Під калиною (1893)

Нічка тиха Україну
Одвідать прийшла,
У садочок до калини
Гостей привела.
Стояв козак з дівчиною:
«Ох,— каже,— біда!
Люблю тебе, як рибоньку
Холодна вода».
Усміхнулась дівчинонька:
«Чом не буть біді,
Коли кипить дурне серце
В холодній воді!»
Одмовляє козаченько:
«Ой як же не буть,
Коли твої карі очі
І в воді печуть».
Розсердилась дівчинонька:
«Прибріхувать звик!
Нехай тобі тричі сяде
Тіпун на язик».
Моргнув усом козаченько:
«Ох, лихо моє!
А я ж думав — серце буде
Навіки твоє».
Одказала дівчинонька:
«Ось годі тобі!
Тоді буде, як виросте
Гарбуз на вербі».
Засміявся козак жвавий:
«Знайду, що зробить!
Перекинусь вітром буйним
Гарбуз полетить».
Одрізала дівчинонька:
«А, тобі напасть!
Хто, шуткуючи, кохав,
Бог щастя не дасть…»
Засмутився козаченько:
«Не слід так казать,—
Пошли, боже, нам з тобою
На рушничку стать».
Та й замовкла дівчинонька,
І козак замовк…
Потім… глянули… схилились…
І тихенько — чмок!..
Обняв любо дівчиноньку
Козак молодий;
«Оце,— каже,— краще буде.
Ніж гарбуз дурний!»
Засміялась дівчинонька:
«Не будь брехуном!
Коли любиш — люби серцем,
А не язиком».

[1893]