Фея гіркого мигдалю
- Кочерга Іван -ФЕЯ ГІРКОГО МИГДАЛЮ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Роман граф Бжостовський.
Пан Пшсменський, його "жондца" (управитель).
Пані Францишка Копчинська, господиня цукерні.
Василь Петрович Д з ю б а, відставний військовий писар Ніжинського полку.
Д а р ' я Іванівна, його дружина.
К л а в о ч к а , Нюточка— їхні дочки
Леся, сирота Дзюбина небога.
М о к р и н а, дівчина.
Кряква, судовий канцелярист.
Цвіркун, харківський студент.
Корнет Двігубський.
Пан Невседомський.
Д р я к в и н — Кублицький, поміщик із Оренбурга.
К а пітон, його слуга-скрипник.
Казимир, графів лакей.
Судові канцеляристи, школярі, дівчата в цукерні, лакеї і графова покоївка.
Діється в Ніжині 1809 року.
ДІЯ ПЕРША
СОЛОДКИЙ ГРАФ І ГІРКА ДІВЧИНА.
Цукерня пані Копчинської в Ніжині. Стародавнє, дужнє помешкання, ще грецького будування. Вглибині, за широкою аркою, цукерня з прилавками, вхідними дверима та полицями, де, крім слойок із варення, цукерками, кавою та різною бакалеєю, ще багато пляшок з різноколірними наливками та лікерами. На першому плані — по цей бік арки кімната зі столиками для відвідувачів.
Ліворуч — біля самої арки (по цей бік), за двома столиками ком-т панія молоді — канцеляристів, школярів тощо. Праворуч, — насупроти — теж за столиком, але в самотині, сидить Кряква за склянкою вина, із книжкою в руках. Пані Францишка в цукерні.
Двоє дівчат подають гостям каву, люльки, вино тощо.
Один з молоді. Пані Копчинська, будь ласка, ще дві пляшки молдавського.
Другий. А мені, будь ласка, склянку помаранчової.
Францишка (дівчині). На, однеси паничам.
Перший. Та йдіть краще до нас самі. Ми хочемо мати вино з ваших прекрасних ручок.
Другий. Пані Францишко! Ми хочемо випити за ваші чудові оченята.
Францишка (з цукерні). Ну, то й пийте собі на здоров'я.
Третій. Пані Францишко! Та йдіть-бо до нас. Кава не солодка.
Францишка (як і перш). Положіть цукру. Третій. І цукор не солодкий.
Францишка. Ну, то йдіть шукайте собі чогось солодшого.
Перший. Пані Францишко! Муха в склянці!
Францишка (іде в кімнату до паничів). А бодай вас качка забодала. Чого вам од мене треба?
Перший. Нам треба милуватися з ваших чарівних очей, з ваших солодких губок, гнучкого стану. А більшого ми хоч і дуже бажаємо, але просити не сміємо.
Францишка. І добре робите.
Другий. Пані Францишко, коли ж ви мене покохаєте? Францишка. Коли весь гіркий мигдаль в моїй цукерні зробиться солодким.
Другий. Почекаємо, може, й посолодшає.
Обіймає її, вона б'є його по руках.
Третій. Ну, а мене, пані Францишко?
Францишка. Вас? Коли збудують ту академію, що мурує граф Безбородько за річкою... Для ніжинських дурнів.
Перший. Пані Францишко, та йдіть-бо сюди, я щось вам скажу. (Обіймає її й тягне до себе.)
Кряква (за своїм столиком). О, блазнове надворнії! О вчинки непристойнії. Одягаюсь у свою добродітель, як каже Горацій , і не слухаю. (Знов заринається у книжку.)
Францишка (виривається). Ану вас із вашими дурощами. Он хтось іде.
Пан Пшемеиський входить у цукерню й зупиняється на порозі
арки.
Пшеменський. Пані Копчинська! Здається, не пі знали?
Францишка (придивляється). А-а! Пшеменський! Відкіля це ви? Де це ви стільки пропадали?
Пшеменський (підходить до неї). Моє шанування найпєнькиєйшій пані. (Цілує її руки.) Я "гадаю, що пані зовсім покрутила голови всім ніжинським паничам, бо пані в своїй цукерні сама є найсолодшою принадою. (Озираєть-, ся.) Але я хотів би про дещо побалакати з пані.
Францишка. То ходім сядемо тут у куточку. (Веде його й сідає з ним за столик праворуч.) Сідайте, будь ласка. (Підзиває пальцем дівчину.) Горпино, принеси нам пляшечку слив'янки... А може, пан хоче кави? Чи венгжини?
Пшеменський. Ні, дякую. Так ось яка справа. Як пані знає...
Францишка (бере од дівчини пляшку і наливає собі й Пшеменському). Прошу. Так чого ж це пана так давнр не видно? Хіба пан куди їздив?
Пшеменський. Дзєнькуєм. За найкращу цукерницю на всій Україні. (П'є.) Так ось, як пані знає, я зараз жондцею в графа Бжостовського. Граф хоч і має на Вкраїні великі маєтності, але тут не живе і навіть ніколи сюди не приїздив. Відома річ, чоловік молодий, вродливий та ще й багатий. Так воно йшло до цього року. Аж ось зимою граф приїхав до Варшави і викликав мене та інших жондців для відчиту. Я йому дуже вподобався й ми таки добре погуляли з ним у Варшаві. Граф уже почав давати мені на догад, що має поставити мене головним жондцею на всю Україну, аж тут якийсь дябел дав йому на розум поїхати сюди самому. Це б ще нічого, але хтось написав йому листа про якісь нібито мої зловживання в його маєтностях і, зокрема тут, у Носівці 3. Звичайно, це все глупство, але...
Францишка (сміється). Але пан себе, звичайно, не забував?
Пшеменський. Певна річ. На те ж і життя. Та ще тут, розумієте, пустили поголоску про якусь там діброву, нібито я її вирубав, про пшеницю, та ще про якихось там хлопів, нібито я їх продав у рекрути, а гроші забрав собі. Та хоч би й продав, велике диво, що спродав кілька хлопів, хлопи на те й існують. Ну, забрав він собі в голову їхати — і поїхав. Спочатку ми були в Києві на контрактах, потім на Волині, а ось учора приїхали сюди, до Ніжина. Про Носівку він не забув, і завтра збирається туди. Так ось мені потрібно, чим тільки можна, затримати графа тут, хоч на два або на три тижні, бо в мене є одна думка — може, мені пощастить продати цю погану Носівку... Сказати пані по секрету — то в мене вже й покупець є. Вся справа тільки в тому, щоб хоч трохи вигадати час. І ось пані мусить допомогти мені по-старому знайомству в цій справі.
Францишка. Я? Що ж я тут можу зробити?
Пшеменський. Як що? Все, бо пані ж — жінка та ще така найпєнькнєйша. Пані може так захопити, привабити графа і так закрутити йому голову, що він і не згадає більш про ту Носівку. Пані сама не знає собі ціни, сидячи в цьому брудному Ніжині. Невже ж вам тільки й вабити, що цих судових паничів та школярів! А тут — молодий, вродливий граф... Не кожний день трапляється така нагода. Та й я не забуду паниної послуги, а поки прошу прийняти від мене в задаток цю дрібницю. (Знімає з пальця й дає Францишці перстень з діамантом.)
Францишка (бере перстень й милується з блиску діаманту). Яка чудова гра! (Задумалася, дивлячись на перстень.) Так... Але скажіть мені лишень, мій пане, що за людина цей граф? Які в його, взагалі, вподобання, схильності? Може, він має до чого-небудь особливий смак або охоту?
Пшеменський (сміється). Взагалі граф має схильність до всіх гарнесеньких жінок. Але в останній час, справді, на нього найшла нова химера: він все мріє про якесь дивне печиво, яке він нібито колись, аж у дитячі літа, їв тут, у Ніжині. Він, навіть, казав, що одружився б з тією дівчиною, яка б почастувала його таким дивом. Ну, то й тут пані має великий преферанс, хоча пані й не дівчина, але цукерниця, та ще така майстриня. Запевне, що при таких умовах пані перевершить усіх дівчат,— чого не буває на світі! — може, ще стане вельможною графинею. Нехай пані не забуде тоді і мене грішного. (Встає.) Ну, то до відзення. Може, ми зайдемо до пані ще сьогодні увечері. (Цілує їй руку.)
Францишка. Вітайте. Я почастую пана графа такими марципанами, яких він, мабуть, ніколи й не куштував. (Проводжає його до дверей.)
Хутко входить Цвіркун — студент у зеленому мундирі, з малиновими закаврашами й коміром, срібними ґудзиками та шпагою.
Цвіркун. Вітання прекраснішій цукерниці. (Цілує руку Францишці й іде з нею до. кімнати.) А! і реверендісімус пан Кряква тут. Вітаю вас, панове! (Здоровається з паничами.)
Паничі (голосно вітають Цвіркуна). А, пан Цвіркун! Нарешті... Сідай до нас! Панові поетові наше віват!
Цвіркун. Ну, що нового? Що ми сьогодні п'ємо? Невже знов те остогидле молдавське? Хто сьогодні частує? А, я вже бачу — пан Смоктій; він, мабуть, висмоктав сьогодні доброго хабара.
Паничі. Так, так! Он який капшук! Так розпух, що аж у кишені не міститься.
Цвіркун. Здоров, пане Крякво! Ну що, як ся має твоя грецька удова? По-давньому частує тебе морськими павуками та грецькою ковбасою?
Кряква (спокійно). Отойди од мене, сатано.
Францишка (Цвіркунові), Ну, то чого ж хоче пан поет? Може, кудакського або венгжини? Чого це пан студента так пильно придивляється до моєї шиї? (Поправляє золотий хрестик на грудях.) Може, панові сподобався мій новий хрестик!
Цвіркун. Так, дуже сподобався...
Ф р а н ц и ш к а. А, то пан, певно, дивиться на розп'ятого пана Єзуса?
Цвіркун. Ні, пані, я дивлюсь на тих двох розбійників, що так манливо виглядають з боків того хрестика.
Паничі (регочуться). О, то й справді! Знає, до чого придивитися. Дійсно, що розбійники.
Францишка (манірно відвертається). От, ще вигадали... Як вам не соромно?
Кряква (з обуренням). О, словеса непристойнії! О, блаз-нове безсоромнії. О, грішники нутрістінні, як каже Горацій.
Цвіркун (сідаючи). Ну, то як же з капшуком пана Смоктія? Треба його злегшити, як ви думаєте, панове?
Паничі. Треба! Треба! (Смикають Смоктія, що пручається, але не дуже.) На стіл хабара! Поприскати хабара!
Цвіркун. Ну, то дайте нам хоч і того кудакського, а мені ще й скляночку цинамонової настоянки, будь ласка. З ваших власних ручок... найсолодших ручок на всій Україні. (Обіймає Францишку, що виривається.)
Францишка. Та одчепіться! Ідіть краще до вашої панни Дзюбівни. (Вибігає.)
Дівчина приносить вино й настоянки.
Цвіркун (наливає). Ну, панове, першу чарку за пана Смоктія і його хабара! Щоб був він підсудком!
Паничі. Аксіос! Аксіос! Замочити майбутнього підсудка.
Перший. А тепер за нашого славетного поета, пана Цвіркуна.
Усі. Віват!
Цокаються з Цвіркуном, він дякує.
Усі. А тепер віршів! Пан поет мусить прочитати свої нові вірші. Віршів! Віршів!
Цвіркун (виймає з кишені аркуш паперу). Власне кажучи, зараз немає нічого закінченого, хіба ось про наш Ніжин?
Усі. Гаразд! О, то й добре! Про Ніжин! Про Ніжин! Цвіркун (читає:)
Ніжин добра сторона:
В нім пиття без краю —
І наливок, і вина,
Лиш води немає.
Нам з Туреччини везуть В цукрі абрикоси, Каву, рис, мигдаль, халву І тютюн для носу.
І хоч добре з тютюну Крутить в панськім носі, Не прокинеться від сну Магістрат наш досі.
Спить солодко, мов дитя, Кинувши роботу, А по вулицях сміття, Темень та болото.
Усі (регочуть). Це так! Чемериці йому в ніс, щоб прокинувся!
Цвіркун.
А в суді по всіх шафах Справи пилу повні, І задумавсь пан суддя, Як собака в човні.
Усі.