Дбайлива Доріжка

Хлопчик намагався перелізти через Паркан. Він пітнів, але уперто дерся вгору. Паркан крекотів, хитався й наполегливо пропонував маленькому пустуну пошукати собі іншу справу.

  – Все одно піднімуся, все одно перелізу! – торочив Хлопчик й знову та знову намагався підкорити підступну висоту.

  Нарешті – яка радість! – Хлопчик опинився на вершечку.

  – Яка височінь! – зрадів він.

  – Ця вага зайва! – зітхнув Паркан.

  – Хоч які, та зміни у житті! Хоча б побачу, що воно у світі робиться, – вирішила Скалка й уп’ялася Хлопчику в палець.

  Хлопчик від болю та несподіванки зойкнув, здригнувся, а ноги його втратили підпору.

  – Допоможіть! – сердешний відкрив було рота, але галас зійшов на тихенький писк.

  Першим очухався Пасок. Він миттєво зачепився за поперечку і Хлопчик зависнув на Паркані догори ногами. Дитина спробувала перекрутитися, але пряжка Паска боляче встромилася у живіт.

  Перед очима збентеженого Хлопчика маячила порошна асфальтова Доріжка. Вона хиталася, наче хвилі під час шторму, і щось примовляла.

  – Зараз я впаду, і мені буде ДУЖЕ незручно, – зітхав Хлопець.

  – Зараз він впаде, і в мене нова дощечка зламається, – сумував Паркан.

  – Зараз він впаде і розіб’ється... От якби мені зробитися м’якенькою, немов перина, – мріяла Доріжка.

  Невідомо, на скільки б вистачило сил у Паркана, та повз нього йшов Добрий Дядечко. Він зняв Хлопчика з Паркану. Паркан з полегшенням зітхнув. Доріжка радісно схлипнула. А Хлопчик подякував Дядечкові й застрибав на одній ніжці.

  – Го-го! А Доріжка, мабуть, під сонцем розтанула! – хихотів він. – Тепер на ній залишиться відбиток моєї ноги...

  – Запам’ятай цей випадок. І більше так не роби, – порадила Доріжка і затужавіла.

  – Навіщо неприємне пам’ятати? – здивувався Хлопчик. – Навпаки, його треба терміново забути.

  Але кожного разу, побачивши застиглий відбиток своєї ноги, Хлопчик не дерся на паркан, а проходив у хвіртку.