Боягуз

Не минуло й тижня, як родина чумака Бабія поселилася в Семихатках, а по селу вже поголосок: "Їхній старший синок, хоча й з виду хлопець нічого, страшний боягуз, усе йому відьми та чорти маряться".

Чумак Бабій швидко обжився на новому місці: поставив хату, купив волів. Та повів таку мову із сином:

— Грицю, пора тобі женитися, господарку заводити.

Дочекалися обжинків. Грицько заслав сватів до сусідки Гафійки Котович. Батьки було погодилися, а дівка — ні в яку.

— Навіщо мені чоловіка-боягуза?

— Доню, — просила мати, — не спихай їм гарбуза, шкода: і люди заможні, бо начумакував старий Бабій за свій вік, і син у них робітний.

— Добре, — блиснули лукавинки у дівочих очах. — Піду, тільки нехай він викопає криницю у Чортовій балці.

— Та що ти, доню! — сплеснула у долоні мати. — Молодого хлопця хочеш погубити? Дядько Петро ходив копати — землею засипало. А перед тим скільки людей заживо поховали себе у тому злощасному місці! Закляте воно!

— Чого ви хвилюєтеся? — заспокоювала батьків Гафійка. — Грицько як почує слово "чорт" — уже й хреститься!..

— Ось що, хлопче, — давав відповідь женихові старий Котович. — Бачиш, там вдалині, ліворуч від битого шляху, балка тягнеться?

— У-гу! — кивнув головою Грицько.

— Викопаєш криницю, тоді, певно, дійдемо згоди.

— І все? — зрадів хлопець.— Чекайте мене через день!

— Стій! — хотів зупинити Грицька старий Котович, але той уже полетів, мов на крилах.

Колись на Україні у степовій зоні було повір'я: якщо чоловік викопає сім криниць — Бог йому всі гріхи простить. Отож, не гаючи часу. Грицько взявся виконувати прохання нареченої, бо то святе діло. Трудився без спочинку, а на ранок вдарив ключ холодної джерельної води, та такої, що аж зуби ломить.

Котовичі як дізналися, що Грицько копає криницю, навіть дома не ночували, все село підняли рятувати хлопця.

— Ось, пийте на здоров'я! — зустрів громаду закоханий юнак із кухлем води.

— Живий! — полегшено зітхнула Гафійка. — Я й не сподівалася, що ти відважишся у Чортовій балці криницю копати!

— Як? — побілів від страху Грицько. — То хіба це Чортова балка?!