Використання статистичних показників для аналізу продуктивності праці

- Економіка підприємства -

Arial

-A A A+

План

Вступ

1. Використання статистичних показників для аналізупродуктивності праці.

1.1. Теоретико-методологічні основи аналізупродуктивностіпраці.

1.2. Рівень продуктивності праці та методи його обчислення

1.3. Використання індексного методу при вивченні продуктивностіпраці

1.4. Факторний аналіз продуктивності праці у виробництві

2.Практичне застосування статистичних показниківпродуктивності праці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Серед показників ефективності виробництва чільне місце належить показнику продуктивності праці. Це зумовлено тією суспільною значущістю і роллю, яку відіграє цей показник у збільшенні виробництва матеріальних благ, підвищенні рівня матеріального добробуту населення, вирішенні соціальних питань суспільства. Продуктивність праці — це спроможність робітника виробляти певну кількість продукції за одиницю часу.

Рівень продуктивності праці завжди виражає ступінь розвиненості виробничих відносин. Водночас характер розвитку виробничих відносин створює відповідні передумови для зростання ефективності живої праці. За умов, коли вичерпуються джерела збільшення трудових ресурсів як фактор нарощування виробництва, незрівнянно зростає роль показника продуктивності праці. Досить сказати, що підвищення продуктивності праці в промисловості України на 1% еквівалентне збільшенню виробництва продукції на 520 млн.грн.

І хоча за останні роки темпи зростання продуктивності праці знизилися, проте цей фактор залишається вирішальним у зростанні виробництва промислової продукції.

Основними завданнями статистики продуктивності праці є:

розробка методики визначення рівня продуктивності праці;
вивчення динаміки продуктивності праці і закономірностей її зміни у часі;
аналіз впливу факторів на рівень і динаміку продуктивності праці;
вивчення впливу зміни продуктивності праці на зміну обсягу продукції і затрат робочого часу;
міжнародні порівняння рівня і динаміки продуктивності праці.

Виходячи з вищесказаного, можна сказати, що обрана тема є актуальною на сьогодні і потребує детального розгляду. Метою написання цієї курсової роботи є закріплення теоретико-методологічних знань з використання статистичних методів на практиці.

При написанні курсової роботи ми поставили перед собою наступні завдання:

визначити актуальність обраної теми;
зібрати і проаналізувати літературні джерела інформації, визначити критерії щодо інформації;
дослідити використання статистичних показників продуктивності праці в різних умовах;
ефективно використовувати прикладні комп’ютерні програми при написанні роботи;
Написати висновок щодо проведеної роботи.

1. Використання статистичних показників для аналізу продуктивності праці.

1.1. Теоретико-методологічні основи аналізупродуктивностіпраці.

Система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників продуктивності праці. Порядок їхнього розрахунку. Фактори зміни середньорічний, середньоденний і середньочасового вироблення. Методика розрахунку їхнього впливу. Джерела і порядок розрахунку резервів росту продуктивності праці.

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносяться середньорічна, середньоденна і среднечасовая вироблення продукції одним робітником, а також середньорічне вироблення продукції на одного працюючого у вартісному вираженні.Приватні показники — це витрати часу на виробництво одиниці продукції визначеного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції визначеного виду в натуральному вираженні за один людино-день або людино-годину. Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці визначеного виду робіт або обсягу виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічне вироблення продукції одним працюючим.Величина його залежить не тільки від виробітку робітників, але і від питомої ваги останніх у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня.

Велику роль у вивченні впливу факторів на рівень середньочасового вироблення грають прийоми кореляційно-регресійного аналізу. У багатофакторну кореляційну модель середньочасового вироблення можна включити наступні фактори: фондоозброєність або енергооснащеність праці; відсоток робітників, що мають вищу кваліфікацію або середній тарифний розряд робітників, середній термін служби устаткування, частку прогресивного устаткування в загальній його вартості і т.д. Коефіцієнти рівняння множинної регресії показують, на скількох гривень змінюється середньочасове вироблення при зміні кожного факторного показника на одиницю в абсолютному вираженні. Для того щоб довідатися, як за рахунок цих факторів змінилося середньорічне вироблення робітників, необхідно отримані прирости середньочасового вироблення помножити на фактичну кількість відпрацьованих людино-годин одним робітником:

∆ГВ’хі = ∆ЧВХі *Дф* Пф. (1.3.)

Для визначення впливу їх на середньорічне вироблення працівника потрібно отримані прирости середньорічного вироблення робітників помножити на фактичну питому вагу робітників у загальній чисельності виробничо-промислового персоналу:

∆ГВХі = ∆ГВ’Хі * УДф. (1.4.)

Щоб розрахувати вплив цих факторів на зміну обсягу випуску продукції, необхідно приріст середньорічного виробітку працівника за рахунок і-го фактора помножити на фактичну середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу:

∆ГВХі = ∆ГВ’Хі *УДф, (1.5.)

або зміну середньочасового вироблення за рахунок і-го фактора помножити на фактичну величину тривалості робочого дня, кількості відпрацьованих днів робітником за рік, питомої ваги робітників у загальній чисельності працівників і середньоспискової чисельності працівників під-ства:

∆ВПхі = ∆ЧВХі *Пф * Дф* УДф * ПППф. (1.6.)

З табл. 1.1 видно, які фактори зробили позитивний, а які — негативний вплив на зміну показників продуктивності праці і випуск продукції. На аналізованому підприємстві великі невикористані можливості росту рівня даних показників зв'язані з цілоденними, внутрізмінними і непродуктивними втратами робочого часу, що потрібно враховувати при плануванні й організації виробництва в майбутньому.

На закінчення аналізу необхідно розробити конкретні заходи щодо забезпечення росту продуктивності праці і визначити резерв підвищення середньочасового, середньоденного і середньорічного вироблення робітників.

Таблиця 1.1.

Результати факторного аналізу

Фактор

∆ЧВ, тис.

грн.

∆ГВ’, млн

грн.

∆ГВ,

млн

грн.

∆ВП, млн

грн.

1. Чисельність персоналу

—

+960

2. Середньорічне вироблення одного працівника

—

+3840

Разом

—

+4800

2.1. Питома вага робітників

—

+ 10,08

+2036

2.2. Кількість відпрацьованих днів одним робітником за рік

-27,27

-22,27

-4498

2.3. Тривалість робочого дня

—

-10,81

-8,83

-1784J

2.4. Зміна середньочасового вироблення робітників

+48,99

+40,03

+8086

Разом

+10,91

+ 19,01

+3840

2.4.1. Організація виробництва (інтенсивність праці)

+12,03

+19,70

+16,09

+3520

2.4.2. Підвищення технічного рівня виробництва

+11,22

+ 18,38

+15,01

+3032

2.4.3. Мимовільні витрати робочого часу 2.4.4. Структура виробництва

-1,85 +8,51

-0,3 +1,40

-2,46 +11,39

-497 1 +2300

Разом

+29,91

+48,99

+40,03

+8086

Основні напрямки пошуку резервів росту продуктивності випливають із самої формули розрахунку її рівня: Ч У = = ВП/Т, відповідно до якої домогтися підвищення продуктивності праці можна шляхом:

а) збільшення випуску продукції за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, тому що при нарощуванні обсягів виробництва збільшується тільки перемінна частина витрат робочого часу, а постійна залишається без зміни. У результаті витрати часу на випуск одиниці продукції зменшуються;

б) скорочення витрат праці на її виробництво шляхом інтенсифікації виробництва, підвищення якості продукції, упровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва, більш досконалої техніки і технології виробництва, скорочення втрат робочого часу за рахунок поліпшення організації виробництва, матеріально-технічного постачання й інших факторів відповідно до плану організаційно-технічних заходів.

При цьому можливі наступні варіанти співвідношення зміни обсягу випуску продукції і витрат праці, що повинні враховуватися при виборі управлінської стратегії по забезпеченню росту продуктивності праці при існуючих у даний момент економічних умовах:

а) відбувається збільшення обсягу випуску продукції при зниженні витрат праці на її виробництво;

б) обсяг продукції росте швидше, ніж витрати праці;

в) обсяг продукції росте при незмінних витратах праці;

г) обсяг продукції залишається незмінним при зниженні витрат праці;

д) обсяг продукції знижується більш повільними темпами,чим витрати праці.

Помноживши резерв росту середньочасового вироблення на планову тривалість робочого дня, одержимо резерв росту середньоденного вироблення. Якщо ж цей резерв помножимо на планований фонд робочого часу одного робітника, то довідаємося резерв росту середньорічного вироблення робітників.

1.2. Рівень продуктивності праці та методи його обчислення

Рівень продуктивності праці може характеризуватися кількістю продукції, виготовленої за одиницю часу одним робітником або затратами часу на виробництво одиниці продукції. У першому випадку рівень продуктивності праці Wрозраховують шляхом ділення обсягу продукції qна затрати праці Т, що зв'язані з його виготовленням; у другому як зворотну величину tВзаємозв'язок між ними можна виразити таким чином:

Якщо, наприклад, робітник за 8 год. виготовив 48 деталей, то це означає, що середній виробіток (W= 48 : 8) становив 6 деталей за годину, а на виробництво одного виробу затрачено (t= 8 : 48) 0,167 год., або 10 хв. (0,167-60).

Розрізняють індивідуальну продуктивність (продуктивність живої праці) та продуктивність суспільної (сукупної, тобто живої і уречевленої) праці. У першому випадку враховують тільки затрати праці робітників підприємств, виробництв, на яких виготовляється продукція, у другому — включається також минула праця, що затрачена на попередніх стадіях суспільного виробництва і уречевлена в сировині, матеріалах, паливі, енергії, засобах виробництва, які спожиті в процесі виробництва даної продукції. Підвищення продуктивності праці проявляється у тому, що жива праця приводить в дію все більшу масу уречевленої праці.

Продуктивність суспільної праці характеризує економічну ефективність сукупних затрат праці, що виникали на всіх стадіях суспільного виробництва, вираховується в цілому по народному господарству як відношення національного доходу до середньої річної чисельності працівників сфери матеріального виробництва.

При вивченні продуктивності праці зіставляють, з одного боку, показники продукції, з іншого — показники затрат праці на її виготовлення. Звідси випливає важлива методологічна проблема, яка пов'язана з різними методами вимірювання продукції і різними одиницями вимірювання затрат робочого часу при моделюванні системи показників продуктивності праці.

Різноманітність методів вимірювання обсягу промислової продукції вимагає застосування відповідно натуральних, трудових і вартісних методів вимірювання продуктивності праці. Якщо на підприємстві виробляють однойменну продукцію, то виробіток визначають у натуральних одиницях (штуках, кілограмах, метрах, літрах і т.д.). Інколи виробляють однойменну продукцію, що розрізняється за деякими ознаками — видами, марками (електромотори — за потужністю, мило — за жирністю). У таких випадках виробіток доцільно вимірювати в умовно-натуральних одиницях, попередньо перерахувавши окремі види продукції в один вид, що взятий за умовний. Натуральний і його різновид — умовно-натуральний метод виміру продуктивності праці — застосовується, головним чином, на підприємствах галузей видобувної промисловості, а також на окремих робочих місцях, виробничих дільницях підприємств. Натуральні показники найбільш прості і зрозумілі, тому їм слід надавати переваги де це можливо.

Однак на більшості підприємств виробляється різноіменна продукція, яка не піддається вимірюванню в натуральному виразі (устаткування, машини, меблі). Крім того, при цьому методі вимірювання продуктивності праці не враховується незавершене виробництво, якість продукції. Тому застосовують трудовий і вартісний методи вимірювання продуктивності праці, які базуються на відповідних методах обліку продукції.

Трудовий метод, що базується на вимірюванні продукції в трудових одиницях, знаходить поки що обмежене застосування. Він використовується в основному на машинобудівних підприємствах, — в окремих дільницях, цехах.

Найпоширеніший у практиці економічних розрахунків вартісний метод, в основі якого лежить вартісний облік продукції. Його універсальність полягає в тому, що різноіменні вироби, а також елементи продукції, що перебувають на різних стадіях готовності, можуть з'єднуватися в одному підсумку. Це відкриває можливості для обчислення узагальнюючих показників продуктивності праці на різних рівнях виробництва. Показниками продуктивності праці у цьому разі є виробіток товарної (валової, нормативної чистої) продукції на одного робітника чи одного працюючого основної діяльності.

Наступним важливим методологічним питанням вимірювання продуктивності праці є вибір одиниці виміру затрат праці, що пов'язана з виробництвом продукції. Затрати робочого часу на виробництво продукції можуть бути виражені в людино-годинах, людино-днях і середньосписковим числом робітників чи працюючих. Діленням обсягу продукції на затрати робочого часу (в людино-годинах, людино-днях, середньоспискову чисельність) розраховують середньогодинний, середньоденний і середньомісячний (квартальний, річний) виробіток на одного робітника чи працюючого. Вибір одиниці виміру робочого часу залежить від мети дослідження.

Середній годинний виробіток характеризує продуктивність праці за годину чистого робочого часу (без втрат) і обчислюється шляхом ділення виробленої продукції за місяць (чи інший період) на число людино-годин, відпрацьованих робітниками за цей період.

Середній денний виробіток розраховують як частку від ділення виробленої за місяць продукції на кількість відпрацьованих робітниками за цей період людино-днів.

Середньомісячний виробіток робітника розраховується діленням кількості виробленої продукції на середню спискову чисельність робітників. Він залежить від середнього денного виробітку і числа днів роботи, які припадають на одного робітника.

Аналогічно розраховується і показник середнього місячного виробітку одного працюючого.

На практиці використовуються різні показники продуктивності праці, що зумовлено метою і завданням дослідження. Серед них економічну ефективність найповніше виражає годинна продуктивність. Всі інші (денна, місячна, річна) показники — інтегральні, вони відбивають рівень годинної продуктивності праці і ступінь використання робочого часу в середині робочого дня, місяця, року.

У даний час у промисловості України основним показником продуктивності праці є виробіток продукції на одного середньоспискового працівника промислово-виробничого персоналу, а не на одного робітника. Такий підхід точніше відбиває поняття «сукупного» робітника, який бере участь у виробничому процесі. Річ у тім, що середній виробіток може зростати не тільки внаслідок збільшення продуктивності праці робітників, а й за рахунок змін у структурі персоналу, наприклад, збільшення частки робітників.

У будівництві основним показником рівня продуктивності праці є середній виробіток обсягу будівельно-монтажних робіт в розрахунку на одного працівника, зайнятого на цих роботах і в підсобних виробництвах.

Взаємозв'язані показники середнього виробітку створюють відповідну ієрархію, що дозволяє переходити від одного показника до іншого. Якщо середньогодинний виробіток Wrперемножити на середню фактичну тривалість робочого дня в годинах Г, то одержимо середньоденний виробіток Wa. Якщо середньоденний виробіток Waпомножити на середню тривалість робочого місяця (року) в днях Д, то одержимо середній місячний виробіток одного робітника за місяць Wp. Нарешті, перемноживши середній місячний виробіток Wpна частку робітників dу загальній чисельності працюючих, одержимо виробіток одного працюючого Wn. Розглянемо взаємозв'язок названих показників (табл.1.4.).

У наведеному прикладі середній денний виробіток 60,3 грн. може бути розрахований як добуток (7,9 • 7,8), а середній місячний виробіток робітника 1304,3 грн.-як (30,3-21,6).

Існуючий взаємозв'язок показників рівня продуктивності праці може використовуватися для кількісної оцінки впливу окремих факторів на зміну середнього денного чи середнього місячного виробітку, про що йтиметься нижче.

Таблиця 1.4.

Розрахунок показників середнього виробітку

Показник

Фактично за місяць

1 . Товарна продукція, тис.грн.

2. Середня спискова чисельність працівників ПВП, чол.

3. У тому числі робітників, чол.

4. Число відпрацьованих людино-годин

5. Число відпрацьованих людино-днів

6. Середньогодинний виробіток (ряд 1 : ряд 4), грн.

7. Середня тривалість робочого дня (ряд 4 : ряд 5), год.

8. Середній денний виробіток (ряд 1 : ряд 5), грн.

9. Середнє число днів роботи на одного робітника за місяць (ряд 5 : ряд 3).

10. Середній місячний виробіток робітника (ряд 1 : ряд 3), грн.

11. Частка працівників у складі працівників основної діяльності (ряд 3 : ряд 2).

12.Середній місячний виробіток одного працюючого (ряд 1 : ряд 2), грн.

1200

1190

920

150920

19900

7,9

7,8

60,3

21,6

1304,3

0,773

1008

1.3. Використання індексного методу при вивченні продуктивності праці

Одним з найважливіших завдань статистики продуктивності праці є вивчення закономірності зміни її рівня. Це завдання виконують за допомогою індексного методу. Залежно від вихідних даних і мети дослідження застосовують різні види індексів.

Уявлення про динаміку продуктивності праці можна одержати, зіставивши рівні продуктивності праці звітного і базисного періодів (Wj: W0). Якщо підприємство випускає одноіменну продукцію, динаміку продуктивності праці характеризують за допомогою індивідуального індексу, який має вигляд:

Це натуральний індекс продуктивності праці, який найбільш придатний для вивчення характеристики продуктивності праці на окремих ділянках, робочих місцях, бригадах. Його можна розраховувати на базі даних окремих виробництв чи галузі, де виробляється одноіменна продукція, зокрема, у вугільній, нафтовій, газовій, цукровій, цементній та інших галузях. У цих випадках динаміка продуктивності праці визначається за допомогою загального індексу продуктивності праці:

Якщо замість qпідставити його похідні WT, а співвідношення — виразити відповідно через dT, то цей індекс матиме такий вигляд:

Без сумніву, перевагою цього індекса слід визнати те, що одержані показники можуть бути використані для міжзаводських і міжнародних зіставлень.

Співвідношення середнього виробітку звітного і базисного періодів є індексом змінного складу. Він показує, що на середні величини, які порівнюються, впливають не лише зміни рівня продуктивності праці на окремих підприємствах, а й структурні зрушення у співвідношенні затрат праці, які мають різний рівень продуктивності праці. Ось чому статистика і дає кількісну оцінку впливу цих факторів на загальний результат, доповнюючи до цього індекс змінного складу індексами постійного складу і структурних зрушень. Індекс продуктивності праці постійного (фіксованого) складу дозволяє елімінувати вплив зміни затрат праці і виявляти вплив лише зміни рівня продуктивності праці на окремих підприємствах на загальний результат. Він має такий вигляд:

Індекс впливу структурних зрушень, елімінуючи вплив змін у рівнях виробітку на окремих підприємствах, характеризує зміну середнього виробітку під впливом лише зрушень у співвідношенні затрат праці на окремих підприємствах:

Наприклад, дані про випуск однорідної продукції двома виробничими одиницями

Таблиця 1.5.

Виробництво каменю на дільницях кар'єроуправління

Дільниці

Базисний період

Звітний період

Індекси продуктивності праці

Кількість виробленого каменю

qо

Середньоспискова чисельність робітників

Середній виробіток на одного робітника

Кількість виробленого каменю, м3, q1

Середньоспискова чисельність робітників

Середній виробіток на одного робітника W1

чол.

Тo

частка dт

чол.

частка dт

№1

№2

16000 120000

400 600

0,4

0,6

40,0

200,0

25200 123000

600 600

0,5

42,0

206,0

1,05

1,025

Всього

136000

1000

1,0

136,0

148200

1200

1,0

123,5

0,908

З таблиці видно, що в базисному періоді на дільниці №1 було зайнято 40% всіх працівників кар'єру, в звітному періоді частка працівників цієї дільниці підвищилася до 50%. Відповідно до цього змінилась і частка працівників, що зайняті на дільниці №2, де вона знизилась з 60% до 50%. Це означає, що повинні відбутися певні зміни і у загальному середньому видобутку по кар'єру в цілому.

Для характеристики зміни продуктивності праці в цілому по кар'єроуправлінню на основі даних табл.20.2. обчислимо індекс продуктивності праці змінного складу:

Одержаний результат в цілому по управлінню, на перший погляд, несподіваний і викликає збентеження: середній видобуток по кар'єру знизився на 9,2%, тоді як середній виробіток на дільниці №1 збільшився на 5%, на дільниці №2 — на 2,5%. Це явище відоме під назвою «статистичного парадоксу», коли величина індексу змінного складу виходить за рамки узагальнюючих ними індивідуальних індексів. Причина цього не тільки в тому, що мало місце зростання виробництва на окремих дільницях. Як виявляється, він супроводжувався зростанням частки дільниці, де рівень продуктивності праці значно нижчий. Ці фактори діяли в різних напрямах: частка більш високопродуктивної дільниці №2 знизилась з 60% до 50%. Причому структурні зрушення діяли настільки стрімко, що їх вплив виявився значно сильнішим, ніж вплив зростання продуктивності праці. Для оцінки ізольованого впливу зазначених факторів слід розрахувати індекси продуктивності праці постійного складу і структурних зрушень у складі робітників дільниць.

Індекс постійного (фіксованого) складу.

Таким чином, при фіксованому складі робітників звітного періоду зростання продуктивності праці становило 2,8%. Отже, одержаний показник свідчить про зростання продуктивності праці на двох дільницях, а не про спад, як це показує індекс змінного складу. Цей індекс відбиває вплив тільки внутрішньовиробничих факторів, тому індексованою величиною тут виступає витробіток W, а фіксованою — частка затрат праці dT. Його абсолютна величина ніколи не виходить за рамки узагальнюючих ним індивідуальних індексів. У нашому прикладі 102,5% < 102,8% < 105,0%. Індекс впливу структурних зрушень у розподілі робітників за дільницями, які мають різний рівень продуктивності праці, розраховується за формулою:

Одержаний результат свідчить, що якби середній виробіток одного робітника за окремими дільницями не змінювався, тобто був зафіксований на рівні базисного періоду W0, то структурні зрушення в розподілі робітників зумовили б зниження середнього виробітку по кар'єроуправлінню загалом на 11,7%. У цьому індексі індексованою ознакою виступає частка затрат праці dT, а фіксованою — рівень виробітку W.

тобто індекс продуктивності праці змінного складу дорівнює добутку індексу продуктивності праці постійного складу на індекс структурних зрушень:

Між розглянутими індексами існує певний зв'язок, що дозволяє побудувати систему взаємозв'язаних індексів:

При моделюванні індексів постійного складу та структурних зрушень доводиться вирішувати важливе методологічне питання, що пов'язане з вибором ваг індексованих ознак. У індексі продуктивності праці постійного складу як і в аналогічних індексах інших якісних показників (фондовіддача, собівартість і ін.), вагами, на нашу думку, повинна виступати структура відповідного кількісного (об'ємного) показника звітного періоду. В статистичній літературі, зокрема, в підручнику «Статистика промисловості» за редакцією В.Е.Адамова пропонується дещо інший підхід до порядку вибору ваг при побудові індексів постійного складу. Зокрема, у зазначеному підручнику в індексах постійного складу структурні зрушення фіксуються на рівні базисного періоду, а в індексах структурних зрушень виробіток — на рівні звітного періоду:

Така система зважування не узгоджується з принципами зважування в індексах, що розроблені у вітчизняній статистиці, згідно з якими в усіх індексах якісних показників (цін, собівартості, фондовіддачі, продуктивності праці і т.ін.) в якості ваг використовуються відповідні кількісні (об'ємні) показники звітного періоду.

Натуральний індекс продуктивності праці використовується для характеристики динаміки або виконання завдання з продуктивності праці за умови, якщо виробляється однорідна продукція. Проте це швидше випадок, аніж закономірність; на підприємствах виробляють, як правило, різноіменну продукцію значної номенклатури, що робить неможливим використання цього індексу для загальної характеристики продуктивності праці по підприємству загалом. За умов випуску різноіменної продукції показники виконання завдання та динаміки продуктивності праці вимірюють і аналізують за допомогою загальних індексів, у яких в ролі співвимірника використовують трудомісткість або ціни. Відповідно з цим розрізняють два види загальних індексів: трудовий і вартісний.

Трудовий індекс продуктивності праці моделюється у двох варіантах: на основі фактичних і нормативних затрат часу. Метод нормо-годин використовується там, де здійснюється нормування праці і робіт. Зокрема, для зазначених причин у практиці обліку і статистики підприємств машинобудування часто використовують індекси продуктивності праці, що розраховані за обсягом виконаної роботи у фіксованих нормо-годинах. Розрізняють індекс продуктивності праці змінного та постійного складу:

де £?'„ — нормативні затрати робочого часу при фіксованих рівнях трудомісткості на обсяг робіт відповідно звітного і базисного періодів.

Якщо нормативну трудомісткість І„ зафіксувати на рівні базисного періоду to, то індекс змінного складу буде перетворений на індекс постійного складу:

Це класична формула трудового індекса продуктивності праці, який розрахований на базі фактичної трудомісткості. Крім відносного показника зміни продуктивності праці він дозволяє визначити абсолютну величину економії робочого часу, одержану внаслідок підвищення продуктивності праці

Трудовий індекс продуктивності праці не знаходить широкого застосування у виробництві. Однією з причин цього є відсутність у галузі єдиних норм виробітку і норм часу на виконання однотипних робіт, оскільки ступінь технічної оснащеності і умови виконання робіт на різних підприємствах суттєво розрізняються. Тому цей метод порівняння не став основним в економічних дослідженнях продуктивності праці, це місце зайняв вартісний метод, який, дякуючи простоті вимірювання, перетворився в універсальний.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці використовується в практиці планування і статистики як найбільш загальний, що охоплює весь результат виробництва. Він забезпечує можливіть використання узагальнюючих показників по території, галузі, і, отже, всі показники продуктивності праці, що публікуються на сторінках періодичних видань, в дослідженнях, розраховані на основі вартісного методу.

На основі цього методу і моделюється відповідний індекс продуктивності праці, який є головною формою загального індексу. Він має такий вигляд:

де qp0— обсяг продукції в порівняльних цінах;

w- середній рівень виробітку в грошовому виразі.

У наведеному індексі в ролі співмірника різних видів продукції використовується ціна одиниці продукції кожного виду. Перемноживши ціну на кількість відповідних виробів і розділивши одержані суми добутків на загальні затрати праці, одержимо рівень продуктивності праці.

Важливим методологічним питанням побудови вартісних індексів продуктивності праці є питання про те, який із вартісних показників продукції слід брати для вимірювання рівня продуктивності праці: валову, товарну, чисту, нормативну чисту продукцію чи нормативну вартість обробки. Показник валової продукції не дає об'єктивної характеристики продуктивності, оскільки його величина в значній мірі залежить від розміру перенесеної вартості (затрат уречевленої праці). Цей недолік притаманний і показнику товарної продукції. Для того, щоб виключити спотворюючий вплив нашарувань матеріаломісткості на показники продуктивності праці, починаючи з 1979 р. у якості її вимірника стали використовувати показники чистої і нормативної чистої продукції. У деяких галузях промисловості, зокрема, у швейній, хутряній продуктивність праці вимірюють за нормативною вартістю обробки.

Запроваджений у 80-х роках на промислових підприємствах країни показник нормативної чистої продукції не виправдав сподівань. Через технічну складність і відсутність відповідної нормативної бази він не став основним оціночним показником, і у даний час переважна більшість промислових підприємств вимірюють продуктивність праці на основі товарної продукції.

Користуючись даними про частку кожного підприємства в загальній чисельності працюючих, його можна розрахувати.

Темпи зростання продуктивності праці по двох підприємствах виявились вищими, ніж у кожному з них окремо.

Розрахований вартісний індекс продуктивності праці — це індекс змінного складу, оскільки він відбиває не лише середню динаміку продуктивності праці на окремих підприємствах, а й структурні зрушення в затратах праці з різним рівнем виробітку. Для виключення впливу структурних зрушень розраховують індекс продуктивності праці постійного складу, а також індекс структурних зрушень:

Таким чином, за рахунок підвищення продуктивності праці на окремих підприємствах в цілому по двох підприємствах вона зросла на 29%, а внаслідок перерозподілу працюючих, тобто збільшення частки працюючих другого підприємства, де вища продуктивність праці, забезпечено її додатковий приріст на 11%.

Індекс продуктивності праці постійного складу може бути розрахований у інший спосіб — осередненням індивідуальних індексів. Ще в 20-ті роки акад.С.Г.Струмилін при складанні першого п'ятирічного плану для елімінування структурних зрушень застосував середньоарифметичний індекс, який з того часу увійшов в статистичну літературу під його іменем. Він має такий вигляд:

Слід пам'ятати, що використання середнього арифметичного індексу продуктивності праці у ролі індексу постійного складу на доповнення до індексу вартісного правомірно лише, якщо перерозподіл чисельності працюючих і обсягу продукції відбувається в одному і тому ж напрямку.

Між обсягом продукції, чисельністю працюючих і продуктивністю праці існує зв'язок:

Різниця між чисельником і знаменником кожного індекса характеризує абсолютну величину зміни обсягу продукції під впливом відповідного фактора: виробітку і чисельності працюючих.

У наведеному прикладі обсяг товарної продукції зріс у звітному періоді порівняно з базисним на 128,5%, або на 1800 тис.грн. (32000 -14000). Вплив зміни середнього виробітку на зміну обсягу продукції становив:

Тобто за рахунок цього фактора одержано 53% приросту продукції. Водночас за рахунок другого фактора — зміни чисельності працюючих одержано:

1.4. Факторний аналіз продуктивності праці у виробництві

Рівень продуктивності праці формується під впливом різних факторів, що діють з різною силою, у різних напрямах і комбінаціях. Вивчення характеру і сили впливу, закономірностей зміни її рівня і на цій основі виявлення резервів подальшого зростання ефективності праці статистикою здійснюється за допомогою методів групування, кореляції і регресії, дисперсії та індексів.

Розглянемо приклад застосування методу аналітичного групування при вивченні залежності виробітку на одного працюючого від рівня їх електро-озброєності (табл.1.6.).

Дані таблиці свідчать, що рівень продуктивності праці прямо залежить від ступення електроозброєності робітників. Підвищення електроозброєності робітників лише на 1 кВт веде до збільшення виробітку продукції на 10%. І отже, ступінь електроозброєності праці від першої групи підприємств до останньої зростає на 3 кВт, а рівень виробітку — на 2,4 тис.грн., що становить 64,9%.

Таблиця 1.6.

Залежність середнього виробітку на одного працюючого від рівня електроозброєності

Групи підприємств за рівнем електроозброєності праці, кВт на одного працівника

Кількість підприємств

Середній виробіток товарної продукції на одного працюючого, тис.грн.

В % до рівня виробітку працівників першої групи

3-4

4-5

5-6

6-7

3,7

4,1

5,3

6,1

100,0

110,8

143,2

164,9

Всього

4,9

132,4

Метод групування дає уяву про наявність і напрям залежності, дозволяє приблизно розрахувати зміну результативної ознаки на кожну одиницю зміни факторної ознаки.

Важливим статистичним методом, що дозволяє кількісно виміряти інтенсивність впливу на продуктивність праці одного чи сукупності кількох факторів при елімінуванні впливу інших, є метод кореляції і регресії, який, по суті, є логічним продовженням методу статистичних групувань.

Кореляційно-регресійний аналіз служить інструментом кількісної характеристики напряму і сили впливу факторів на рівень продуктивності праці у конкретних умовах місця і часу.

Сам аналіз як такий має кілька етапів, зокрема:

виявлення наявності зв'язку між ознаками;
вибір відповідного математичного рівняння, яке б теоретично описувало наявний зв'язок між ознаками;
розрахунок параметрів цього рівняння;
інтерпретація одержаного рівняння і його використання для прогнозування зміни рівня продуктивності праці.

Зважаючи на досить глибоке вивчення методу кореляції та регресії у курсі загальної теорії статистики, зупинимося на принципах його практичного застосування.

При виборі відповідного рівня регресії виходять з економічної суті досліджуваного явища, тобто об'єктивної оцінки тих реальних зв'язків, які існують в економіці. Вони, як відомо, можуть розвиватися прямолінійно чи криволінійно, прямо чи обернено. Будь-яку криволінійну залежність на незначному відрізку часу можна розглядати як прямолінійну, тому, як правило, в дослідженнях перевагу надають цьому класу рівнянь.

Визначення параметрів рівняння регресії здійснюється методом найменших квадратів. Суть розрахунку полягає в тому, щоб знайти значення коефіцієнтів при факторних ознаках у рівнянні, за яких сума квадратів відхилень емпіричних даних від теоретичних була б мінімальною.

Звернемося до прикладу і для спрощення обчислень побудуємо рівняння не множинної, а парної регресії, за допомогою якої охарактеризуємо залежність продуктивності праці Wробітників від рівня їх електроозброєності X. Вихідні дані та розрахунки необхідних показників наведені у табл.1.7.

Таблиця 1.7.

Номер

підприємства

Виробіток продукції на одного працюючого за рік, тис.грн. W

Електроозброєність праці, тис. кВт год.

на одного працюючого X

Ws=a0+a1*x

8,7

60,9

75,69

0,53+1,18*7=8,79

3,7

11,10

13,69

0,53+1,18*3=4,07

6,0

29,0

36,00

5,25

6,2

31,0

38,44

6,43

5,9

23,6

34,81

5,25

7,8

46,8

60,84

7,61

8,7

60,9

75,69

8,79

3,6

10,8

12,96

4,07

6,2

31,0

38,44

6,43

7,5

45,0

56,25

7,61

Всього

64,3

345,1

270

442,81

64,3

Розраховане рівняння парної, як і рівняння множинної регресії, може бути використане для виявлення інтенсивності впливу факторів на рівень продуктивності, особливо при її прогнозуванні. Наприклад, регулюючи рівні техніко-економічних факторів, можна визначити очікувану зміну рівня продуктивності праці і цим виявити внутрішньовиробничі резерви, які можуть бути включеними в модель. Такі моделі можуть використовуватися і для порівняння рівнів продуктивності праці у споріднених підприємствах, що дозволяє об'єктивно оцінити ступінь реалізації можливостей у кожному колективі. Так, у наведеному прикладі підвищення енергоозброєності праці на 1 тис.кВт/г на одного працюючого дає приріст виробітку за рік на 1,18 тис.грн. Зрозуміло, що надійність такого прогнозу значною мірою залежить від того, чи достатньо однорідна сукупність, в межах якої ведеться дослідження.

Регресійний аналіз використовується також для оцінки міри тісноти зв'язку варіюючих ознак, яка досягається за допомогою відповідних критеріїв. Ними служать лінійний коефіцієнт кореляції г, тоді, коли залежність досліджуваних явищ має лінійний характер, або кореляційне відношення г чи індекс кореляції у всіх інших випадках.

Підставивши одержані дані в формулу, отримаємо.

Отже, лінійний коефіцієнт дорівнює 0,96, що свідчить про досить високий ступінь тісноти вибраної теоретичної лінії регресії та фактичних даних.

У зв'язку з обмеженістю кількості одиниць спостереження (а доказовість застосованих методів тим сильніша, чим більше одиниць охоплено спостереженням), що нерідко трапляється в практиці через обмеженість інформації, виникає потреба в оцінці достовірності результатів дослідження. Адже будь-яка сукупність являє собою не що інше як вибірку із генеральної сукупності. Тому важливо оцінити величину розходження вибіркових і генеральних характеристик, а також встановити, чи не пов'язане це розходження з дією випадкових факторів, тобто тих, що не покладені в основу групування.

З прикладу видно, що між рівняннями виробітку працівників і їх електроозброєністю існує прямий тісний зв'язок. Коливання, тобто варіація факторної ознаки, значною мірою збігається з варіацією результативної ознаки. Чи є цей збіг закономірним?

У математичній статистиці доведено, що це завдання вирішується шляхом зіставлення міжгрупової і внутрішньогрупової дисперсій. Різниця між груповими і середніми носить випадковий характер, якщо відношення між оцінними дисперсіями Fне перевищує відомої межі з вірогідністю (рівнем довір'я) 0,95 чи 0,99. Чим вища ця межа, тим менша ймовірність того, що при випадковій розбіжності рівнів групових середніх результативної ознаки відношення обчислених дисперсій перевищить цю межу.

У наведеному прикладі фактичне значення критерію становило F= 16,34, а табличне FT= 5,12, тобто значно нижче фактичного. Це означає, що у 5% від загальної кількості випадків відношення міжгрупової дисперсії до випадкової може дорівнювати або перевищувати величину 5,12. Фактично воно становить 16,34. Таким чином, при даному рівні ймовірність відношення міжгрупової і внутрішньогрупової дисперсії суттєво відрізняється від межі його випадкових значень. Тобто вплив електроозброєності праці на її продуктивність можна вважати цілком достовірним.

При факторному аналізі широко використовується індексний метод, який, на відміну від кореляціцно-регресійного, застосовується при вивченні жорстких, а не відносних зв'язків. Такі зв'язки називають функціональними.

Суть цього методу полягає в тому, що загальний індекс продуктивності праці розкладається на ряд субфакторних індексів, які виражають міру впливу відповідного фактора на результативану ознаку. Розкладання може бути наведене за схемою взаємопов'язаного і відособленого вивчення факторів. Кожна із цих схем має певні переваги, проте, на наш погляд, перша з них більш аналітична, оскільки вона не вимагає вирішення окремого питання про методику розподілу нерозкладеного залишку.

При схемі вазаємопов'язаного вивчення ролі факторів загальний індекс може бути розкладений на стільки субіндексів, скільки факторів включено в модель.

Розглянемо приклад:

Одиниця

Символічне позначення

І квартал

II квартал

Абсолютна зміна

Індекс динаміки

1 . Середній годин

ний виробіток ткача

м/люд.-

год.

15,0

15,6

+0,6

1,04

2. Середня тривалість

робочого дня

люд.-год.:

люд.-дн.

7,6

7,8

+0,2

1,026

3. Середнє число днів

роботи одного ткача

люд.-дн.:

людин

60,0

58,8

-1,2

0,98

4. Середній квартальний

виробіток одного ткача

м:люд.

6840,0

7154,8

+314,8

0,46

Система у відносних величинах виражає, якою мірою кожен з факторів впливав на зміну рівня квартального виробітку, а в абсолютних величинах цей вплив можна визначити як різницю між чисельником і знаменником відповідних індексів

Отже, середній квартальний виробіток збільшився на 316,8 м, а не на 314,8, різниця в 2,0 зумовлена тим, що вплив кожного фактора був розглянутий ізольовано. Насправді ж фактори впливають не ізольовано, а разом. Тому для виявлення цього взаємопов'язаного впливу факторів будують взаємопов'язану систему. При її побудові виходять з умови, що годинний виробіток — це якісна ознака, тому система взаємопов'язаних індексів матиме вигляд

Цей розрахунок відбиває взаємозв'язок факторів у відносних величинах. В абсолютних величинах він має такий вигляд:

Нерозкладеного залишку тут вже немає, він розподілений за окремими факторами.

Оскільки рівень середнього квартального виробітку W= abc, то індекс динаміки продуктивності праці може мати такий вигляд:

Розрахуємо систему субіндексів за схемою відособленого вивчення факторів на зміну середнього квартального виробітку

2. Практичне застосування статистичних показниківпродуктивності праці

Розглянемо дві таблиці, які було побудовано на звітних матеріалах підприємства ЗАТ „Промзвязок”

Таблиця 2.1.

Вихідні дані для аналізу

Показник

План

Факт

Відхилення

Обсяг виробництва продукції .млн грн.

96000

100800

+4800

Среднесписочная чисельність: промислово-виробничого персоналу (ППП) робітників (ЧР)

200 160

202 165

+2 +5

Питома вага робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (УД),%

81,68

+1,68

Відпрацьовано днів одним робітником за рік (Д)

220

210

-10

Середня тривалість робочого дня (Я), ч

7,95

7,8

-0,15

Загальна кількість відпрацьованого часу:

усіма робітниками за рік (7), чіл. -ч

у тому числі одним робітником, чіл. -ч

279 840 1749

270 270 1638

-9570

-111

Середньорічне вироблення, млн грн:

одного працюючого (ГВ)

одного робітника (ГВ')

480 600

499,01 610,91

+ 19,01 + 10,91

Середньоденне вироблення робітника (ДВ), тис. грн.

2,73

2,91

+0,18

Среднечасовая вироблення робітника (ЧВ), тис.грн.

343,05

372,96

+29,91

Непродуктивні витрати часу (Тн), тис. чіл.-ч

1367

Надпланова економія часу за рахунок упровадження заходів НТП (Тэ), тис. чіл.-ч

8500

Зміна вартості товарної продукції в результаті структурних зрушень, млн грн.

+2300

Звідси середньорічне вироблення продукції одним працівником дорівнює добуткові наступних факторів:

ГВ = УД х Д х П х ЧВ. (2.1.)

Розрахунок впливу даних факторів на зміну рівня середньорічного вироблення промислово-виробничого персоналу зробимо способом абсолютних різниць.

За даними табл. 2.1. і 2.2., середньорічне вироблення працівника підприємства вище планової на 19 млн грн. (499 -480). Вона зросла на 10 млн грн.. у зв'язку зі збільшенням частки робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу і на 40 млн грн. за рахунок підвищення середньочасового вироблення робітників. Негативно на її рівень уплинули надпланові целодневные і внутрізмінні втрати робочого часу, у результаті вона відповідно зменшилася на 22,27 і 8,83 млн грн. Тому аналіз необхідно поглибити в цьому напрямку.

Таблиця 2.2.

Розрахунок впливу факторів на рівень середньорічного вироблення працівників підприємства способом абсолютних різниць

Фактор

Алгоритм розрахунку ∆ГВ, млн грн.

Зміна:

частки робітників у загальній чисельності ППП

кількості відпрацьованих днів одним робітником за рік

тривалості робочого дня

середньочасового вироблення

∆ГВуд= 0,0168 х 600 =+10,08

∆ГВд = 0,8 168 х (-10) х 2,73 = -22,27

∆ГВп = 0,8168 х 210 х (-0,15) х0,34305 =

=-8,83

∆ГВчв= 0,8168 х 210 х 7,8 х 0,02991 =

=+40,03

Разом

+ 19,01

Аналогічним образом аналізується зміна середньорічного вироблення робітника, що залежить від кількості відпрацьованих днів одним робітником за рік, середньої тривалості робочого дня і середньочасового вироблення:

ГВ = Д х П х ЧВ. (1.2.)

Розрахуємо вплив даних факторів способом абсолютних разниц:

∆ГВд = ∆Д х Ппл х ЧВПЛ = -10 х 7,95 х 0,34305 = -27,27 млн грн.;

∆ГВП= Дф х ∆П х ЧВПЛ = = 210 х (-0,15) х 0,34305 = -10,81 млн грн.;

∆ГВЧ8= Дф х Пф х ∆ЧВ = = 210 х 7,8 х 0,02991 = 48,99 млн грн.

Разом +10,91 млн грн.

Обов'язково аналізується зміна середньочасового вироблення як одного з основних показників продуктивності праці і фактора, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного вироблення робітників. Для аналізу середньочасового вироблення скористаємося методикою, розробленої Н.А.Русак, відповідно до якої величина цього показника залежить від факторів, зв'язаних зі зміною трудомісткості продукції і вартісної її оцінки. До першої групи факторів відносяться такі, як технічний рівень виробництва, організація виробництва, непродуктивні витрати часу в зв'язку зі шлюбом і його виправленням. В другу групу входять фактори, зв'язані зі зміною обсягу виробництва продукції у вартісній оцінці в зв'язку зі зміною структури продукції і рівня кооперованих постачань. Для розрахунку впливу цих факторів на среднечасовую вироблення використовується спосіб ланцюгової підстановки. Крім планового і фактичного рівня середньочасового вироблення, необхідно розрахувати три умовних показники її величини.

Перший умовний показник середньочасового вироблення повинний бути розрахований у порівнянних із планом умовах (за продуктивно відпрацьований час, при плановій структурі продукції і плановому технічному рівні виробництва). Для цього фактичний обсяг виробництва товарної продукції варто скорегувати на величину його зміни в результаті структурних зрушень (∆ВПстр) і кооперованих постачань (∆ВПк.п.), а кількість відпрацьованого часу — на непродуктивні витрати часу (Тн) і надпланову економію часу від упровадження заходів НТП (Тэ), яку потрібно попередньо визначити. Алгоритм розрахунку:

ЧВусл1= (ВПф ± ∆ВПстр) / (Тф -Тн± Тэ) = (100 800 — 2300) / (270 270 — 1367 + 8500) = 355,08 тис.грн.

Якщо порівняти отриманий результат із плановим, то довідаємося, як змінилося среднечасовая вироблення за рахунок інтенсивності праці в зв'язку з поліпшенням його організації, тому що решта умов наближені до планового:

∆ЧВинт = 355,08 — 343,05 = +12,03 тис.грн.

Другий умовний показник відрізняється від першого тем, що при його розрахунку витрати праці.не коректуються на Тэ:

ЧВусл2 = (ВПф ± ∆ВПстр) / (Тф — Тн) = = (100 800 — 2300)/ (270 270 — 1367) = 366,3 тис.грн.

Різниця між отриманим і попереднім результатом покаже зміна середньочасового вироблення за рахунок надпланової економії часу в зв'язку з упровадженням заходів НТП:

∆ЧВТэ = 366,3 — 355,08 = +11,22 тис.грн.

Третій умовний показник відрізняється від другого тем, що знаменник не коректується на непродуктивні витрати часу:

ЧВусл3 = (ВПф ± ∆ВПстр) / Тф = = (100 800 — 2300) / 270 270 = 364,45 тис.грн.

Різниця між третім і другим умовним показником відбиває вплив непродуктивних витрат часу на рівень середньочасового вироблення:

∆ЧВТ = 364,45 — 366,3 = -1,85 тис.грн.

Якщо ж порівняти третій умовний показник з фактичним, .те довідаємося, як змінилося среднечасовая вироблення за рахунок структурних зрушень виробництва продукції:

∆ЧВстр = 372,96 — 364,45 = 8,51 тис.грн.

Таким чином, усі фактори, за винятком третього, уплинули на ріст продуктивності праці робочі підприємства.

Баланс факторів: 12,03 + 11,22 — 1,85 + 8,51 = 29,91 тис.грн.

Висновки

В роботі було розглянуто статистичні показники продуктивності праці в різних умовах і формах. Підбиваючи підсумки ще раз зупинимось на основних поняттях.

Продуктивність праці — це спроможність робітника виробляти певну кількість продукції за одиницю часу.

До узагальнюючих показників відносяться середньорічна, середньоденна і середньочасова вироблення продукції одним робітником, а також середньорічне вироблення продукції на один працюючого у вартісному вираженні.Приватні показники — це витрати часу на виробництво одиниці продукції визначеного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції визначеного виду в натуральному вираженні за один людино-день або людино-година. Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці визначеного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Було розглянуто теоретико-методологічні основи аналізупродуктивностіпраці, рівень продуктивності праці та методи його обчислення, використання індексного методу при вивченні продуктивності праці. Було розглянуто практичне застосування статистичних показників продуктивності праці з використанням прикладних комп’ютерних програм.

Список використаних джерел

Герасименко С.С., Головач А.В., Єріна A.M. та ін. Статистика. — Київ: КНЕУ, 1998.
Ефимова М.Р. идр. Теория статистики. — Москва: ИНФРА— 1998.
Єріна A.M., Пальян З.О. Теорія статистики. Практикум. — Київ: "Знання", 1997.
Кулинич О.І. Теорія статистики. — Київ: Вища школа, 1992.
Лапішко М.Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів.— Львів: "Світ", 1995.
Статистика: Підручник. / 2-ге вид. переробл. і доповн. за наук, ред. д.е.н. С.С. Герасименка — К.: КНЕУ, 2000.
Статистика. Підручник. / За ред. А.В. Головача. — К.: Вища школа, 1993.
Статистика. Збірник задач. / За ред. А.В. Головача. — К.: Вища школа, 1994.
Теорія статистики: Навчальний посібник / Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Є.І. — К.: Либідь, 2001.
Тринько Р.І. Теорія статистики. — Львів, 1998.
Чекотовський Е.В. Графічний метод у статистиці на основі програми EXCEL. — Київ: "Знання", 2000.
Журнали "Статистика України" і "Вопросы статистики".
Статистичний щорічник України за 2000 рік. — Київ: "Техніка", 2001.
Гельвановский М. Экономическая статистика на переломном этапе // Рос. экон. журн. — 1993. — № 2.
Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенли Л. Брю. Экономика. Принципы, проблемы и политика. — М.: Республика, 1992.
Королев М. А., Фигурнов Э. Б. Статистика и экономический анализв управлении народным хозяйством. — М.: Экономика, 1977.
Курс социально-экономической статистики / Под ред. М. Г. Назарова. — М.: Финансы и статистика, 1985.
Методология исчисления национальных счетов // Вести, статистики. —1991.—№60.
Общая теория статистики: Учеб. пособие / Под ред. А. Я. Боярского,Г. Л. Громыко. — 2-е изд. — М.: Изд-во МГУ, 1985.
Общая теория статистики: статистическая методология в изучении коммерческой деятельности: Учебник / А. И. Харламов, О. Э. Башина, В. Т. Бабурин и др.; Под ред. А. А. Спирина, О. Э. Башиной. — М.: Финансы и статистика, 1994.
Пасхавер И. С..Яблочник А. Л. Общая теория статистики: для программного обучения: Учеб. пособие / Под ред. М. М. Юзбашева. — 2-е изд. — М.:Финансы и статистика, 1983.
Практикум по курсу социально-экономической статистики / Под ред.М. Г. Назарова. — М.: Финансы и статистика, 1983.
Практикум по общей теории статистики и сельскохозяйственнойстатистике: Учеб. пособие / Под ред. А. Л. Зинченко. — 4-е изд., перераб. Идоп. — М.: Финансы и статистика, 1977.
Ряузов Н. Н. Общая теория статистики. — М.: Финансы и статистика,1984.
Ряузов Н. Н., Тительбаум Н. П. Статистика торговли. — М.: Статистика, 1976.
Сборник задач по общей теории статистики (для программированногообучения): Учеб. пособие / И. С. Пасхавер и др. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 1983.
Сборник задач по экономической статистике: Учеб. пособие для экон.спец. вузов / Под ред. М. А. Гольдберга. — М.: Статистика, 1975.
СмарницкийЕ. К. Экономические показатели промышленности: Справочник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Экс юмика, 1989.
Сопки В. Методика анализа баланса предприятия. — К.: МП "Лоран, 1994.
Социально-экономическая статистика: Словарь / Под ред. М. Г. Назарова. — М.: Финансы и статистика, 1981.
Социально-экономическая статистика: Учебник/А. В. Головач, В. И. Товкун, Г. Г. Ткаченко и др.; Под ред. А. В. Головача. — К.: Выща шк., 1991.
Статистика: Підручник / А. В. Головач, А. М. Єріна, О. В. Козирєв та ін. — К.: Вища шк., 1993.
Статистика промышленности / Под ред. проф. В. Е. Адамова. — М.:Финансы и статистика, 1977.
Статистический словарь / Гл. ред. М. А. Королев. — 2-е изд., перераб.и доп. — М.: Финансы и статистика, 1989.
Френкель А. А. Производительность труда: Проблемы моделирования роста. — М.: Экономика, 1984.
Экономическая статистика / Под ред. В. М. Проскурякова, Е. Н. Фреймундт, М. Р. Эйдельмана. — М.: Финансы и статистика, 1984.