Поворот на Україну

Вступ

До мене з ріжних боків, а надто з еміґраційних українських кол, звертаються люди з запитаннями про мій поворот на Україну, про мою думку що до сучасної сітуації на Україні та за порадами політичної повединки під цей момент.

Я весь час ухилявся від якихбудь одповідів по суті цих запитань. Я хотів одповісти як усім запитувачам, так і самому собі, з усією твердостю й певностю. Я сподівався дістати з України весь необхідний матерьял для такої відповіді. Але, на жаль, вичерпуючого матерьялу я й досі не міг здобути. Та, видно, й неможливо його мати тут, за кордоном. Щоб з (найбільшою) можливою певностю судити про сітуацію й орієнтуватися серед неї, треба бути в тій самій сітуації, себто на Україні.

Одначе для деякої орієнтації, для певних висновків матеріял уже й тут можна мати. З огляду ж на те, що серед української еміграції закорінюються ріжні політичні настрої, які, на мою думку, не відповідають інтересам українського народу, я хочу поділитися з моїми запитувачами тими висновками, що я їх можу зробити.

Не маючи фізичної змоги відповідати кожному зокрема, я спробую відповісти їм усім разом, оцією статтею. І надто моя відповідь буде звернена до тих робітників та до тих соціалістичних елементів української молоді, що серед инчих зверталися до мене.

Поворот на Україну

Насамперед коротенько скажу про результати моїх переговорів у справі мого особистого повороту на Вкраїну.

Як відомо тим, що цікавились цим моментом, в московських "Известиях" з'явилася стаття Б. Воліна, в якій, на підставі немов би моїх листів та листів українського с-р. Н. Григоріїва заявлялося що всі мої переговори в справі повороту на Україну були тільки провокацією. В дійсности я, немов би, є агент Європейських держав і маю намір приїхати на Україну для того, щоб зсередини зірвати радянську владу. Я, звичайно, зробив усе залежне від мене, щоб спростувати ці смішні, нелогичні й шкідливі твержения. Я представив парижському Політичному представництву такі матерьяли, на підставі яких воно переконалось у цілковитій неправильности висновків "Известий". Голова парижського представництва, бувши в Москві, занявся цим питанням і по повороті заявив мені, що стаття "Известий" викликана "дезінформацією" себто фальшивими листами і що він робить усі заходи, щоб її було спростована До сього часу одначе ніякого спростовання немає. Які само причини того, мені невідомо і пояснень з боку парижського полпредства я не маю. Само собою, що питання мого особистого повороту уже через цю одну обставину не може посунутися наперед.

Перехожу тепер до запитаннів ширшого характеру. Я постараюся відповісти з усією можливою об'єктивностю, щиростю й свідомостю ваги питання. Сподіваюся, що під мою відповідь тепер уже не підставлять таких мотивів, яких серед створенних обставин ніяким чином бути не може. Я кажу все про ті самі мотиви особистого і навіть матеріяльного характеру, що ними за наших часів так занадто часто й охоче люблять поясняти громадські вчинкі окремих людей.

Радвлада, в особі компартії взагалі робила все, що була її сила, щоб дати мені найбільше прикростів і шкоди, як морального, так і матеріяльного роду. Останнім же часом вона нанесла ще й образу моїй чести соціяліста, оголосивши мене (без перевірки, без більших доказів, ніж фальшовані провокаційні листи) агентом буржуазних держав. Вона намагалася поставити під сумнів мої розумові здатности, виставляючи мене прихильником інтервенції. На сторінках радянської преси мене лаяно й очернювано з найбільшою щедростю та безоглядною, відсутностю чуття міри. Так само ніякі портфелі та посади не можуть уже служити поясненням для людей з примітивно-матерьялістичним підходом до псіхичних явищ, бо очевидно, що московський центр з тих чи инчих причин пустити мене на Україну не тільки на відповідальну, але й узагалі на якубудь політичну роботу не вважає за бажане. Для цих же "матерьялистів" додам, що Держвидав мій роман "Соняшна Машина" видавати відмовився, все з тих самих політичних причин.

Отже на якунебудь тінь моєї особистої зацікавлености мої "коментатори" не сміють уже спіратися.

Але те, що я казатиму тепер, може здатися де в чому відмінним од того, що я казав років три тому назад. Мої політичні противники дія поборювання моїх тих чи инчих поглядів люблять уживати проти мене закидів у мінливости моїх позіцій. Знаю, що вони й на цей раз ухопляться за свою улюблену зброю. Тому я хочу насамперед читачам моєї статті показати справжню суть цього меча моїх противників, — він зовсім не страшний, цей меч, бо зроблений з невинного матерьялу, картону. І я цілком сміливо підставляю свої груди під цю зброю, маючи певність, що від того не станеться мені нічого злого.

Для цього я тільки запитую моїх противників: про яку саме мою мінливість іде мова у них?

Є дві мінливості в політичній та й загально-людській діяльносте: одна шкідлива, дезорганізаційна, гальмуюча і гідна зневаги та боротьби з нею. Друга — корисна, необхідна, організаційна, поступова і гідна вжитку та засвоєння кожною активною людиною. Перша — то є мінливість у кінцевих метах, у принципах, у тих пунктах всього світорозуміння людини чи групи людей, що дають напрям усій діяльності їх, що роблять діяльність доцільною, економною, цілостною. Така мінливість, мінливість у принципах, є шкідлива й гідна осуду.

Друга — мінливість у способах здійснення тих цілів, у виборі засобів і шляхів для переборення всіх труднощів досягнення, — мінливість у тактиці. Така мінливість — і потрібна і корисна.

Мінливість у способах здійснення принципів, гнучкість стратегії, вільність маневрування при постійности, незмінности та ясности кінцевої мети — це найкраще втілення дієвої, активної енергії, як у цілих груп, так і окремих одиниць.

Але часто буває, що те, що для одної групи чи одиниці є мета, це для другої — тільки засіб, і навпаки.

Для ясности наведу деякі приклади з історії нашої революції. В 1918 році сталася українська революція проти поміщицько — капіталістичного гетьманату. Ця революція була засобом для досягнення ріжних цілів ріжних політичних груп і суспільних течій українства. У одних ціль була — визволення українського народу від соціального, національно-державного, політичного гніту й експлуатації, знищення клясового поділу громадянства з усією його нерівностю, несправедливости, визиском і всіма инчими злими наслідками, себто до створення незалежної вільної соціалістичної Української Республіки.

У других ціль була — створення вільної незалежної Української Республіки з клясовим поділом, з усіма консеквенціями і прикметами буржуазно-капіталістичного ладу.

Сітуація на Україні під той час була несприятлива для другої течії. Соціяльний, клясовий момент, вирвавшись зпід преса поміщицької реакції гетьманату, мав занадто виразний і рішучий напрям до цілковитого соціяльного визволення, він служив головною базою в боротьбі з силами реакції, він головним чином дав ту повстанську армію, що звалила гетьмана й вигнала з України окупаційну німецьку 600 тисячну армію. Ігнорувати його ніяк не можна було. Тому ті укр. течії, що були ворожі в принципі соціалістичному устроєві визволеної української держави, мусіли згодитись на цей напрям. Вони приняли й активну боротьбу з приватно-капіталістичною сістемою господарства і політичний вираз її — радянську сістему (трудові ради) і всі постанови Трудового Конгресу, себто всі засоби для здійснення соціялістичної мети.

Але з огляду на те, що ці соціалістичні гасла були для них тільки засобами в досагнєнні їхньої мети, вони через півроку легко відкидають їх і в 1919 році, лишившись в уряді УНР пануючою силою, для досягнення своєї мети (самостійної буржуазно— демократичної держави) заключаюгь з Поляками договір, що має відновити на Вкраїні поміщицько-капіталістичну сістему господарства. Всі постанови, весь напрям Трудового Конгресу цілком ігноруються і навіть висміюються, хоча преемственність влади від його цупко підтримується.

Це є приклад мінливости в тактиці при незмінній сутній меті цих партій — національної незалежної української держави з буржуазно-демократичним ладом.

І другий приклад. Російська комуністична партія має мету соціалістичний устрій всього світу, в першу чергу Росії, України й инчих підвладних їй теріторій. Для цієї мети вона вживає всіх способів і засобів. І для неї чужа мета є тільки засіб. Національне питання, національне визволення, національна держава, все це тільки засіб для такого чи инчого маневрування в тактиці. Мінливість її в цій галузі настільки відома, що нема потреби наводити прикладів.

Звичайно, не всяка мінливість є удачна, не всяке маневрування дає позітивні результати, що видно з обох цих прикладів. Але ми звикли звати помилками ті наші акти, що кінчаються неудачею, хоч би ці невдачі часом були обумовлені дужчими за наші акти силами — причинами. Не стільки мінливість українських буржуазних партій створила несприятливу для них сітуацію на Україні, скільки об'єктивні історичні, соціяльні, економичні і цілий ряд инчих причин.

Так само не стільки мінливість компартії створила теперішню національну сітуацію на Україні, скільки ті самі об'єктивні причини. І коли тепер компартія рахується з новою створеною національною сітуаціею України, то це тільки доказує її гнучкість і вміння маневрувати. А коли українські політичні групи не рахуються з нею, не хочуть рахуватися, то це доказує їхню негнучкість і невміння маневрувати.

Буває ж не тільки неудачна, але й комічна мінливість у тактиці. Ми маємо чудесний зразок її. Була собі на Україні група української дрібно-буржуазної інтелігенції, що звалася "Українською Демократичною партією". Вона ставилася негативно до всякого соціялізму та до революційної підпольної роботи єдиної тоді соціалістичної, партії — "Української соціяль-демократичної робітничої партії". Вибухнула революція і висунула ідею соціялізму в широких массах, як загальну формулу соціального, політичного, національного і всякого инчого визволення. Щоб краще досягти своєї мети (установлення української буржуазно-демократичної національної держави), щоб мати вплив серед широких мас, ця група міняє назву своєї партії й перефарбовується в "партію соціялістів-федералістів".