Промовляння Самотній
- Андрухович Юрій Ігорович -…і хоча все золото світу не варте твого мізинця
і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади
губи твої холодні наче прозорі вінця
яких ніхто не торкався прагнучи світла й води
губи твої неспиті а все ж таємниця квітки
сповита в них і забута допоки живеш сама
вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки
солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма
несеш отак мов клейноди а може клеймо дівотцтво
ось його зимне плесо між двох берегів як між пут
поки з лози постанеш уже не вином а оцтом
скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть
і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги
злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь
ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге
і лишить губам болючий незнаний новий вогонь…