Загальна і спеціальна методика бібліографічного опису

Вступ.

1. Поняття та основні функції бібліографічного опису.

2. Структура та елементи бібліографічного опису.

3. Методика створення бібліографічних описів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Стандартизація бібліографічного опису документів має велике значення, як для науки, так і для практики. У сфері інформаційної діяльності уніфікація бібліографічного запису відповідно до національних стандартів забезпечує сумісність бібліографічних даних як на вітчизняному, так і міжнародному рівні, полегшує процеси розуміння і обміну інформацією і є необхідною умовою інтеграції до світового інформаційного суспільства.

Для забезпечення позначених вище завдань розроблено новий національний стандарт України ДСТУ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги і правила складання».

Даний національний стандарт вступив в дію з 1 липня 2007 року.

Він є базовим для системи стандартів, правил і методичних посібників із складання бібліографічного опису. Новий стандарт вводиться на заміну п'яти стандартів:

ГОСТ 7.1-84 СИБИД «Бібліографічний опис документу. Загальні вимоги і правила складання».

ГОСТ 7.16-79 СИБИД. «Бібліографічний опис нотних видань».

ГОСТ 7.18-79 СИБИД «Бібліографічний опис картографічних видань».

ГОСТ 7.34-81 СИБИД «Бібліографічний опис образотворчих видань».

ГОСТ 7.40-82 СИБИД «Бібліографічний опис аудіовізуальних матеріалів».

Новий стандарт вміщує тільки універсальні правила, загальні для всіх документів, але правила складання бібліографічного запису ілюструються фрагментами опису різних видів документів.

Більшість нововведень пояснюються прагненням розробників максимально точно слідувати базовому принципу Міжнародного стандартного бібліографічного опису (ISBD) – подавати інформацію в бібліографічному описі в тому вигляді, в якому вона представлена в об'єкті опису. Об'єктами описів за даним стандартом є всі види опублікованих і неопублікованих документів на будь-яких носіях.

1. Поняття та основні функції бібліографічного опису

Бібліографічний опис— це записана за певними правилами множина бібліографічних даних, що ідентифікують документ. Бібліографічні дані є конкретними відомостями про назву, автора твору, місце і рік видання та багато інших. Таким чином, бібліографічний опис дає уявлення про зміст, вид, читацьке призначення, актуальність документа, а також дає змогу його ідентифікувати — зіставити з іншими, відрізнити від інших.

Роль бібліографічного опису в різноманітних галузях наукової й культурної діяльності винятково велика, адже вся інформація про документи здійснюється саме за його допомогою. Він є основою для створення всіх бібліотечних каталогів, бібліографічних й інформаційних видань, автоматизованих банків даних про документи. Без нього неможливо написати рецензію, реферат, огляд літератури, послатися на якийсь твір у науковому, навчальному виданні тощо. Завдяки цьому бібліографічний опис широко використовується в бібліотечній, у бібліографічній і науково-інформаційній діяльності, у книговидавництві, у книжковій торгівлі, архівістиці, журналістиці, в науковій роботі тощо.

Гігантське збільшення потоку електронних документів призвело до необхідності створення спеціальних правил для їхнього бібліографічного обліку й каталогізації. У цей час ця проблема виділилася в спеціалізовану галузь знання, що швидко розвивається. Існує чимале число методів і підходів, розроблювачі яких прагнуть урахувати всі особливості електронних видань.

Бібліографічний опис виконує певні функції. Найважливіша з них — функція ідентифікації. Суть її полягає в тому, що опис дає змогу виявити тотожність кількох копій документа, не маючи їх перед очима, відрізняти видання одне від одного. Маючи бібліографічний опис, можна розшукати потрібний документ за характерними для нього ознаками. Таким чином, функція ідентифікації є передумовою здійснення пошукової (евристичної) функції бібліографічного опису. У свою чергу, з пошуковою пов'язана функція вибору, оскільки сукупність відомостей, наведених у бібліографічному описі, дає уявлення про документ і тим самим допомагає вибрати із запропонованих той, що найбільше відповідає потребам користувача.

До основних функцій бібліографічного опису належить також інформаційна, адже опис інформує про твір, його формальні ознаки, читацьке призначення, якоюсь мірою і про зміст тощо. Сукупність описів дає уявлення про склад бібліотечного фонду, якщо вони зібрані в бібліотечному каталозі; про видання з тієї чи іншої галузі знання, теми та інше, якщо вони зібрані в бібліографічному покажчику, тощо. Окремим випадком інформаційної функції є функція сигнальна, оскільки бібліографічний опис повідомляє, "сигналізує" про появу нового видання, його вихід із друку, про надходження книги до бібліотеки, книготорговельної мережі тощо.

Сутність обліково-реєстраційної функції полягає в тому, що опис дає змогу здійснювати облік і реєстрацію документів як на загальнодержавному рівні, так і на рівні тієї чи іншої установи.

Формальні ознаки документів, наведені в бібліографічному описі, можуть служити основою для групування записів у конкретному пошуковому масиві, завдяки чому опис виконує організаційну функцію.

Слід мати на увазі, що названі функції не завжди пов'язані лише з безпосереднім призначенням масиву бібліографічних записів. Наприклад, не можна стверджувати, що в покажчиках державної бібліографії ("Літопис книг" тощо) бібліографічний опис виконує тільки обліково-реєстраційну функцію. До таких видань звертаються з найрізноманітнішою метою. При статейні списки літератури виконують не лише функцію ідентифікації, їх часто використовують для одержання інформації про документи з різноманітних тем. Тому, складаючи опис, слід ураховувати його багатофункціональність і подавати в ньому всі дані, що є важливими для характеристики документа.

Для реалізації зазначених функцій бібліографічний опис має задовольняти певні взаємопов'язані і взаємозумовлені вимоги. Перш за все, це точність, тобто всі бібліографічні відомості в описі мають точно відповідати даним документа. Як правило, їх наводять у тій самій формі, що і в документі.

Вимога повноти полягає в тому, що опис мусить мати повний набір бібліографічних даних, необхідних для характеристики твору та визначення його відмінностей від інших.

Найважливішою вимогою є єдність опису, тобто склад відомостей, форма і послідовність наведення їх мають бути доволі стабільними. Незважаючи на те, що в описах документів, які складаються з різною метою (для бібліотечних каталогів, для бібліографічних покажчиків, для посилань тощо), для різних установ (масових і наукових, великих і невеликих бібліотек, органів науково-технічної інформації (НТІ), видань державної бібліографії тощо), що вони можуть мати відмінності, загальні засади їхнього складання мають бути єдиними. Лише в такому разі користувачам буде неважко переходити з одного пошукового масиву до іншого і знаходити потрібні документи.

Бібліографічний опис має бути максимально стислим, адже його вміщують на невеликій площі бібліографічного покажчика, каталожній картці або дискеті. Опис у цілому і кожна його частина зокрема мають бути однозначними і зрозумілими для користувачів, у цьому полягає суть вимоги зрозумілості та чіткості. Відповідність бібліографічного опису названим вимогам забезпечується завдяки дотриманню при складанні опису встановлених правил, які регламентуються державними стандартами та інструкціями.

2. Структура та елементи бібліографічного опису

Елементи бібліографічного опису підрозділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові елементи присутні в будь-якому бібліографічному описі і забезпечують ідентифікацію документа.

Факультативні елементи дають додаткову інформацію про документ і застосовуються вибірково в кожній інформаційній установі.

Основним джерелом для створення бібліографічного опису є титульний лист документу. Якщо у виданні представлено декілька титульних листів, то вибирають той, де містяться якнайповніші відомості.

Встановлена наступна послідовність використання джерел бібліографічних відомостей:

· титульний лист і його різновиди;

· авантитул;

· оборот титульного листа;

· обкладинка (палітурка);

· шмуцтитул;

· відомості перед вихідними даними;

· вихідні дані;

· зміст;

· текст документу;

· інші джерела.

Основні принципи складання бібліографічного опису викладено у розділі "Загальні положення", де вводяться нові терміни і поняття бібліографування. У ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 розширено поняття об'єкта бібліографічного опису, оскільки бібліографічний опис усіх видів документів на будь-якому носії інформації складають за загальними правилами щодо структури наповнення областей та елементів бібліографічними відомостями, статусу елементів, наведення приписаних розділових знаків, вибирання мови і графіки, застосування правил орфографії, скорочення тощо.

Об'єктами опису можуть бути всі види опублікованих (у тому числі й депонованих) і неопублікованих документів на будь-яких носіях — книги, серіальні та інші продовжувані ресурси, нотні, картографічні, аудіовізуальні, образотворчі, нормативні і технічні документи, мікроформи, електронні ресурси, інші тривимірні штучні чи природні об'єкти, складові частини документів, групи однорідних і різнорідних документів.

Об'єкти опису можуть складатися з однієї частини (одночастинні об'єкти) або двох чи більше частин (багато-частинні об'єкти). Залежно від структури опису відрізняють однорівневий і багаторівневий бібліографічний опис. Однорівневий містить один рівень. Його складають, як правило, на одночастинний документ. Багаторівневий опис містить два і більше рівнів. Його складають на багаточастинний документ або на окрему одиницю чи групу фізичних одиниць багаточастинного документа — один чи декілька томів (випусків, номерів, частин) багатотомного чи серіального документа.

До бібліографічного опису входять такі області: область назви і відомості про відповідальність, область видання, область специфічних відомостей, область фізичної характеристики, область серії, область приміток, область стандартного номера (чи його альтернативи) та умов доступності.

Введено нові назви для двох областей опису, що відповідає їхньому наповненню: це область фізичної характеристики та область стандартного номера (чи його альтернатива) й умов доступності.

До загального списку областей опису входить й область специфічних відомостей, що використовується тільки для опису певних видів документів (нотних, картографічних, се-ріальних, електронних ресурсів, окремих видів нормативних і технічних документів), коли в описі необхідно зазначити відомості про особливості інформації, її фізичний носій, тип публікації та інші дані, характерні для будь-якого виду документа.

Області опису складаються з елементів, що діляться на обов'язкові та факультативні. В описі можуть бути тільки обов'язкові елементи або обов'язкові і факультативні. Обов'язкові елементи вміщують бібліографічні відомості, що забезпечують ідентифікацію документа. їх наводять у будь-якому описі.

Факультативні елементи уміщують бібліографічні відомості, що дають додаткову інформацію про документ. Необхідність застосування факультативних елементів та їхній набір визначає установа, в якій складається опис. Набір елементів має бути постійним для певного інформаційного масиву (бази даних, каталога, покажчика, списку літератури тощо).

Перед елементами та областями у бібліографічному описі ставлять знаки приписаної пунктуації ( за старою термінологією — умовні розділові знаки). На відміну від звичайних граматичних знаків, знаки приписаної пунктуації виконують розпізнавальні функції областей та елементів.

Заголовок від опису відділяють крапкою, а області одну від іншої крапкою й тире. Якщо якась область наводиться з абзацу, то знак тире не ставлять. При повторенні окремих областей повторяють крапку й тире, за винятком області серії. При повторенні області серії відомості про кожну серію беруть у круглі дужки без знака крапка й тире між ними.

Наприклад:

ISBN 966-661-594-0 (Школа). — ISBN 966-339-438-2(НКП)

(повторено область стандартного номера чи його альтернативи та умов доступності)

(Архівні зібрання України. Спеціальні довідники) (Серія "Шляхта України")

(повторено область серії)

Це єдина зміна, що стосується правил наведення при-писаної пунктуації. Все інше залишилося без змін: перед кожним елементом області, крім першого, ставиться визначений для цього приписаний знак. У разі повторення елементів він повторюється, за винятком знака навскісна лінія. Наприклад:

Маленькі сходинки : прогр. раннього втручання для дітей із затримкою розвитку : пер. з англ. / М.Пітерсі, Р. Трелоар у співпраці зі С.Кернс та ін. ; наук, ред. Т.І. Поніманська, А.А. Колупаєва

У середині елементів наводять звичайні граматичні розділові знаки. Наприклад:

Операція "Сафарі": гумор і сатира.

При поєднанні граматичного, приписного знаків пунктуації в описі наводять обидва знаки. Наприклад:

Благослови, душе моя, любов! : вірші

У ДСТУ ГОСТ 7.1: 2006 вперше підкреслено, що для розрізнення приписаної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписаного знака. Виняток становлять крапка і кома — проміжок ставлять тільки після них. Знаки крапка з комою та три крапки до винятків не відносяться.

Елементи, граматично пов'язані в одному реченні, не розділяють приписаною пунктуацією. Наприклад:

Українські колядки у легкому викладенні для фортепіано Ольги Кравців

У цьому випадку відомості розглядаються як основний заголовок.

Бібліографічні відомості наводяться в описі в тому вигляді, в якому вони подані у джерелі інформації. У зв'язку з тим, що об'єктами опису в новому стандарті є різні документи, визначення джерел інформації дано в узагальненому вигляді, оскільки для кожного виду документів існує своя специфіка в цьому питанні.

Джерелом інформації для складання бібліографічного опису є документ в цілому. В разі необхідності можна навести відомості, запозичені поза документом, наприклад, з опублікованих бібліографічних записів на документ (каталоги бібліотек, музеїв тощо, бібліографічних покажчиків, баз даних); чи інших джерел поза документом (довідкових видань, авторитетних файлів, метаданих).

Головним джерелом інформації є елемент документа, який уміщує основні вихідні та аналогічні їм відомості — титульний аркуш, титульний екран, етикетка, наклейка тощо. Якщо головне джерело інформації відсутнє (наприклад, етикетка на аудівізуальному документі) чи недоступне (наприклад, титульний екран електронного ресурсу), вибирають джерело інформації, альтернативне головному. При цьому, передусім, використовують джерело інформації, що є частиною документа, потім джерела, що супроводжують його: відомості, вміщені на контейнері, супроводжувальні матеріали, опубліковані видавцем, виготівником, розповсюджувачем тощо. Якщо використовують декілька джерел, їхня комбінація розглядається як єдине головне джерело.

Поняття головного джерела відсутнє у ГОСТ 7.1 — 84, що в Україні був чинний як міждержавний. Головне джерело інформації вибирається для складання опису в цілому, а для кожної області опису встановлено приписане, залежно від виду документа. Наприклад, для плакатів джерелом для області назви і відомостей про відповідальність є все видання, для газет — перша і остання полоса, для книг — титульна сторінка, а за її відсутності — альтернативне джерело: обкладинка, суперобкладинка, задній бік палітурки.

При різночитанні однорідних відомостей у різних джерелах, перевагу віддають бібліографічним відомостям, запозиченим з приписаного джерела інформації. Відомості, взяті із неприписаного джерела інформації, наводять у квадратних дужках, наприклад, якщо відомості про авторів, редакторів, перекладачів та інших осіб зазначені не на титульній сторінці книги, а на звороті титульного аркуша, то в описі їх беруть у квадратні дужки.

Необхідно відзначити, що у квадратних дужках також наводяться відомості, запозичені із джерел поза документом і сформульовані бібліографом на основі його аналізу. В новому стандарті застосування цього правила проведено послідовніше, ніж у ГОСТ 7.1 — 84: доповнення "[та ін.]" (та інші), зазначення "[б.м.]" (без місця), "[б.в.]" (без видавця), що додає в опис бібліограф, потрібно також брати у квадратні дужки. Квадратні дужки застосовуються у межах однієї області. Якщо суміжні елементи відносяться до різних областей, то кожен елемент береться в окремі квадратні дужки. Наприклад:

По дорозі життя — без Батьківщини : [історія віруючої сім'ї рос. німців / Й.Г Фрізен]. — [Ужгород : Закарпаття, 2006] — 146, [1] с ; 17 см. — 1000 пр.

Мова бібліографічного опису, як правило, відповідає мові вихідних відомостей документів

При складанні бібліографічного опису можна застосовувати скорочення слів і словосполучень, які мають відповідати вимогам ДСТУ 3582—97 "Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила", ГОСТ 7.12—93 "Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила" та ГОСТ 7.11—78 "Сокращения слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании" ( чинні в Україні як міждержавні).

У ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 чітко сформульовані межі за-стосування правил скорочення слів: поряд з основною назвою твору не допустимо скорочувати будь-які назви основної назви та будь-якої іншої (наприклад, паралельної, альтернативної, основної назви серії та підсерії). Виняток зроблено для аналітичного опису: у відомостях про документ, що містить складову частину, скорочують типову назву багатотомного чи продовжуваного документа (наприклад: Зібр. творів, 36. наук, пр., Вибр. твори), назву періодичного документа (газети або журналу). Не скорочується також загальне позначення матеріалу: відомості, що відносяться до назви, якщо вони складаються з одного слова (наприклад: підручник, посібник, довідник, енциклопедія).

Дозволяється одне й те саме слово у бібліографічному описі або скорочувати, або писати повністю. Це пояснюється недоцільністю скорочувати слова в тих випадках, коли це може змінити або зробити неясним зміст тексту опису, ускладнити його розуміння.

Деякі наявні у джерелі інформації відомості можна не наводити в бібліографічному описі і не зазначати їхній пропуск ( наприклад, назви орденів, почесні військові та наукові звання, терміни, що вказують на правовий статус організації, дані про схвалення, допущення тощо).

Ще раз нагадуємо, що в ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 змінено правила вживання малих і великих літер. З великої літери пишуть тільки перше слово області опису, а в елементах малі та великі букви вживають відповідно з нормами мови, на якій складають опис (наприклад, перші слова відомостей, що відносяться до назви і відомостей про відповідальність пишуть з малої літери, окрім власних імен, перших слів назв або цитат). Виняток складають загальне визначення матеріалу і будь-якої назви в усіх областях опису. Наприклад:

Тошкова С. З джерела Вічної книги [Текст] : спроба екон. прочитання Біблії / Светла Тошкова ; з болг. переклали М. Ярмолюк, Т. Ярмолюк. — Львів : Кальва-рія, 2005. — 167 с : портр. ; 20 см. — На опр.: Public management. — Бібліогр.: с. 162—164 та в підрядк. прим. — Переклад за вид.: От извора на Вечната книга / Светла Тошкова. София : Унив. изд-во "Св. Климент Охридски", 2005. — ISBN 966-663-186-5 (в опр.).

При наявності у джерелі інформації явних помилок, в тому числі й друкарських, які не змінюють зміст тексту, відомості в описі наводять у виправленому виді й не зауважують виправлення. Пропущені букви або цифри вставляють, взявши їх у квадратні дужки. Ті ж з помилок, які змінюють зміст тексту, а також усі помилки в прізвищах, ініціалах осіб, які брали участь у створенні документа, відтворюють у бібліографічному описі без змін. Після них у квадратних дужках наводять правильне написання. Відомості, що викликають сумнів, наводять в описі із знаком запитання, взятим у квадратні дужки.

Числівники в описі, як правило, наводять так, як вони подані у джерелі інформації. Але римські цифри і числівники у словесній формі замінюють арабськими цифрами при позначенні кількості актів або дій сценічних творів; класів чи курсів навчальних закладів; порядкових номерів видання; порядкових номерів музичних творів; дат виходу документа; номерів випусків багаточастинного документа.

Області та елементи опису наводять в установленій послідовності, що в ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 подана в певному переліку областей та елементів. Про цю послідовність йшлося вище. Бібліографічні відомості, що відносяться до різних елементів, але граматично пов'язані в одному реченні, записують у попередньому елементі.

Визначені наступні елементи і області опису, які складають його структуру:

Заголовок – в заголовку опису книги індивідуального автора приводять його прізвище і ініціали. У заголовку може бути приведене ім'я тільки одного автора, вказаного у виданні першим. Потім у відомостях про відповідальність (за скісною рискою), слід повторити прізвище і ініціали першого автора і через кому перерахувати прізвища і ініціали інших.

У заголовку опису документу колективного автора приводять найменування установи (організації), під чиєю назвою опублікований даний документ, як правило, в повній офіційній формі, прийнятій на момент публікації документу.

Область заголовка і відомостей про відповідальність

Заголовок, назва – слово, фраза, буква або група слів, фраз і букв, приведене в документі, у вигляді, в якому воно затверджене автором і призначене для ідентифікації і пошуку документа, поміщене на титульному листі і виділено шрифтом або кольором.

Заголовок в описі точно повторює назву книги, надруковану на титульному листі. Скорочення написання слів, уточнення, доповнення, зміни порядку слів в заголовку не допускаються.

Дуже часто документ, крім основного заголовка, має додатковий, який уточнює і пояснює значення основного. Крім того, тут же можуть приводитися і інші відомості.

Всі додаткові відомості в області заголовку приводяться через двокрапку і з маленької букви.

Відомості про відповідальність – відомості про осіб індивідуальних (авторів, редакторів, перекладачах, ілюстраторів і т.д.), а також колективних установах, що беруть участь в створенні і підготовці документу до публікації і що несуть відповідальність за його зміст.

Відомості про відповідальність – обов'язковий елемент бібліографічного опису.

Якщо документ має більш 3-х авторів, то він описується під заголовком. Якщо авторів більше 4-х, то приводять прізвища тільки перших 3-х з додаванням слів «та ін.».

Якщо в описі після скісної риски подають спочатку прізвища авторів, а потім редактора, то вони розділяються крапкою з комою.

· Область видання – це відомості про повторність видання документу і його характеристика (виправлене, доповнене, стереотипне), що дозволяє відрізняти його від інших.

· Область специфічних відомостей. Тут приводяться відомості, що позначають специфічний клас матеріалу, до якого належить документ.

· Область вихідних даних містить відомості про те, де, в який період і ким опублікований документ.

Вихідні дані – відомості про місце видання, видавництво і дату видання, поміщені на титульному листі документу.

Елементи цієї області приводяться в наступній послідовності:

· місце видання;

· видавництво або видавнича організація;

· дата видання.

Місто, в якому виданий документ, пишеться повністю. Скорочено указуються назви наступних міст: Москва (М.), Київ (К.), Санкт-Петербург (Спб.), Ростов-на-Дону (Ростов н/Д).

Якщо документ випущений в двох або більше містах, то вони перераховуються через крапку з комою. За відсутності відомостей про місце видання в описі подається позначення «Б. м.», тобто «Без місця видання». За відсутності відомостей про видавництво подається позначення «Б. в.», тобто «Без видавництва».

· Область фізичної характеристики містить відомості про об'єм, розмір документу, ілюстрований та інший матеріал.

Фізична характеристика – сукупність відомостей про матеріальні елементи, що характеризують документ.

Включає елементи, розташовані в наступній послідовності:

· зведення про кількість частин, томів, випусків;

· об'єм – відомості про сторінки, листи;

· ілюстрації;

· розмір;

· супровідний матеріал.

Дані відомості є обов'язковими елементами опису.

· Область серії містить відомості про серіальне видання, окремим випуском якої є даний документ. Елементи цієї області подаються у вказаній послідовності:

· заголовок серії;

· відомості, що відносяться до заголовку серії;

· відомості про відповідальність, що відносяться до серії;

· міжнародний стандартний номер серії;

· номер випуску серії.

Далі можуть в тій же послідовності наводитися відомості про підсерію.

· Область приміток включає додаткову інформацію про документ, яка не була наведена в інших областях опису. Доцільність приведення приміток і об'єм відомостей, що включаються, залежать від цілей, для яких вони складаються.

Текст приміток не регламентується і може торкатися:

— оформлення документу;

— змісту;

— зв'язку його з іншими документами.

· Область міжнародного стандартного номера, містить відомості, необхідні для ідентифікації і реєстрації документу, виконання облікових функцій. Не дається в списках використаної літератури.

При складанні бібліографічного опису застосовують різні прийоми скорочень слів і словосполучень згідно відповідному стандарту: пропуски частини елементу; об'єднання різних описів в один бібліографічний запис та ін.

Всі ці прийоми дозволяють робити бібліографічний опис компактним і лаконічним.

Скорочення слів і словосполучень застосовують у всіх областях. Слова не можна скорочувати в основному і паралельному заголовках. Слова і словосполучення не скорочуються, якщо при цьому можливе різне розуміння тексту.

Основою для скорочення слів є стандарти:

ГОСТ 7.11–78. Скорочення слів і словосполучень на іноземних європейських мовах в бібліографічному описі.

ГОСТ 7.12–93. Бібліографічний запис. Скорочення слів російською мовою. Загальні вимоги і правила.

ДСТУ 3582–97. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила.

У бібліографічному описі застосовуються різні розділові знаки, які служать для позначення меж ідентифікації областей та елементів:

. – . : ; / // () [] + =.

Приведена вище структура бібліографічного опису є базовою і застосовується для створення бібліографічної інформації, що фіксує в документальній формі відомості про документ, що дозволяють ідентифікувати його і розкрити його склад і зміст.

3. Методика створення бібліографічних описів

Заголовок опису містить в собі ім'я особи (заголовок індивідуального автора), або найменування організації, установи (заголовок колективного автора). Заголовок також може включати ідентифікуючі ознаки (відомості, які уточнюють поміщену в заголовку інформацію), дати, номери, географічні назви та інше.

Область назви і відомостей про відповідальністьмістить назву книги разом з відомостями, що належать до нього, а також відомості про осіб і установи, які брали участь в створенні і підготовці книги до публікації. Як основний заголовок приводиться заголовок книги на титульному аркуші.

Область виданнямістить відомості про відмінності даного видання від усіх інших видань цього твору.

Область вихідних данихмістить відомості про те де, в який період і ким була опублікована книга.

Область кількісної характеристикимістить відомості про обсяг, розмір книги, ілюстративний та інший матеріал, поданий в книзі.

Область серіїмістить відомості про серійне видання, випуском якого є книга.

Область примітокмістить додаткову інформацію про книгу, яка не була надана в інших областях опису.

Область Міжнародного стандартного номера книги (ІSSN), ціни і тиражумістить відомості, необхідні для книгообміну, книжкової торгівлі і статистики друку та інших цілей.

Залежно від об'єкту опису розрізняють однорівневий і багаторівневий бібліографічний опис.

Однорівневий бібліографічний опис

Схема однорівневого бібліографічного опису:

Основний заголовок [Загальне позначення матеріалу] : відомості, що відносяться до заголовку / перші відомості про відповідальність; подальші відомості про відповідальність. – Відомості про видання. – Специфічні відомості про документ. – Перше місце видання ; Подальше місце видання : Ім'я видавця, Дата видання. – Специфічне позначення матеріалу і об'єм; Розмір + Супровідний матеріал. – (Основний заголовок серії або підсерії / Перші відомості, що відносяться до серії або підсерії ; номер випуску серії або підсерії. – Примітки. – Міжнародний стандартний номер(ISBN) ( або його альтернатива): умови доступності і ціна (додаткові відомості).

Обов'язкові елементи бібліографічного опису виділені жирним шрифтом і підкреслені.

Зміст всіх областей опису був приведений вище.

Особливості складання багаторівневого бібліографічного опису.

Багаторівневий бібліографічний опис використовується при описі багаточастинних документів – багатотомних і серіальних.

На першому рівні ( у загальній частині) багаторівневого опису наводять відомості, загальні для всіх або більшості фізичних одиниць – (томів випусків, номерів), що входять до складу багаточастинного документу.

На другому рівні багаторівневого опису приводять відомості, що відносяться до окремих фізичних одиниць.

Існують і особливості приведення елементів на другому ( і подальших рівнях) багаторівневого опису.

Так, першим елементом в області заголовку, і відомостей про відповідальність є номер тому, випуску, частини і т.д.

Основним заголовком тому є його власний заголовок, якому передує двокрапка. Якщо основний заголовок відсутній, то приводять наступний елемент зі знаком, що відповідає держстандарту.

Відомості на другому і подальшому рівнях допускається записувати в згорнутій формі, при цьому опускаються всі або частина відомостей, окрім номера тому і стандартного номера тому, наприклад:

Т.1. – ISBN 5-250-01106-3

Отже, наведемо приклад бібліографічного опису книги:

73.0

П14

Палеха Ю. Загальне документознавство: навчальний посібник / Юрій Палеха, Наталія Леміш. — К. : Ліра-К, 2008. — 394,[1] с. — (Бібліотечка документознавця). — Бібліогр. в кінці розд. — ISBN 978-966-96938-0-8 : 67.80 р., 42.00 р.

Висновки

Бібліографічний опис є складовою бібліографічного запису, який може подавати, крім бібліографічного опису, заголовок (тобто прізвище автора або назву установи, організації, що виступає як автор), класифікаційні індекси, предметні рубрики, анотацію.

Бібліографічний опис складається з бібліографічних елементів, які й містять відомості про певні ознаки документів. Одним із головних питань теорії та практики складання бібліографічного опису є питання про його перший елемент. Саме він, як правило, визначає місце певного запису в низці інших, тому за цим елементом здійснюється пошук потрібних документів. Опис починається з назви документа, але в деяких випадках доцільно поперед нього подати ім'я автора книги, тобто особи (осіб), яка створила твір самостійно або у співавторстві. Це одна з головних пошукових ознак, за якою більшість читачів розшукують книги.

Крім того, розташування прізвища автора на першому місці в бібліографічних записах дає змогу створити авторські комплекси, тобто зібрати в одному місці відомості про твори певного автора. Такий запис обов'язковий для каталогів і картотек бібліотек, книжкових магазинів тощо, для державних бібліографічних покажчиків, видань централізованої каталогізації, автоматизованих пошукових систем. Перед описом може вміщуватись і назва організації, установи, підприємства, якщо документ виданий від імені цієї організації, установи, підприємства. Завдяки цьому можна створити комплекси документів окремих організацій та установ, що сприяє більш повному висвітленню їхньої діяльності. Це також полегшує пошук таких документів, оскільки часто назву офіційного документа важко запам'ятати. Такий запис використовується переважно в каталогах універсальних наукових і спеціальних бібліотек, на друкованих картках централізованої каталогізації, у деяких бібліографічних покажчиках.

Список використаної літератури

1. Антоненко І. Бібліографічний опис електронних ресурсів: методичні матеріали для бібліографії //Бібліотечний вісник. — 2006. — № 1. — C. 25-27

2. Бахтурина Т. Изменения в библиографическом описании//Библиотека. — 2001. — № 9. — C. 68-69

3. Бахтурина Т. Новый стандарт по библиографическому описанию //Библиография. — 2004. — № 1. — C. 23-37

4. Бахтурина Т. Проблемы стандартизации библиографического описания электронных ресурсов //Научные и технические библиотеки . — 2000. — № 7. — C. 16-21

5. Калинина Г. Правила описания: современный подход //Библиография. — 2003. — № 1. — C. 30-33

6. Калинина Г. Новый государственный стандарт на библиографическое описание //Библиотека. — 2004. — № 2. — C. 46-49

7. Петрова Н. Бібліографічний апарат видання: Правила складання бібліографічного опису (бібліографічного запису) //Вісник Книжкової палати. — 2005. — № 1. — C. 12-16

8. Петрова Н. Бібліографічний апарат видання: Правила складання бібліографічного опису (бібліографічного запису)//Вісник Книжкової палати. — 2005. — № 2. — C. 14-19

9. Пунктуация в библиографическом описании //Библиотека. — 2001. — № 12. — C. 51-52

10. Устіннікова О. Нові правила бібліографічного опису//Вісник Книжкової палати. — 2007. — № 7. — C. 23 – 25; — 2007. — № 8. — C. 25 – 27; 2007. — № 9. — C. 24 — 27

12. Федоренко В. Правила оформлення бібліографічної інформації/ Валерій Федоренко //Директор школи, ліцею, гімназії. — 2005. — № 3. — C. 111-112