Дикий ангел

Повiсть про сiм'ю

на двi дiї

ДIЙОВI ОСОБИ

Ангел Платон Микитович.

Уляна — його дружина.

Петро —

Федiр — їхнi сини.

Павлик —

Таня — їхня дочка.

Лiда — Петрова дружина.

Клава — дiльничний лiкар.

Маляр — Клавин чоловiк.

Крячко — пенсiонер.

Клоков — кореспондент.

Бiля — художник.

Оля — Павликова дружина.

ДIЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Невеличке подвiр'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою — домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стiл. Стовп. На ньому умивальник i прилаштований телефон пiд дашком. Саморобне крiсло-гойдалка. Осторонь — ослiнчик.

Таня зачiсується бiля умивальника. Федiр лагодить стiлець. Лiда в крiслi-гойдалцi. Уляна накриває стiл.

Л i д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокiй i якесь особливе вiдчуття безпеки. В минулий приїзд на вулицi мене застала гроза. Блискавицi й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А забiгла сюди, у двiр, — i страх пропав. Наче громи i блискавицi боялися сюди вдарити.

Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися.

У л я н а. Не пащекуй, Таню!

Л i д а. I кольоровий телевiзор, i оце саморобне крiсло у вас напрочуд пасують одне до одного.

У л я н а. Коли вже тобi так усе подобається, то в нас би й вiдпочила, а не їхала на курорт.

Л i д а. Море...

Т а н я. З великої висоти море здається калюжею.

У л я н а. Ти його бачила з висоти?

Т а н я. Побачу.

У л я н а. Забила собi в голову стюардесою стати.

Л i д а. А батько?

У л я н а. Вона така, що й батька умовить.

Ф е д i р. Скiльки ж ти, Лiдо, не добула на курортi?

Л i д а. Сiм днiв.

У л я н а. А грошi повернули?

Л i д а. Нi.

У л я н а. То вже б добула.

Л i д а. Захотiлося вас провiдати, i за домом скучила. За Петром. I синка треба забрати вiд мами. Ми з Петром без нього не можемо.

У л я н а. Петро i минулий рiк, i цей без вiдпустки, хоч би до нас навiдався.

Ф е д i р. Запанiв Петро.

Ул я н а. Хiба можна так на брата?

Ф е д i р. Можна.

Л i д а. Не запанiв, а все в роботi, вiн такий скажений до роботи, як i всi ви.

Т а н я. Мене виключи з цiѕї компанiї.

У л я н а. Годi чепуритися. Збiгай на город цибулi вирви.

Таня виходить.

Л i д а. У вас уже i город свiй? .

У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землi клопотiв та прикрощiв...

Л i д а. То навiщо було брати?

У л я н а. А як же без грядки, без свiжої городини? За пучок кропу на базарi гривеник беруть. Нi совiстi, нi правди нема в людей. Десять копiйок за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить... А суп ми не любимо.

Л i д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готує.

У л я н а. На борщ треба i городину свiжу, i м'ясо свiже, базарне...

Заходить Таня, кладе цибулю на стiл.

Мало не забула: хто зi мною завтра на базар поїде?

Л i д а. Далеко збираєтесь?

У л я н а. Десь у район, щоб дешевше.

Т а н я, Я не поїду.

Ф е д i р. Чого не поїдеш?

Т а н я. Нещодавно права одержала... Недiля, машин багато, ще в аварiю потраплю.

На ганок виходить Павлик.

П а в л и к. Мамо, де моя бiла сорочка?

Ул я на. Там, де прасоване лежить... Павлику, поїдемо завтра на базар?

П а в л и к. Категорично нi!(Iде в хату).

У л ян а. Навiщо ж тодi машину купували — щоб у гаражi стояла?.. Такi грошi витратили.

Т а н я. В гаражi... Наш "Запорожець" уже сам повертає на дешевi базари.

Л i д а.Я ще не їздила самостiйно, але на права здала. Ми з Петром надумали купити машину.

У л я н а. А грошi?

Л i д а. Будемо вiдкладати потроху.

На ганку з'являється Павлик.

П а в л и к. У сорочки верхнiй гудзик вiдривається.

Ул я н а. Таню, приший.

Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усi товаришi!

П а в л и к. Де голка?

У л я я а. У рушнику.

Павлик iде в хату.

Т а н я (пiдходить до Лiди). Так модно одягаєшся! I де тiльки все дiстаєш?

Л i д а. Петро дiстає. Вiн краще на одязi розумiється, нiж я.

Т а н я. Менi б такого чоловiка, як наш Петро.

Л i д а. Ти дiвчина вродлива, сама вибереш собi жениха.

Т а н я. Тепер такi женихи, що самi на пляшку канючать, де вже їм про жiнчин одяг дбати.

Ф е д i р. Петро заробляє, мабуть, по пiвтисячi?

Виходить на ганок Павлик.

П а в л и к. Мамо, де отой галстук бiластий?

У л я н а. Там, де лишив, на бильцi лiжка.

Павлик виходить.

Ф е д i р. Запанiв Петро, мiг би й приїхати.

Л i д а. Я ж кажу — його вiд роботи не вiдiрвеш. У вас, у Ангелiв, така вдача.

Т а н я. Кореспондент з областi приїхав, до мене пiдходив, хотiв нарис про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося. I Федiр теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловiк.

У л я н а. Чому це про тебе так?

Ф е д i р. Я до пуття i не розчув, i не зрозумiв, що вiн запитував. От я йому й кажу — у перервi. Сам вiн бурмило! Працюєш, а воно лiзе!

Т а н я. I сюди приходив. Може, сьогоднi ще прийде.

У л я н а. Треба ж батьковi сказати.

Т а н я. Мабуть, не прийде.

У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде.

Вривається пiсня "Мой дед-разбойник":

Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник,

Был в самом деле очень знаменит.

Кто мимо дедушки пройдет.

Все деньги сразу отдает.

Иначе будет бит,

Иначе будет бит.

Где ж ты, времечко лихое,

Когда можно было жить разбоем, да, да!

У л я н а. Знову сатану включив.

Т а н я (пiдходить до телефону, набирає). Ванько, Ванько! Виключи, дурню, бегемотiю! Дай пообiдати. Чуєш?.. (Кладе трубку. До Лiди). Це наш сусiд Крячкiв Ванько забавляється...

Пiсня уривається.

Л i д а. Послухався?

У л я н а. Вiн батька за петельки хапає... Такий волоцюга, що свiт не бачив. Танi, правда, побоюється.

Ф е д i р. Таню, поїдь завтра на базар.

Т а н я. Хому тато скаже, той i поїде.

Л i д а. "Як тато скаже"! Петро i нашому синковi спiвав ту пiсню, що ви маленькими спiвали... Як це вона починається? (Пробує наспiвати).

I сказала стиха мати:

— Не пустуйте, бо йде тато.

Таня пiдспiвує.

I сказала стиха мати:

— Їжте, дiти, бо йде тато! —

I сказала стиха мати:

— Спати, дiтки, бо йде тато!

Самi придумали чи десь почули?

Ф е д i р. Це ще не вся пiсня... Вона довго спiвається:

I сказала стиха мати:

— До роботи, бо йде тато.

Т а н я. Цей куплет Федiр запам'ятав. Колись санчата свої поламав i не хотiв лагодити. Так тато йому всипав.

У л я н а. Усім потроху дiставалося. Хiба що Павлика трошки милували.

Т а н я. Любимчик.

Виходить Павлик.

П а в л и к (до ТанI). Зав'яжи галстук.

Т а н я (зав'язує). Пора самому навчитися.

П а в л и к. Ширший вузол.

Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, i очi, як у цигана на ярмарку. Злякався, що трiйку схопив?

У л я н а. Мовчи, батько почує — обiд пропаде. Павлику, стипендiю не заберуть?

П а вл ик. Нi.

У л я н а. I то добре. Таню, клич батька — пора обiдати.

Т а н я (пiдходить до прибудови, стукає кулаком у дверi). Пане президент, обiд подано.

Л i д а. Петро розказував: нiколи не бачив, щоб батько вiдпочивав... Усе щось робить.

З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силi чоловiк. Обличчя суворе, втомлене. Пiдходить до умивальника, миє руки. Павлик винiс рушник.

Л i д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовнiсть, але не втерплю, скажу. Оце дивлюся: Уляна Охтисiвна готує обiд, Федiр майструє, Платон Микитович мовчки миє руки, i Павлик з рушником. Так, здається, булб i минулого разу. Я нiби вдруге дивлюся той самий фiльм.

Т а н я. А який наступний кадр?

Л i д а. Мабуть Уляна Охтисiвна скаже: "Пора обiдати, ставте стiльцi".

У л я н а. Справдi. Берiть, дiти, стiльцi. Федоре, принеси Лiдi.

Л i д а. Не будемо порушувати традицiй. Кожен сам собi принесе стiлець.

Павлик, Таня, Лiда приносять стiльцi. Федiр приносить матерi, собi ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крiсло, ставить на чолi стола.

Л i д а (дiстає пляшку вина). Кримське.

Ф е д i р. Не обiд — бенкет.

Т а н я. А перед бенкетом — експропрiацiя, або, просто кажучи, грабунок серед бiлого дня.

П л а т о н (сiдає в крiсло). Вино?

Л i д а. Це я в Криму. Сьогоднi ж субота.

Т а н я. День зарплати — майже свято.

П л а т о н. Вино не для обiду. (Дiстає блокнот, надiває окуляри).

Л i д а. Навiть той самий блокнот.

Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не лiтери, не цифри, а макове насiння.

Ф е д i р (пiдходить до батька, дiстає з кишенi грошi, подає). Двiстi тридцять!

Батько бере грошi, рахує.

У л я н а. Соромно сину не вiрити.

П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити двiстi тридцять карбованцiв, як хлопчаковi, — соромно!

Ф е д i р. Новий верстат — ще не приноровився.

П л а т о н. Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць, слюсар-iнструментальник... При такому здоров'ї!..

Ф е д i р. Платять не за здоров'я, а за роботу.

П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери!

У л я н а. Дай же Федi на витрати.

П л а т о н. Минулого мiсяця брав. Де вiн їх потратив?

Т а н я. Двiстi тридцять карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А втiм, однаково: на заводi одержуй, а вдома здавай, тiльки й того, що перенесла з одної каси в iншу.

П л а т о н. Як у тебе, Таню?

Т а н я (подає грошi). Сто п'ять.

П л а то н. А премiальнi?

Т а н я. Звiдки знаєте?

П л а т о н. Менше балакай.

Т а н я. Двадцять п'ять собi залишила — на сукню.

П л а т о н. У тебе їх досить.

Т а н я. Не моднi.

Пл а тон. На моду грошей немає.

У л я н а. Хай купить.

Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулi родилися.

П л а т о н. Мабуть, що так.

Т а н я. I на курси п'ятнадцять карбованцiв.

П л а т он. Якi ще курси?

Т а н я. Я вже казала. Iноземних мов... Стюардеса має знати мiнiмум двi мови.

П л а т он. Хочеш на курси — прироби. Тобi ж хотiлося в складальний — переходь. Там i зарплата бiльша.

Т а н я. Обiцяють, а не переводять.

П л а т о н. Для переходу в iнший цех треба, готуватися. Походити, подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех — не з одного трамвая в другий.

Т а н я. Це менi ясно, а на курси давайте!

П л а т о н. Сказав — прироби. Приробиш — краще вчитися будеш. (До Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендiї? Там у вас порядку немає. (Складає окуляри, ховає блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод не пiдеш. За два мiсяцi — триста карбованцiв! Не пiдеш.

У л я н а. Нарештi зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн свого — на завод.

Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi у батькову касу?

П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався — i грошi докупи.