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка — К. : Знання-Прес, 2002. — 332с.
3. Балюк Г. Екологічне право України. Акедемічний курс: Підруч. для вищ. навч. закл. / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Київський ун-т права / Юрій Сергійович Шемшученко (заг.ред.). — К. : Юридична думка, 2005. — 848с.
4. Барбашова Н. Екологічне право України: Навч. посібник / Донецька держ. академія управління. — Донецьк : Апекс, 2003. — 392с.
5. Дмитренко І. Екологічне право України: Підручик для вузів / Національна академія внутрішніх справ України. — 2. вид., перероб. та доп. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 352с.
6. Кобецька Н. Екологічне право України: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 349c.
7. Малишко М. Екологічне право України: Навч. посіб. / В.З. Янчук (ред.). — К. : Видавничий Дім "Юридична книга", 2001. — 389 с.
8. Попов В. К. Екологічне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / В.К. Попов (ред.), А.П. Гетьман (ред.). — Х. : Право, 2001. — 480с.
9. Тищенко Г. Екологічне право: Навч. посіб.. — К. : ТП Пресс, 2003. — 256с.