Види і методи фінансового контролю
- Фінанси -Вступ.
1. Визначення методів фінансового контролю.
2. Характеристика основних методів фінансового контролю.
3. Основні види фінансового контролю.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Контроль за суспільним виробництвом і розподілом продуктів, раціональним використанням трудових, матеріальних, грошових ресурсів є об’єктивною необхідністю. Однією із форм контролю є фінансовий контроль.
Необхідність фінансового контролю обумовлена дією економічних законів, товарно-грошових відносин.
Фінансовий контроль – це вид контролю, який базується на використанні контрольної функції фінансів і таких вартісних економічних категорій як госпрозрахунок, кредит, дохід, ціна, собівартість і т.д.
В процесі фінансового контролю здійснюється перевірка виконання господарських і фінансових планів-прогнозів, дотримання режиму економії, стану збереження власності, раціональності і ефективності використання засобів, які є в господарстві.
Основними задачами фінансового контролю є перевірка:
· виконання планів-прогнозів господарської діяльності;
· виконання завдань по доходах, витратах, приросту і використанню власних оборотних засобів;
· витрати грошових і матеріальних засобів в границях встановленими фінансовими планами-прогнозами і кошторисами з максимальною економією і ефективністю;
· стану розрахунків з фінансовими органами, банками, дебіторами і кредиторами, витрати фонду заробітної плати.
Фінансовий контроль зводиться до виконання таких задач:
виявлення результатів і якості роботи організацій (підприємств).
Сприяння на організації (підприємства) усунення недоліків в господарсько-фінансовій діяльності. Головним у фінансовому контролі є не виявлення, фіксування порушень, незаконних витрат засобів і безгосподарності, а попередження запобігання.
1. Визначення методів фінансового контролю
Методи фінансового контролю — це прийоми і засоби його здійснення, їх нараховується багато залежно від об'єкта контролю, мети контролюючого органу. До методів фінансового контролю слід віднести різноманітні перевірки (стан обліку і звітності, списання недостач, зберігання фінансових документів тощо); аналіз фінансово-господарської діяльності; звіти про фінансову діяльність на сесіях представницьких органів усіх рівнів, засіданнях органів виконавчої влади, ревізії тощо.
Перевірка — як спосіб контролю за дотриманням суб'єктами фінансового законодавства і дотриманням фінансової дисципліни проводиться багатьма органами держави.
До органів, які мають право здійснювати перевірки та обстеження фінансової діяльності, належать:
1. Антимонопольний комітет України, на який покладено функцію проведення контрою за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, який проводить державний контроль з питань використання у заявлених цілях імпортованих в Україну товарів, що підлягають державному експортному контролю.
3. Державна служба експортного контролю провадить контроль з питань використання імпортованих в Україну товарів, які підлягають державному експортному контролю.
4. Державна інспекція з контролю за цінами здійснює контроль з питань державної дисципліни цін при встановленні і застосуванні державних фіксованих цін і тарифів.
5. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України провадить контроль за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері, дотримання емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу цінних паперів, передбачених такою інформацією.
6. Міністерство екології та природних ресурсів України здійснює державний контроль за дотриманням норм і правил використання і охорони природних ресурсів.
7. Міністерство внутрішніх справ провадить контроль за суб'єктами господарювання в межах компетенції, встановленої для нього законодавством.
Державна податкова служба, Державна митна служба, Контрольно-ревізійна служба провадять державний контроль за дотриманням фінансового законодавства про податки, інші платежі, за витрачанням коштів і матеріальних цінностей. їх повноваження будуть розглянуті більш детально.
Інші центральні й місцеві органи виконавчої влади можуть провадити обстеження діяльності суб'єктів господарювання щодо дотримання ними чинного законодавства з питань, віднесених законодавством до їх компетенції.
2. Характеристика основних методів фінансового контролю
Перевірку стану бюджетної дисципліни і витрат цільових фондів здійснюють два контрольних органа: Рахункова палата і Головне контрольно-ревізійне управління з регіональними підрозділами. Перед Рахунковою палатою стоять питання, пов’язані з бюджетною політикою, з політикою витрат централізованих державних ресурсів. Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ) покликане здійснювати внутрішній державний контроль за використанням коштів затвердженого бюджету, грошових потоків (у тому числі місцевих органів влади) і цільових фондів. Указом Президента України від 27 серпня 2000 р. № 1031 "Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи" Головному контрольно-ревізійному управлінню України надано статус центрального органу виконавчої влади. ГоловКРУ здійснює контроль за використанням державного майна, комунальної власності і земельних ресурсів, а також за поверненням кредитів, виданих під гарантію уряду. За десять років роботи органи КРУ провели 500 тисяч ревізій та перевірок підприємств, установ та організацій різних форм власності. Підприємства недержавної форми власності перевіряються за завданнями правоохоронних органів. Головною формою діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби є проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності. План перевірок на рік затверджується першим віце-прем'єром. Як правило, перевірки провадяться за планом. Позапланові перевірки провадяться за завданнями правоохоронних органів. Так, у 2002 р. було перевірено 37 тисяч підприємств і організацій і на 16,6 тисяч з них виявлено 1 млрд. гривень нецільового, незаконного витрачання коштів і недостач. У 2002 р. було проведено ще й 6100 позапланових перевірок за проханням правоохоронних органів.
Планові перевірки дотримання фінансового законодавства провадяться за місцем знаходження органу управління цього суб'єкта або за місцем знаходження його відокремленого структурного підрозділу, згідно з передбаченим планом-графіком перевірок, що щороку складає ДПАУ за узгодженням з усіма органами контролю.
Планову виїзну перевірку провадять не частіше одного разу на календарний рік у виробничій сфері, а у невиробничій— не рідше як двічі на рік.
Указ Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання і підприємницької діяльності" передбачив можливість проводити і позапланові виїзні перевірки. їх можна проводити:
— якщо за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти порушення норм законодавства;
— якщо підприємцем не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;
— при виявленні недостовірності даних, заявлених у звітних документах;
— якщо суб'єкт господарювання подав скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час перевірки;
— у разі потреби перевірити відомості, отримані від ділового партнера, який мав правовідносини з суб'єктом господарювання, якщо останній не надасть відповідні документальні пояснення на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу впродовж трьох робочих днів від дня отримання запиту;
— у разі ліквідації або реорганізації підприємства.
Право на проведення документальної перевірки надається на підставі посвідчення, що оформляється на спеціальному бланку суворої звітності податкового органу, форму якого затвердила Державна Податкова Адміністрація України, і засвідчується гербовою печаткою та підписом:
— на планову перевірку — керівником податкового органу або його заступником, якому підпорядкований підрозділ, що очолює перевірку;
— на позапланову перевірку — виключно керівником податкового органу.
Посвідчення на перевірку видається окремо на кожного працівника, який бере участь у перевірці. Це посвідчення дає право на перевірку тільки одного підприємства.
П. 7 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98 рекомендує підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності вести журнали відвідування їх та їх структурних підрозділів представниками контролюючих органів з обов'язковим зазначенням у цих журналах строків та мети відвідання, посади і прізвища представника, який обов’язково ставить свій підпис у цьому журналі. Відмова представника контролюючого органу від підпису в журналі є підставою для недопущення його до проведення перевірки. Про факт цієї відмови суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє письмово у триденний строк контролюючий орган, в якому працює контролер. Усі акти, якими завершуються контрольні перевірки усіх форм і методів, повинні прийматися в певні, установлені законодавством терміни, бути підписані контролерами та суб'єктами, які підлягають контролю.
Президія Вищого арбітражного суду України у постанові від 26 січня 2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням недійсними актів державних та інших органів" визначила: "Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства та прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством".
Перевірка як правило не триває більше 30 робочих днів, і на цей термін видається контролеру посвідчення. Винятком з цього правила є перевірка підприємств із річним сукупним валовим доходом понад 20 млн. гривень. Для цього треба отримати дозвіл керівника органу податкової служби, якому підпорядкована податкова інспекція. Цей керівник видає контролеру і нове посвідчення.
Керівники контрольованих підприємств і організацій мають право не допускати перевіряючих у випадках, передбачених законодавством:
— у разі непогодження графіків проведення планових перевірок, якщо за 10 днів до початку перевірки юридичну особу письмово не повідомили про її проведення;
— якщо контролер не пред'явив службового посвідчення на перевірку.
Про такі випадки недопущення контролера необхідно скласти акт. Якщо перевіряючий відмовляється підписувати цей акт, необхідно запросити третю особу і повідомити про це контролюючий орган.
Основним методом фінансового контролю є ревізія. Ревізія — метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.
Методи фінансового контрою слід відрізняти від методики проведення фінансового контролю, яка означає детальні засоби конкретної перевірки. Так, при перевірці зберігання коштів у касі установи необхідно спочатку провести інвентаризацію каси. Для чого відповідно з банківськими правилами закрити й опечатати місця зберігання коштів, проглянути касову книгу касира і всі документи щодо приходу прибутків і витрат каси цього дня, що знаходиться у касира, або електронні варіанти. Останні номери прибуткових і видаткових ордерів зіставляються з даними журналу реєстрації касових ордерів у бухгалтерії і встановлюється, де знаходяться ордери, що не надійшли в касу. Після чого перевіряються сейфи або інші сховища коштів, і перевіряючий починає дивитись готівку.
Законодавство закріплює обов'язковий і регулярний характер ревізії. Вона повинна провадитися, як правило, на місці і засновується на перевірці первинних документів, бухгалтерської, статистичної звітності, фактичної наявності готівки. Як правило, ревізії провадяться за планом і заздалегідь складеною програмою перевірки. Нормативно-правові акти передбачають координацію перевірок підконтрольних об'єктів з тим, щоб контролюючі органи не заміняли один одного на підконтрольному об'єкті, а починали роботу або одночасно, або один із них.
Ревізори перевіряють на об'єктах первинні документи, бухгалтерську звітність, плани, кошториси, наявність готівки, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей, основних фондів. Вони мають право проводити часткові й суцільні інвентаризації, опечатувати склади, каси; залучати фахівців та експертів для проведення ревізії; одержувати письмові пояснення до питань, які виникають під час перевірок тощо.
За змістом ревізії поділяються на документальні та фактичні. Документальні ревізії включають в себе перевірку різних фінансових документів, аналіз яких дає можливість встановити законність, доцільність та ефективність витрачання коштів або матеріалів.
При проведенні фактичної ревізії перевіряється наявність готівки, цінних паперів, матеріальних цінностей.
За часом здійснення ревізії поділяються на планові й позапланові.
Періодичність перевірок контролюючими органами встановлюється нормативно-правовими актами1.
Документальна перевірка великих платників податків стосовно дотримання податкового й валютного законодавства, правильності та своєчасності сплати обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів проводиться комплексно один раз на рік за затвердженими планами.
Зустрічні перевірки дозволяються при виникненні необхідності в їх проведенні на підставі звернення органів податкової служи, які взяли на облік юридичних або фізичних осіб за місцем їх проживання протягом десяти робочих днів з моменту одержання завдання.
Перевірки на подання правоохоронних органів провадяться незалежно від кількості раніше проведених перевірок у цього господарюючого суб'єкта.
Перевірки всіх суб'єктів підприємницької діяльності у зв'язку з надходженням оперативної інформації стосовно протиправних дій посадових осіб, правопорушень у сфері оподаткування, ухилення від сплати податків здійснюється при надходженні такої інформації.
У Контрольно-ревізійних органів з'явилися нові форми роботи, зокрема аудит ефективності виконання державних програм із метою комплексної оцінки зробленого. Основною метою перевірки КРУ стало: не констатувати факт порушення, а виявити причини збиткової діяльності, щоб внести пропозиції щодо реорганізації збиткової галузі.
Під час запровадження нової форми контролю необхідно враховувати таке: результати аудиту ефективності будуть більш вагомими, коли його елементи будуть поєднані з ревізією. Такий підхід вимагає підвищення кваліфікації ревізорів
з питань експертизи нормативно-правових актів, економічного аналізу й менеджменту, а також потребує посиленої аналітичної роботи ГоловКРУ та його галузевих управлінь. Аудит ефективності — це форма контролю, яка складається з сукупності статистичних, ревізійних та аналітичних дій, спрямованих на визначення рівня ефективності державних вкладень при реалізації запланованих цілей, встановлення факторів, що перешкоджають досягненню максимального результату при використанні визначеного обсягу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, та обґрунтування пропозицій щодо підви-щення ефективності використання державних ресурсів .
Відомчий фінансовий контроль проводиться в системі міністерств й інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що віднесені до сфери їх управління .
Відомчий фінансовий контроль покладається на міністерства та відомства, контрольно-ревізійні підрозділи яких провадять ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності на підпорядкованих їм державних (казенних) підприємствах, установах і організаціях.
Ревізії та перевірки проводяться комплексно на підставі річних планів, узгоджених із ГоловКРУ або з його підрозділами на місцях. В окремих випадках за наказом міністра або керівника іншого центрального органу виконавчої влади можуть відбуватися позапланові ревізії і перевірки.
Законодавством заборонено дублювання ревізій і перевірок, тому робота органів відомчого контролю координується із роботою органів державної контрольно-ревізійної служби. Державна контрольно-ревізійна служба може провадити загальні ревізії та перевірки разом із органами відомчого контролю.
Ревізори мають право перевіряти на контрольованих об’єктах плани, кошториси, грошові та інші документи, наявність готівки, цінностей. У випадках виявлення підробок або інших зловживань вилучати необхідні документи на термін проведення ревізії або перевірки, залишаючи у справі акт вилучення, копії або реєстри документів.
Ревізори перевіряють наявність сировини, правильність її списання, можуть вимагати проведення інвентаризації цінностей, опечатувати каси, касові приміщення, склади тощо. Ревізор діє, користуючись вимогами законодавства і зобов'язаний брати участь у розробці пропозицій щодо покращення справ у підконтрольного об'єкта, посилення контролю за фінансово-господарською діяльністю та дотриманням фінансової дисципліни.
Внутрішньогосподарський контроль являє собою перевірку виробничої і господарської діяльності підприємств, їх структурних підрозділів, яка здійснюється бухгалтерією, фінансовим відділом господарюючого суб'єкта. Основний обов'язок з проведення внутрішньогосподарського контролю лежить на головному бухгалтерові, який несе відповідальність за ведення бухгалтерського обліку, своєчасно подає повну і достовірну бухгалтерську звітність; забезпечує відповідність господарських операцій законодавству України, контроль за виконанням зобов’язань, рухом майна.
Здійснюючи свої повноваження, головний бухгалтер має право другого підпису фінансових документів і безпосередньо підпорядкований керівнику своєї організації, ним призначається й звільняється з роботи.
Якщо між керівником і головним бухгалтером виникли непорозуміння з приводу підпису фінансового документа, то у випадку підпису документа керівником головний бухгалтер свій підпис може не ставити. Повну відповідальність у таких випадках несе керівник.
3. Основні види фінансового контролю
Фінансовий контроль — це один з елементів управління фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу валового національного продукту, утворення і витрачання фондів грошових коштів.
Принципи фінансового контролю:
— незалежність;
— гласність;
— превентивність (попереджувальний характер);
— дієвість;
— регулярність;
— об'єктивність;
— всеохоплюючий характер.
В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють наступні його види.
Державний фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать шляхи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів. Проводять загальнодержавний контроль Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, місцеві державні адміністрації, Державний митний комітет та ін.
Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.
Громадський фінансовий контроль — здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації).
Аудит — новий вид фінансового контролю. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в сучасних умовах переходу до ринку обумовлені наступним:
1) відмиранням неефективного відомчого контролю;
2) наявністю підприємств нових форм власності, для яких немає поняття "вищестояща організація", яка здійснює контроль за їхньою діяльністю;
3) неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всі суб'єкти господарювання, що і покладається на аудиторські фірми[4, c. 69-70].
В залежності від часу проведення виділяють наступні форми фінансового контролю:
— попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій;
— поточний, в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);
— наступний, що проводиться по закінченні певних періодів, по підсумках місяця, кварталу, року.
Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).
Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.
Перевірка — це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.
Ревізії бувають:
— комплексні, що охоплюють всї сторони діяльності підприємства;
— часткові (охоплюють лише окремі сторони);
— тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах по певному переліку питань);
— планові і позапланові;
— суцільні і вибіркові (в залежності від повноти залучення документів)[1, c. 105-107].
В роботі податкових органів застосовуються також і непрямі методи контролю. Причиною використання даних методів можуть бути виявлення порушень у веденні бухгалтерського і податкового обліку, неведення обліку фактичних витрат виробництва, виявлення фактів приховування доходу (прибутку). Свідченням приховування доходів є постійне звітування платників податків про збитковість або про неведення господарської діяльності; невідповідність рівня життя керівників, засновників або фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності та членів їхніх сімей задекларованим доходам; відносини з фіктивними структурами; надання, отримання, погашення кредитів (позик); безпідставне збільшення обсягів здійснення операцій за готівкові кошти та ін.
Зміст непрямих методів полягає у відстеженні операцій, пов'язаних з господарською діяльністю платників податків, за допомогою інформації, отриманої з джерел інших, ніж звіти, декларації, записи і регістри бухгалтерського обліку. Проводиться ретельний аналіз отриманої інформації з метою визначення доходу і відповідного розміру податкових зобов'язань. Джерелами інформації можуть бути дані, отриманні в установленому порядку від органів державної влади, в т.ч. митних органів, органів внутрішніх справ, банківських установ; звітні документи платника податку,що перевіряється; результати попередніх перевірок; обстежень виробничих, складських, торгівельних та інших приміщень; відомості отримані від третіх осіб.
При виявленні розбіжностей між задекларованим доходом та доходом, визначеним із застосуванням непрямих методів, орган державної податкової служби у письмовій формі пропонує платнику податку документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник податку не може виконати цю вимогу шляхом використання легалізованих джерел, то оподаткування здійснюється на підставі даних встановлених непрямими методами контролю.
Найважливіше місце серед органів, які проводять загальнодержавний контроль, належить Державній податковій службі в Україні та Державній контрольно-ревізійній службі України.
Залежно від місця здійснення фінансового контролю виділяють такі його види як контроль на місцях, коли суб'єкт виконує контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об'єкті, та дистанційний контроль при якому суб'єкт контролює віддалений від нього об'єкт за допомогою інформації, яка передається за допомогою засобів зв'язку[3, c. 116-18].
Контроль поділяють також на внутрішній і зовнішній. Вони можуть носити характер ієрархічного контролю. Такий контроль можна розглядати на різних рівнях:
— між законодавчою владою і урядом;
— між центральною владою і бюджетними установами;
— між розпорядниками бюджетних коштів різних рівні;
— між управліннями та підпорядкованими їм підрозділами. Характерною ознакою ієрархічний контролю є підзвітність. Це означає, що нижчестоящі установи ат підрозділи відповідають за результати діяльності на конкретному рівні, а вищестоящі — регулюють відповідну діяльність та контролюють її.
Зовнішній контроль — контрольні заходи, які здійснюються ззовні та охоплюють усю систему державних органів, а тому можуть сприйматися як макрозаходи.
Здійснення зовнішнього контролю розпочинається з вироблення макроекономічної політики, визначення допустимого рівня видатків і дефіциту. На підставі цих загальних завдань складаються плани використання коштів, формується бюджет, який, у свою чергу, є необхідною законодавчою й адміністративною основою щорічного бюджетного циклу. Центральні органи виконавчої влади мають можливість виконувати відповідні функції регулювання — вони визначають правила використання внутрішніх систем обліку, цільового виділення коштів, норми та принципи здійснення видатків, а також види і форми звітності та періодичності її подання.
Внутрішній контроль — оперативні заходи, що проводяться самою організацією. Він доповнює макроекономічну стратегію, розроблену центральними органами. Організація самостійно проводить стратегічний аналіз напрямків власної фінансової діяльності та підготовки відповідних фінансових планів і бюджетів. Після складання і затвердження планів доходів і витрат основну увагу організації приділяють проблемам управління й оперативного фінансового контролю.
Обидва види контролю доповнюють один одного і між ними існує тісний зв'язок. Лише у оптимальному поєднанні цих двох видів контролю можна добитися їх повної віддачі та ефективності.
Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його здійснення як засіб вираження змісту об'єкта контролю. Формами фінансового контролю є певні сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу здійснення контрольних дій. Виділяють такі форми фінансового контролю:
Попередній, поточний і наступний. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формування і використання фондів фінансових ресурсів. Водночас вони тісно взаємопов'язані, відображаючи тим самим безперервний характер контролю.
Попередній (превентивний) фінансовий контроль проводиться до здійснюється фінансових операцій і має велике значення для попередження порушень. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів в процесі складання, розгляду і затвердження бюджетних планів всіх рівнів, кошторисів позабюджетних фондів — на основі оцінки обґрунтованості розподілу ВВП та інших макроекономічних показників розвитку економіки держави, на мікрорівні — в процесі розробки фінансових планів і кошторисів, кредитних і касових заявок, фінансових розділів бізнес-планів, складанні прогнозів балансів суб'єктів господарювання.
В умовах переходу до ринкової економіки превентивний фінансовий контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти перевитратам і втратам фінансових ресурсів, порушенню законодавства. На стадії фінансового прогнозування і планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття оптимальних управлінських рішень.
Поточний (оперативний) фінансовий контроль є органічною частиною оперативного фінансового управління й регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Він проводиться в короткі проміжки часу в процесі здійснення фінансово-господарських операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат тощо). Опираючись на дані первинних документів оперативного і бухгалтерського обліку та інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові операції, що швидко змінюються, попереджувати збитки і втрати.
Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль здійснюється шляхом аналізу і ревізії бухгалтерської і фінансової звітності після закінчення звітного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року). Він характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу масштабно оцінити позитивні та негативні сторони фінансової діяльності суб'єктів господарювання, розробляти заходи щодо їх усунення.
Слід зазначити, що всі форми фінансового контролю взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Так, попередній контроль забезпечує перевірку проектівбюджетів, фінансових планів, кошторисів тощо. Поточний контроль допомагає своєчасно виявити вади й порушення в процесі фінансово-господарської діяльності та своєчасно їх усунути. Наступний контроль виявляє вади, які не були виявлені попереднім та поточним контролем[5, c. 137-139].
Висновки
Основною задачею фінансового контролю є:
· законність фінансово-господарських операцій;
· боротьба з безгосподарністю;
· постановка і якість ведення бухгалтерського обліку.
Внутрігосподарський контроль має велике значення, контроль організується в середині кожного підприємства, установи, організації.
Такий контроль здійснюється самими керівниками і різними функціональними відділами і службами – бухгалтерія, плановий відділ, фінансовий відділ. Фінансовий контроль за діяльністю організацій 9підприємств) здійснюється в трьох формах: попередній; текучій; послідовній.
Попередній фінансовий контроль передує витратам грошових засобів і матеріальних цінностей. Він здійснюється на стадії розглядання проектів фінансових планів-прогнозів кошторисів, договорів, угод, а також грошових, розрахункових і товарних документів з метою недопущення незалежного, неекономічного і нецілеспрямованого розходу засобів. Текучий (оперативний) фінансовий контроль виражається в оперативному спостереженні кожного дня за ходом фінансово-господарської діяльності і виконанням фінансового плану-прогнозу. Базується цей контроль на аналізі даних бухгалтерського обліку і звітності, текучої оперативної звітності на оперативному спостереженні. Послідовний фінансовий контроль здійснюється після здійснення операцій, шляхом перевірки різних даних звіту. Головна задача послідуючого контролю – викрити причини виявлення недоліків і прийняти міри, щоб не допустити їх надалі.
В ході здійснення фінансового контролю користуються різними методами. Під методами фінансового контролю розуміють конкретні прийоми і способи його здійснення.
Список використаної літератури
1. Берлач А. Фінансове право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання вищ. навч. закладів / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Ун-т "Україна", 2006. — 288с.
2. Бех Г. В., Дмитрик О. О., Криницький І. Є., Кучерявенко М. П., Лукашев О. А. Фінансове право України: Підручник / М.П. Кучерявенко (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 319с.
3. Воронова Л. Фінансове право України: Підручник/ Лідія Воронова,; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент: Моя книга, 2006. — 440 с.
4. Дмитренко Е. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Емілія Дмитренко. — К.: Алерта: КНТ, 2006. — 374с.
5. Зюнькін А. Фінансове право: Опорний конспект лекцій/ Анатолій Зюнькін,; Міжрегіон. акад. управл. персоналом. — 3-тє вид., доп.. — К.: МАУП, 2003. — 159 с.
6. Ковальчук А. Фінансове право України. Стан та перспективи розвитку. — К. : Парламентське видавництво, 2007. — 488с.
7. Музика О. Фінансове право: Навчальний посібник/ Оксана Музика. — 2-е видан., допов. і перероб.. — К. : Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 255 с.
8. Орлюк О. Фінансове право: Навчальний посібник/ Олена Орлюк,; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 527 с.
9. Шкарупа В. Фінансове право України: Навч. посібник / Віктор Костянтинович Шкарупа (заг.ред.), Тетяна Олександрівна Коломоєць (заг.ред.). — К. : Істина, 2007. — 254с.