Мисливець за майбутнім

Чоловік, котрий повідав мені всю цю історію, забажав залишитися невідомим.

— Моє прізвище все одне вам нічого не скаже — Петренко я, наприклад, чи Іваненко — а ось я з того матиму зайвий клопіт. А його в мене й так вже предосить. Тому називайте мене… ну, хоча б мисливцем за майбутнім, — він посміхнувся, але посмішка була невеселою, а очі — сумними. — Колись я любив себе так величати і був надзвичайно гордий, що володію феноменальними здібностями. Таке значення мені тоді здавалось більш оригінальним, аніж, скажімо, старі терміни: ясновидець, ворожбит, чаклун, шаман, вістун, пророк тощо. Як і наукове визначення цього феномену: інсайт — пряме знання, дистанційне сприйняття подій та о6’ектів, що знаходяться. за межею відомих нам органів почуттів. Але суть, звичайне, не в термінології. Тоді я навіть не підозрював скільки лиха зазнаю з-за свого "полювання". Але — по-порядку.

Мої біди почалися, з того, що якось восени дружині — тепер вже колишній, — приснився дивний сон: буцімто я на дачі викопав велику яму, розривши при цьому майже увесь город. Дружина ще й подивувалася уві сні: нащо я, мовляв, копаю яму, коли по весні ми на цьому місці будемо садити картоплю?.. Якби хтось інший, чужий, рив яму, сон можна було б витлумачити в переносному значенні: хтось — або коли це було видно зі сну, такий-то — шкодить там. Як кажуть, підкопується під нас. Але рив яму у вісні я сам, а сам собі шкодити я, звичайно ж, не міг.

Приснилося це, повторюю, в середу, а в п’ятниці увечері ми вже були на дачі. В суботу наша сусідка проріджуючи троянди, несподівано запропонувала нам декілька корінців — шкода їй було викидати квіти. Троянди — та й ще чайної — у нас не було і ми охоче взяли запропоновані корінці. Вирішили їх посадити біля паркану. Копаючи ямки, я несподівано виявив пісок. Він тягнувся під чорноземом неширокою смугою товщиною сантиметрів з п’ятнадцять. Треба сказати, що мені тоді був дуже потрібний пісок — відер з десять— двадцять. Для цементних робіт. Розкопавши ямку ширше, виявив, що язик піску тягнеться у бік нашого городу, де я був повним господарем і міг робити що завгодно. Не вагаючись, заходився знімати верхній шар чорнозему і вибирати у відро пісок та носити його до хати. Так, рухаючись в напряму, куди тягнувся язик піску, я невдовзі розрив майже увесь город, вибравши біля тридцяти відер доконче потрібного мені піску. Як виявилось згодом, пісок цей до початку будівництва нашого садового кооперативу навозили дня вирівнювання вилиці.

Коли дружина побачила мою роботу, подивувалася:

— Якраз на цьому місці ти в моєму сні й копав яму, розривши точно так увесь город.

Вибравши пісок, я повернув на, старе місце чорнозем і задумався, що ж це виходить? Ні дружина, ні я, ні хто інший не міг знати в середу, що в суботу, копаючи ямки для кількох корінців троянд (цього я теж не планував робити, як взагалі не міг звати, що сусідка подарує мені корінці троянд), наткнуся на пісок і, вибираючи його, розрию город. І ось цей розритий в суботу город, дружина побачить уві сні на три дні раніше. Тобто, побачить в середу уві сні те, чого ні в середу, ні в четвер, ні в п’ятницю, ні навіть в суботу зранку не було і бути не могло. Себто, дружина прийняла інформацію про майбутню подію. А це — хоч не хоч, а чистої води фантастика. То хто ж у середу знав те, що я тільки буду робити в суботу? Хто цей "хтось", якому відомо те, що ще тільки відбудеться в майбутньому? А, може, ніхто й не показував дружині уві сні як я в майбутньому копатиму яму на городі? Для чого? Та й подія надто дріб’язкова, буденна, щоб її нарочито показувати, міркував я згодом. Можливо дружина просто випадково наткнулася уві сні на інформацію з майбутнього!

Звідтоді я почав цікавитись спеціальною літературою на тему, що мене так зацікавила.

Виявляється, крім нашої дійсності існує ще й якась незвичайна субстанція, обережно названа реальністю вищого класу. Буцімто у ній, як у своєрідному надкомп’ютері Всесвіту зберігається все, що існувало: минуле, теперішнє і те, що ще тільки з’явиться — майбутнє. Це явище можна ще назвати інформаційним полем, або — полем високого рівня. В тих невідомих нам полях іншої реальності не існує таких понять, як час і простір. Всі події минулого, теперішнього і майбутнього знаходяться там ніби в одному понятті "зараз", "в цю мить", себто вони не діляться часом. І та реальність вищого плану, у якій зберігається інформація про минуле, теперішнє і майбутнє — пронизує наш світ і водночас вона знаходиться мовби поза простором і часом. Ось у таких зонах події, що колись відбувалися, відбуваються зараз чи ті, що відбудуться тільки завтра — сприймаються, як такі, що існують одночасно… Така реальність вищого плану. І вона існує незалежно від того, можемо ми її збагнути чи ні. Очевидно ясновидці та інші віщуни, ті, кого ми називаємо шаманами, ворожбитами, чарівниками тощо якось можуть — змінюючи стан своєї свідомості, наприклад, впадаючи в транс, — своєю зміненою свідомостю проникати в зони вищої реальності і бачити там одночасно те, що буде, що є і що тільки ще відбудеться. Останнє й подається, як пророцтво. Хоча насправді воно вже відбулося, звершилося. Ось чому такі пророцтва завжди безпомилкові і завжди збуваються, вселяючи в нас заледве чи не містичний жах.

Можна також одержувати інформацію і за допомогою сну. Але чому лише вряди-годи сни бувають віщими, пророчими, чому так рідко несуть вони нам інформацію з майбутнього? Один з дослідників цього питання пожалкував, що "судячи з усього до нас доходить лише мала частина інформації, що приходить з майбутнього дорогами сну". За спостереженням спеціалістів в середньому ми пам’ятаємо лише один сон із ста, що їх бачимо. І це при тому, що з майбутнього йде суцільний, безперервний потік інформації — власне, ріка інформації. Щоправда, ця інформація часто доходить до нас у вигляді символів, образів, загадкових знаків, які ще треба розшифрувати, себто тлумачити сон. Але як навчитися керувати сном, замовляти його на певні теми тощо? Цим умінням добре володіють шамани. Прийде до нього людина, попрохає дізнатися якою буде та чи інша подія. Шаман, прийнявши замовлення, викликає в себе сон на задану тему і потім вранці розкаже замовнику сну, все, що віщували сновидіння.

Спробував і я собі замовляти сон на задану тему — нічого не виходило. Шаман, очевидно, впадає в транс, чи якось інакше змінює свою свідомість, ось йому й сниться те, що він хотів би бачити, іноді, щоправда, і мені з’являвся сон на задану тему, але дуже і дуже рідко і лише тоді, як я надто хвилювався. Але спробуй штучно викликати в себе емоції! Для цього треба, щоб подія тебе справді хвилювала, щоб ти її чекав з нетерпінням, навіть з острахом. Можливо, з неспокоєм, покладаючи на неї великі сподіванки…

Згодом я став міркувати: а що таке сон? Це стан людини, коли її свідомість перебуває в особливому вигляді, простіше кажучи, свідомість просто відключається від усього звичайного, зовнішні психологічні подразники на людину майже не діють і лише тоді — з відключеною свідомістю — людина може сприйняти інформацію з майбутнього.

І я подумав: а чи не спробувати мені навчитися відключати свідомість?

Себто змінювати її, адже вийти на інформацію з майбутнього може не людина, а лише її змінена свідомість.

І я почав посилено тренуватися. Треба вам сказати, що працював я тоді оператором (де саме — не суть важливо), а тому вміння відключатися від усього стороннього і зосереджуватися на чомусь одному я вже мав. Але довелося потренуватися кілька місяців, перш, ніж з’явилися наслідки — я навчився від усього відключатися. Навіть від самого себе. Моя свідомість в такі хвилини завмирала на "нулі". Простіше, я був по суті живим трупом. В такі хвилини до мене ніхто не міг догукатись, ніхто не міг увійти зі мною в контакт — на жодний із подразників цього світу я під час відключення не реагував. У цьому світі було лише моє тіло — мене у ньому, моєї свідомості — не було. І хоч я не спав, але навколишній світ до мене вже не доходив, бо мій мозок в такі хвилини не функціонував. Я повністю втрачав контакт з дійсністю, що мене оточувала і входив в контакт з тим, що називається реальністю вищого класу. Іноді мені здавалось, що я зазирав за завісу нашого часу і простору, проникав до того інформаційного поля, чи поля високого рівня, де, як у надкомп’ютері Всесвіту і зберігається вся інформація про минуле, теперішнє і майбутнє, те, що в реальному житті тільки-но буде, а ТАМ уже є. Я бачив який чорний туман, густо помережений золотими крапками чи іскорками, що там і тут спалахували й гасли. Ніякого видимого зв’язку між ними не було, як не відчувався час чи простір. Було тільки відчуття, що простір все знає. І ось, коли моя змінена свідомість піднімалася до рівня цього чорного туману із золотими іскорками, я подумки запитував… Про те, про що хотів дізнатися. І відразу ж отримував відповідь: трапиться те й те. Ніхто мені цього не говорив, не показував, я ніби в одну мить про все дізнавався — буде те й те. І те й те справді відбувалося і тому у своїх "віщуваннях" я ніколи не помилявся. Наприклад, одна, моя співробітниця, добра й симпатична жінка, але в особистому житті глибоко нещаслива, років сорока, розведена, всім уже добре набридла в скаргах на свою самотність.

Під час одного із сеансів зв’язку з майбутнім, я поцікавився: чи вийде вона заміж? Якщо так, то — коли? За кого? Відповідь з’явилась відразу ж: вийде через два місяці за удівця з дитиною, буде з ним щаслива. Я сказав Ніні Михайлівні (в присутності інших співробітників): ви через два місяці вийдете заміж за удівця з дитиною і будете з ним щаслива. Ніхто моїм словам тоді я повірив. Та й знайомого удівця у Ніни Михайлівни тоді не було. Але черев тиждень вона, будучи у відрядженні, познайомилась з чоловіком, він був удівцем і мав дочку, а ще через місяць з чимось вийшла за нього заміж…

Іноді ж, вступаючи в контакт з інформаційним полем, я бачив не чорний туман із золотистими іскорками, а окремі реальні картини. Вони й показували те, що мене цікавило, про що я хотів дізнатися. Я бачив ті картинки чітко і ясно, вони пливли одна за одною перед моїм внутрішнім зором, як кадри уповільненої кінозйомки.