Марко в пеклі

МАРКО В ПЕКЛІ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Марко.

Приятелів, начальник станції Плутанина.

Панаженко, агент для відсилання вантажу.

Матрьошкін, телеграфіст,

Буфетник.

Спринцовка, фельдшер, Маруся.

Хламушка, безпритульний хлопчик.

Левкоїв, лікар,

Н а ч с т а н ц і ї "Чортів тупик".

Ворон, телеграфіст,

Князь.

Іванов.

Старий з юнаком-сином.

Жінка з дитиною.

Полковник.

Поет.

А н к е т о в, реєстратор.

Л і л і т, цариця пекельна.

Фанфаріель, Козерог, Рудий, Помідорка — особи в інтермедії

Дідько, пекельний убиральиик.

Цензор.

Завгублітом

Колишній хуліган.

Сучасний хуліган.

Хатня хазяйка.

Хабарник.

Розтратник.

Ґвалтівник.

П 'я н и ц я.

Прогульник.

Козак.

Службовець.

Золота мрія, Спокуса, Дезіре, Фільма в і д ь м и .

Султан, Юрко, Перекладач, Фіямета, Амалія, Плезант, Дуня, Негр — особи в інтермедії

Два червоноармійці.

Мішочники.

Ч о р т и, тіні людей,

пекельні чини і дівчата.

ДІЯ ПЕРША

Станція Плутанина. Невелика залізнична станція Плутанина. Зала для публіки всіх класів. Просто — великі вікна і двері на перон, праворуч — буфетний прилавок, ліворуч — віконце каси; двері телеграфу й двері контори для приймання вантажу, перед ними звичайні вокзальні десятичні терези. За буфетом вхідні двері з вулиці. Зимовий день. Увіходить фельдшер Спринцовка, середнього віку людина, довгоносий, з ріденькою борідкою, в окулярах, червоному шарфі і повстяниках. Крякає, тупотить ногами і підходить до буфету.

Спринцовка. Ну й мороз, бодай йому сто чортів! Березень місяць, а такі морози, просто навіть з наукової точки зору і то необъяснимо. Барометр так і лізе вгору. (Дме на пальці.)

Буфетник (наливає в чашку з пляшки). Бога забули — через те. З того часу, як прийшли більшовики, немає ладу ні на землі, ні на небі. Споживайте на здоров'я, нас-1 тоящий первак. Не самогон, а мармелад.

Спринцовка (п'є і крекче). Пред... предрозсудок. Погода залежить від метео... метеороло... ф-фу! Ну й чорт! Де ти дістав такого? Аж у носі... ф-ф... метеорологічних причин.

Матрьошкін (вибігає із своїх дверей). Ану, Трохиме Прокоповичу,' і мені — так змерз, що аж руки заклякли. А! Оверкію Івановичу, поважання. Ну, як з медицинської точки зору? Як у вас у лазареті? (П'є.) Все гаразд?

Спринцовка. З медицинської точки зору хвершал має повне право на доброхотні приношення, цебто гонорар-від пацієнтів, як-то курки, яйця, масло і таке інше. Но глав-лікар забороняє. Чи може ж за таких умовин посуватись уперед наука?

Матрьошкін. Ну, звісно, не може. Ну, а як ваші літературні твори? Пишете щось нове?

Спринцовка. Хіба ж можна писати за теперішніх умовин? Ви ж знаєте, що я написав комедію і чотири драми. Но Наросвіта2 забороняє; каже: "міщанська ідеологія". Чи може ж посуватися вперед мистецтво за таких умовин?

Увіходить Маруся, молода гарненька дівчина з оберемком і береться розпалювати грубку. Обидва підходять до неї.

Спринцовка. Що я бачу?! Маруся?! Дозвольте вам допомогти, хіба ж можна з такими чудовими ручками і враз у грубку?

Матрьошкін. О жорстока Марусю! Невже ж для вас лучче ця грубка, ніж моє серце, що палає до вас гарячіше за всяку грубку, навіть паровоза! Ви ж знаєте, що я неабияк, а з серйозними пропозиціями.

Спринцовка. Дозвольте презентувати вам лакричного корня з власної аптеки. Можете вживати замість чаю, дуже смачний.

Маруся (підводиться). Ах, та одчепіться,ви від мене з вашими пропозиціями та презентами. Тут просто хоч з мосту та* в воду, а вони чіпляються. Нічого вам робити. (Іде.)

Спринцовка (заступаючи їй дорогу). Та в чім справа? Чого ж ви сердитесь? Ми до вас з усією щирістю.

Матрьошкін. З серйозними пропозиціями.

Маруся. Чула вже ці пропозиції, буде "з мене, край. Сьогодні пропозиції, а завтра з квартири женуть — добрий начальник станції! Як я не схотіла слухати його капосних зальотів, так він батька з квартири жене. Хворого, старого, що весь вік гарував, як проклятий, а як занедужав, то геть. Нехай краще мене не чіпає — ще побачимо, хто кого вижене. Я до міста поїду, скрізь розкажу про всі їхні викрутні та шахрайства з вагонами. Думають, я не бачу. Якби не батько старенький та хворий, я б давно покинула цю остогидлу станцію та поїхала до своєї трупи — весь час мене товариші кличуть. Пропозиції мені їхні потрібні — теж. (Виходить на перон.)

Спринцовка (біжить за нею). Марусю! Марусю! Постривайте!

Матрьошкін. Ну й сердита^ж дівчина! Ще й справді донесе про теє... Гм. (Чухає потилицю.) Треба сказати Приятелеву, щоб її не чіпав. Теж залицятись вигадав, стара собака. (Іде до себе.) На пероні чути дзвінки, свистки, гудок і шум поїзда. У залу ввалює кілька чоловіків і жінок, одягнених у найрізноманітніше дрантя з мішками за плечима (мішочники).

1-й ч о л о в і к. Ну й мороз, бодай йому, а ще ж до села верстов із десять, одубієш у полі.

2-й чоловік. Та вже краще в полі, ніж у тих проклятущих вагонах з вибитими шибками. Там хоч ітимеш, нагрієшся. Ех, тільки б до Вересів добратись.

Жінка (в плюиіовій ватній кофті і повстяниках). Скажіть, будь ласка, ви теж до Вересів?

2-й чоловік. Хм...

Жінка. Мені б, знаєте, хоч би трошки борошна дістати та сала дітям... Не знаєте, там ще дають?

2-й чоловік. Ще б таким бариням, як ти, не дати! Хо-хо. Там на тебе давно чекають. Дадуть, ще й зверху притрусять.

1-й чоловік. Ха-ха-ха! Замість пудри.

2-а ж і н к а. Та що ви їх питаєте, голубочко? Це ж спекулянти, настоящі ефіопи, ходім зо мною. У мене є знайомий чоловік, він нам усього дасть.

1-а жінка. От спасибі, голубочко, а то, вірите, діти голодні... просто хоч... А ви не знаєте, портьєри він не візьме? Хороші — суконні, можна костюм пошити. (Показує.)

2-а жінка. Та вони ж зелені, ще й гаптовані. Обидва чоловіки регочуть.

1-й чоловік. Здається, тут і по чарці можна. (Озирається.)

3-й ч о л о в і к. А ви б, товариші, краще йшли звідси к чортовій матері, все одно у Вересах нічого не дістанете, тут наше село.

4-й чоловік. Еге, зась!

1 —й ч о л о в і к. Що таке? Твоє село? А по сопатці не хочеш? 3-й чоловік. Ану, ну! 1-й чоловік. Ану, ну!

Сваряться кулаками. Увіходить Хламушка, безпритульний хлопчик літ 14, ледве вкритий якимсь лахманням і майже босий, він мерщій тулиться до грубки.

1-й чоловік (до нього). А ти чого тут? Зараз же геть звідси, вошивець!

Хламушка. Не хвилюйтеся, дяденьку, нам із вами не по дорозі.

1-й чоловік. Ще б пак по дорозі! Тобі, сволоті, одна дорога — в пекло.

Хламушка. А що ж? Я з охотою. Хоч у пекло, аби тепло, той же курорт.

1-й чоловік. Тьфу!

Увіходить Приятелів — начстанції, товстий, червонопикий, у формі, і Панаженко — агент для відсилання вантажу, хмурого вигляду, сухий, із довгими рудими вусами.

Приятелів (мерщій починає гримати). Це що таке? Що за непуття? Знов мішочники. Зараз же забирайтесь звідси!

1-й чоловік (пробує суперечити). Ну, ну, ти, потихше. Тепер не старий режим...

Приятелів. То ти ще базікати! Ану, куме, візьми їх як слід.

Панаженко (мовчки бере 1-го чоловіка за комір). Ви-німайся! (Виштовхує його через задні двері.)

1-й чоловік. Як ти смієш? Ми паса...жири. (Зникає.) Приятелів. Геть усі!

Панаженко. Пасажири? То ось тобі квиток... (б'є одного по шиї), а ось і плацкарта. (Б'є другого.)

Виштовхують усіх, крім Хламушки.

Приятелів (до Хламушки). А ти чого, мерзото? Зараз же геть, вошивець!

Хламушка. Дозвольте погрітись, дяденьку, змерз дуже.

Панаженко. Я тобі так нагрію...

Хламушка тікає. Обидва сідають ліворуч за стіл на авансцені.

Приятелів. Теж... пасажири... публіка... Гей, вартовий по станції!

Буфетник (з місця). Слухаю, вашескородіє. Приятелів. Службовий поїзд готовий?

Буфетник (також). Так точно, вашескородіє. Приятелів. Зараз же подавать на першу путь. (Свистить у свисток.)

Буфетник гуде в маленьку дудочку й зараз же становить на стіл тацю, на якій стоять підряд великий мідний чайник і чотири чашки.

Приятелів. Товариш машиніст, розводьте пару. Панаженко дістає з кишені пляшку коньяку і вливає в чайник. , Приятелів. Одправляй.

Панаженко наливає дві чашки, обидва беруть і п'ють.

п р и я т е л і в. Станція Плутанина , поїзд стоїть три хвилини. Давай третій. (Панаженко тричі дзвонить по чарці.) Поїхали!

П'ють. Буфетник виходить.

Приятелів. Добрий коньяк, це, мабуть, ще петлюрівський.

Панаженко. Куди йому, куцому, це ще особоуповнова-женого Союза городов 3.

Приятелів. Це все добре, але чого це немає звісток з Чортового тупика ? Чи одержали вони останні вагони, чи ні? Як би нам не влипнути, куме? Невже ж вони і досі не продали вантажу?

Панаженко. Певно, що не продали. Це ж не коньяк або цукор — військовий одяг одразу не сплавиш.

Приятелів (затуляє йому рота). Тс, дурний, роззявив пельку (озирається) на всю станцію... військовий одяг! Чорт горлатий! Я гадаю, що треба б тобі-з'їздити туди, щось мені непевно.

Панаженко. Що ж, можна і з'їздити. —

Приятелів. Да треба б ще кудись пересунути ці два вагони, а то якраз хтось наскочить.

П а н а ж е н к о; Нехай наскочить,— маємо акта, що осі перегоріли... діло чисте.

Приятелів. У тебе все чисте... Ну, то коли ж поїдеш на Чортів тупик?

Панаженко. Та про мене хоч і завтра.

Приятелів (повеселішав). Ну, то й добре! Станція Чортів тупик, поїзд стоїть цілий рік. Одправляй! .

Панаженко наливає й дзвонить тричі.

Приятелів. Поїхали.

П'ють.

Ну, й знаменитий же коньяк, ха-ха-ха! Машиніст, розводь пари, сукин сину!

Панаженко виймає з кишені другу пляшку і вливає в чайник. Приятелів. Рушай далі. (Наливає чашки.) Станція "Кінці в воду", немає ні проїзду, ні проходу. Ха-ха-ха! А ми проїдемо, матері їх біс. Ха-ха-ха!

П'ють.

І самі поїдемо, і Марусю візьмемо, ну й гарна ж дівчина, бодай її,— прямо аж за серце бере!

Панаженко. Гарна то гарна, та до рук не йде. Краса-виця, що з-під столу кусається. На цю, брат, станцію не доїдеш, пари нестане, схід дуже крутий...

Приятелів. Хто я? Да коли я схочу, то сьогодні ж моєю буде! Сьогодні ж! Га! Я їй покажу, як мною нехтувати! Батька з сторожки вижену, не покориться — силою візьму. (П'є.) Хіба вже я не начальник станції? Не таких брав.

Увіходить Маруся.

Приятелів. Марусю! Марусечко! (Зводиться на ноги.) Станція моєї душі, паровоз мого серця! Тільки-но про вас розмовляли, вірите, аж у голову вдарило (хитається), як вас побачив.

Маруся (здержуючись). Федоре Мироновичу, невже ж ви справді звеліли батькові вибратись? Хіба ж так можна, він же хворий, старий, увесь свій вік працював на станції.