"Ми проґавили нашу вічність…"

---

До збірки увійшли вірші, написані 2014 року

---

Так просто сказати: "Люблю!"
Ти погляд убік відвела.
На гілці ворона сидить.

Для неї це не новина.
І бачила ще не таке.
Ти мовчки від мене пішла.

А потім дзвінок: "Я – люблю!"
На сьомому небі вже я.
На гілці ворона сидить…

1.01.2014

---

Я потонув в твоїх очах.
Мені не вибратись на волю.
Я всюди чую лиш твій сміх.

І з думкою про тебе засинаю.
І з думкою про тебе прокидаюсь.
До мене в снах приходиш ти.

Я лиш про тебе думаю удень.
… Я потонув в твоїх очах.
Мені не вибратись на волю…

1.01.2014

---

О, Боже, як тебе я цілував!
Так – ніби поглинав я Всесвіт.
Не міг ніяк я втамувати твою жагу.

Здавалось, не наситимось ніколи.
Тіла звивались у любовнім трунку.
Та ніч Кохання так минула швидко.

"Мені пора", – ти ніжно шепотіла.
Я відпускати не хотів тебе.
… О, Боже, як тебе я цілував!..

1.01.2014

---

І знову я самотній навіть уві сні.
Думки переплелись у всесвіті і часі.
Ти на планеті іншій. Де – не знаю.

Мої молитви про Кохання
Десь губляться у всесвіті і часі.
Й дійти до тебе все ніяк не можуть.

Коли, здається, я втрачаю
Надію, що побачу я тебе, –
Підходиш й кажеш: "Я вже тут, коханий…"

1.01.2014

---

Один хірург якось сказав:
"Я роблю людям боляче,
Щоби потім їм добре жилося".

Ти зробила мені боляче,
Сказавши, що не кохаєш мене.
Значить, тепер я житиму добре?

14.01.2014

---

Ти прийдеш негадано, неждано,
Обіймеш мене і скажеш: "Ну, привіт!.."
Ти мені, я вірю, Богом дана.
І без тебе не існує світ.

Ти мене жалієш, я це знаю,
Бо кохаєш іншого давно.
Я – у пекло. Ти – до раю.
Ми п'ємо червленеє вино.

День минув, вже нічка заступила.
Забуваємо в коханні все.
Мусить йти від мене моя мила,
Бо її коханий вдома жде.

Допиваю я вино з бокала.
А думки летять за небокрай.
Я б життя віддав, аби мене кохала.
Туго, серце ти мені не край.

Знов прийдеш негадано, неждано,
Обіймеш мене і скажеш: "Ну, привіт!..".
Ти мені, я вірю, Богом дана.
І без тебе не існує світ.

14 січня 2014 року

---

Усередині – порожнеча.
Так ніби вже відлетіла душа.
Немає кохання – лише ворожнеча.
І українцям Вкраїна чужа.

Дрімало совкове у мозку,
Що виблюнув "Беркут" назовні.
На свічки бракує вже воску.
Живемо немовби на зоні.

Ще склеїти можна розбите
І рани на серці зашити?
Не вип'єш вина, що розлите…
Та мусимо жити. Мусимо жити!

Планету маленьку в долоні стискаю.
Боюсь відпустити у космос бездонний.
Кохання єдине на світі шукаю.
Блукаю, блукаю, бездомний…

А може, тебе вже нема на планеті?
А може, ти ще не народжена зовсім?
І ми розминулись в космічному леті…
І плаче дощами замріяна осінь…

… Усередині – порожнеча.
Так ніби вже відлетіла душа.
Немає кохання – лише ворожнеча.
І українцям Вкраїна чужа…

1 лютого 2014 року

---

Сьогодні свято Валентина.
Моя душа печальна і сумна.
Де ти, скажи, моя єдина?
У всьому Всесвіті сама.

Дівча дарує валентинку,
А хлопець – квіточку взамін.
Любов не купиш ти на ринку.
Немає для кохання цін.

А Валентин святий загинув.
Христову віру захищав.
В печаль свою я знов поринув
Й думок сумних все ж не нагнав.

Так хочеться усім кохати.
І ніжно горнеться душа.
Дала тобі цей поштовх мати,
А далі сам уже рушай.

Шукай свою ти половинку.
Вона на світі десь та й є.
А ти чужому валентинку
У День закоханих даєш.

Готовий серце я віддати
Єдиній, ніжній, чарівній.
"Пробач, – сказала, – я кохати
Тебе не буду. Ти – не мій".

… Сьогодні свято Валентина.
Моя душа печальна і сумна.
Де ти, скажи, моя єдина?
У всьому Всесвіті сама...

14 лютого 2014 року

---

Як був малий – хотів дорослим стати.
Все поспішав на білім світі жити.
Колись були аеростати –
Тепер хюндаї-паразити.

Життя не зміниш за бажанням.
Лиш скоришся незримій смерті.
За звичкою займаємось коханням.
І почуття – хижацькі та обдерті.

Як жили ви, мої пра-, пра-…ди?
Кохали, мабуть, у безмежжі?
Тепер би нам ваші поради,
Аби купатись у безсмерті.

Ріка життя біжить щаслива.
Я вже дорослим став давно.
Та де кохання мого злива?
Де пристрасті, як у кіно?

Мені би зараз років тридцять
Так скинути зі своїх плеч.
Побачити б знайомі лиця
І оголити б знову меч.

Та вороття назад немає.
Попереду лиш забуття.
Кохання в сутінках конає.
Конає в сутінках життя.

… Як був малий – хотів дорослим стати.
Все поспішав на білім світі жити.
Колись були аеростати –
Тепер хюндаї-паразити…

14 лютого 2014 року

---

Не я в твоєму серці – ой, не я.
Думки твої про нього – не про мене.
Життя минулого шлея
В майбутнє тягнеться – ой, нене!

А був такий гарячий час –
Наш зорепад кохання й мрії.
Весь світ кружляв навколо нас.
В майбутньому були надії.

Та все закінчиться колись.
Народження дитини – крок до смерті.
За щастя ти своє молись,
Бо виживають лиш уперті.

Мене кохала ти лиш мить –
І зірка з неба вниз упала.
А серце досі ще болить.
Вже до чужого ти припала.

Я думав, що господар твій.
Ти ж вільною хотіла бути.
Згасає погляд в світі мій.
Тебе не можу я забути.

Комета в небі проплила,
Немов зарубка в моїм серці.
Жага в душі твоїй жила,
Та згинула в нерівнім герці.

… Не я в твоєму серці – ой, не я.
Думки твої про нього – не про мене.
Життя минулого шлея
В майбутнє тягнеться – ой, нене!..

14 лютого 2014 року

---

Тебе давно я розкохав.
Вже можем говорить як люди.
В житті багато є забав,
Які придумали іуди.

Кохання лиш не в їхній владі.
Воно панує на землі.
І яблуко в прадавнім саді
Куштують Єви ще малі.

Багато є планет на світі.
Там, може, навіть є життя.
Та лиш у нас кохання світить
І випромінює буття.

Хотів я знову покохати,
Та вже розтрачена душа.
Вже з неба мене кличе мати
Й життя за обрії руша.

З твоїх очей не згаслих промінь
Крізь душу й серце вже пройшов.
Він запалив у серці пломінь
І знов кохати час прийшов.

… Тебе давно я розкохав.
Вже можем говорить як люди.
В житті багато є забав,
Які придумали іуди…

14-15 лютого 2014 року

---

Таких – не кидають.
Таких – оминають.
Такі – обпікають до кістки.
Такі – твою душу не знають,
Та висушить можуть всі мізки.

Вони – не кохані
Й не просто забуті.
Про них не згадають навіть у сні.
Занурені в себе,
Пихаті, надуті,
Вони не радіють коханню й весні.

Вони вже від зради
Ніколи, ніколи
Не зможуть оговтатись в цьому житті.
Їм пізно учитись,
Їм пізно до школи.
Лиш всіх проклинають в витті.

Уже неможливо знайти чоловіка,
Який би її покохав.
Тавро це – назавжди.
Тавро це – довіку.
Та я цього, бідний, не знав.

… Таких – не кидають.
Таких – оминають.
Такі – обпікають до кістки.
Такі – твою душу не знають,
Та висушить можуть всі мізки…

15 лютого 2014 року

---

Моя кохана спить у мене на плечі.
Рука німіє. Рухатись не буду.
В минулому – її плачі,
Які ніколи не забуду.

Я витримати можу й не таке,
Аби лиш ти мені все усміхалась.
П'ємо замріяно саке.
Ти знов у мене закохалась.

Любов не повертається – і все ж
Вона на вищий круг заходить.
Ти від життя усе береш.
Мене також – й тебе це не тривожить.

Я все ж заснув. Ти снилася мені.
Прокинувся – тебе немає.
А може, це тепер я уві сні,
Бо все колись воістину минає?

Мені спокійно на душі.
Я до самотності звикаю.
Приходиш знову ти: "Ми не чужі.
І я тебе, повір, кохаю".

… Моя кохана спить у мене на плечі.
Рука німіє. Рухатись не буду.
В минулому – її плачі,
Які ніколи не забуду…

15 лютого 2014 року

---

Сергію Нігояне, вибач…
Не зміг тебе від кулі вберегти.
Пробач мені, о Юрію Вербицький,
Не знав, що в лісі на морозі гинеш.

Пробачте ви мені за те,
Що Ющенкові вчасно не сказав,
Аби боровся за Майдану справедливість.
Аби Луценко не в Німеччині пиячив,
А лялечку з міліції леліяв.
Щоб Юля не літак ділила з президентом,
А думала, як людям дать роботу.

Пробачте, матері, які не знають,
Де їхні діти із Майдану ділись.
Я винен в цьому, бо не дав по пиці
Регіоналу, що зажрався у моїй країні.
За руку не схопив хабарника й хапугу,
Які п'ють кров й хизуються маєтком.

Страшну ціну ми за Вкраїну платим.
І більшу ще заплатимо, мабуть.
Це зараз нас дотиснуть хочуть вороги.
А нарікати на свою безпечність маєм.

О, звідки, виродки, ви взялись в Україні?
Кого пригрів терплячий мій народ?
Яка ж то мати вас на світ вродила,
Що ви вбиваєте людей,
Незгідних жити в рабстві?
Чи ж інша мати діточок своїх
Народжувала вам на погибель, гади?
Хто дав вам право Україну плюндрувати
Й догідливо вклонятися Кремлю?

Затямте: тут моя земля.
Моя держава!
Шевченко на своїй землі спочив.
І кров ворожа супостата
Дніпро окропить на зорі.

Сергію Нігояне, вибач…

15 лютого 2014 року

---

Ось і стрінулись ми з тобою.
Стрітень наш невеселий був.
Сум, повінчаний із журбою.
Вітер з півночі дув.

Ти була зачаровано дивна.
Засліпила красою усіх.
І єдина, чарівна, царівна –
Всесвіт я б прихилив до цих ніг.

Блискотіли в очах твоїх грози.
З потойбіччя прийшла неземна…
Та я бачив лиш розпачу сльози,
Що не здатні спинити вже зла.

Я читав тобі вірші веселі.
Ти дивилась крізь мене удаль.
І веселка була в акварелі.
Застилала обличчя печаль.

– Що, кохана? Що, ніжна? Що, люба?
Як спинить те, що вже утіка?
Та вже зникла моя мила згуба.
І змінила вже русло ріка.

… Ось і стрінулись ми з тобою.
Стрітень наш невеселий був.
Сум, повінчаний із журбою.
Вітер з півночі дув…

15 лютого 2014 року

---

Весна!
Виходжу із дому –
Назустріч Коханню,
Назустріч тобі.

Прогнози погоди невтішні:
Ще будуть морози.
Ще віхола може
Всі наші сліди замести.

Та вірити хочу:
Мене ти кохаєш.
Інакше як жити?
Кохаю тебе!

Б'є сонце сліпуче
Нам прямо ув очі.
Сміємось від щастя,
Що разом, що поруч.

Здається, нам вічність
Вдалося скорити.
У щасті не бачимо:
Падає сніг.

Сліди замітає.
Знов люті морози.
І кригою скуті
Вже наші серця.

Відлига вже скоро –
І знову Кохання
До нас завітає
У наші серця.

Втомилась чекати.
І пусто на серці.
Ти знов забарилася, весно,
Запізно прийшла…

17 лютого 2014 року

---

На Майдані – дискотека,
Кривава, шалена.
Сатана людей вбиває.
Захисти нас, Нене!

Нене, Нене, Україно!
Діти ж твої, діти...
Перетворюють в руїну
На очах у світу.

Аж у сьомім поколінні
Прокляну, іуди!
І у сонячнім промінні
Суд над вами буде!

Згинуть наші воріженьки,
Як роса на сонці.
Запануємо ми, браття,
У своїй сторонці.

18 лютого 2014 року

---

Закохайся у мене, будь ласка,
Щоби серце зігріти моє.
Найсолодшою буде ця казка,
Що життя і наснагу дає.

Стань ти Музою ніжною, квітко,
І відмовою не губи.
Ти життю усміхаєшся рідко.
Полюби лиш мене, полюби.

В твоїм серці всім місце знайшлося.
Лиш я зайвий в цім святі життя.
Найжаданіше не збулося.
Без кохання є мертвим дитя.

Без кохання гіркий поцілунок.
І вино перекисло в міхах.
П'ю до дна я смертельний цей трунок
Й не відроджусь в майбутніх віках.

Ти від мене ідеш вже навіки.
Не зупиню я Музу ніяк.
Своїх русел не змінюють ріки –
Висихають, торуючи шлях.

… Закохайся у мене, будь ласка,
Щоби серце зігріти моє.
Найсолодшою буде ця казка,
Що життя і наснагу дає…

19 лютого 2014 року

---

Усе мине на цьому світі, знаю.
У серці назавжди поселиться печаль.
Рабів до раю не пускають.
І на землі керує шваль.

Відходять в небуття герої.
Народ бідує у ярмі.
Зійшлися нині ми в двобої.
Майбутнє знаємо, сумні.

Ця влада просто так не здасться.
Все переграти хоче нас.
І сподівається: удасться
Всіх обдурити, навіть час.

Лежить з відкритими очима
Юнак, що вчора ще кохав.
В його устах застигла рима.
Від кулі снайпера упав.

Йому чужий закриє очі,
Положить у холодний гріб.
Замруть в тузі уста дівочі.
На тризні згірклим буде хліб.

… Усе мине на цьому світі, знаю.
У серці назавжди поселиться печаль.
Рабів до раю не пускають.
І на землі керує шваль…

21 лютого 2014 року

---

Це не тебе так палко я кохав.
І не тобі я квіти дарував духмяні.
Я в голові своїй намалював
Той образ жінки, що ніжніша лані.

Усе минуло враз, мов спала пелена.
Сказала ти: "Я іншого кохаю".
А навкруги сміялася весна!
А я потрохи помираю…

Усе мине: і розпач, і печаль.
Я більше покохать уже не зможу.
Минулого мені не жаль,
Майбутнього не матиму, о Боже.

Востаннє подивлюсь я в твої очі.
В сльозі застигне всесвіт ніжно.
Чекатимуть безсонні ночі.
А на душі вже буде сніжно.

… Це не тебе так палко я кохав.
І не тобі я квіти дарував духмяні.
Я в голові своїй намалював
Той образ жінки, що ніжніша лані…

23 лютого 2014 року

---

Ви з нами ще на цьому світі,
Я відчуваю подих ваш.
Не думали так рано помирати.

На Україну влаштували полювання.
З Кремля ці снайпери вціляють в нас.
У душу нашу і майбутнє.

Дав Бог сусіда, підлого і мстивого,
Якому мало і землі, й людських життів.
Від заздрощів й захланності ніяк не захлинеться.

Ти першою була, небесна сотне.
Та не остання жертва це, мабуть,
Бо не зупиниться з Росії підлий вбивця.

Молюсь за тебе, Україно!
Ти знаєш, що життя своє віддам,
Аби в віках ти процвітала.

Коли останній ворог згине на моїй землі,
Коли вже знатиму, що Україна вільна,
Тоді й до Бога можна мандрувати.

За вас, небесна сотне, буду мстити,
Щоб діти й внуки ваші знали,
Що недаремною загибель ваша була.

… Ви з нами ще, на цьому світі,
Я відчуваю подих ваш.
Не думали так рано помирати…

23 лютого 2014 року

---

Пливуть роки у сивому тумані.
В обмані та омані живемо.
Обдерті вічно й вічно гнані,
Смертельні трунки лиш п'ємо.

І труни вже пливуть до неба,
І відлітають душі в небокрай.
Крім України, іншої землі не треба,
Бо тут мені і пекло, й рай.

Не край мені, кремлівський волоцюго, серце.
Дітей моїх не убивай.
Зійдемось у смертельнім герці
І переможе тут сильніший хай!

Я на своїй землі, а ти чужинець.
Нема у тебе шансів на життя.
Отримаєш смертельний свій гостинець.
Не дочекаюсь я від тебе каяття!

Я знаю, в тебе діти є маленькі.
Я знаю, мати в тебе є, мабуть.
Не я прийшов до тебе – до моєї неньки
Ти прокладаєш свій кривавий путь.

… Пливуть роки у сивому тумані.
В обмані та омані живемо.
Обдерті вічно й вічно гнані,
Смертельні трунки лиш п'ємо…

23 лютого 2014 року

---

Я тебе відпускаю – лети!
Вільна птаха в нестримнім польоті.
Ще твої запізнілі листи
В скриньку падають, збиті на зльоті.

Я твоїх не читаю послань,
Бо в минулого інший вже почерк.
Та, кого мені Бог був послав,
У Коханні поставила розчерк.

Ти, мов час, все одно утікаєш.
Я тебе зупинити не в змозі.
Ти, мов час, все живе убиваєш –
І я падаю в сивій знемозі.

Ти минулого птах й майбуття.
Сьогодення сміється в імлі.
Не навчилися ми у життя.
Труп Кохання летить до землі.

… Я тебе відпускаю – лети!
Вільна птаха в нестримнім польоті.
Ще твої запізнілі листи
В скриньку падають, збиті на зльоті…

25 лютого 2014 року

---

Без Бога – дорога до храму.
Гріхами усіяний путь.
В молитвах згадаю я маму.
І сни мене в рай віднесуть.

Байдужість людину вбиває.
В заручниках ми Сатани.
Іще за життя помираєм,
Немов ті тупі барани.

Не можем ніяк зрозуміти,
Навіщо на світі живем.
І ближнього нам не зігріти,
Й тепла від чужого ми ждем.

І все ж на далекій планеті
Десь є ідеальне життя.
Про нього не пишуть в газеті.
Його в сні побачить дитя.

І гірко до себе всміхнеться,
Бо знає: майбутнє – це сон,
Який дуже швидко минеться,
Немовби нема перепон

У Всесвіті, космосі, думці…
Пливемо на хвилях буття.
Ми всі на землі однодумці.
Приречені ми на життя.

… Без Бога – дорога до храму.
Гріхами усіяний путь.
В молитвах згадаю я маму.
І сни мене в рай віднесуть…

20 березня 2014 року

---

Чи хочу я, щоб ти мене кохала?
Мабуть, вже ні.