Саду (1959)

- Вінграновський Микола Степанович -

Arial

-A A A+


Опала тінь на землю обігріту,
Чоловіки заснули біля хат,
Зелені руки, повні білоквіту,
На теплу ніч розкинув сонний сад.

Люблю тебе, глибокий саде мій!
Люблю плодів нестигливе гойдання,
Легку печальність і ясне чекання
Твоїх думок зелених в вітровій.

Люблю сердечну землю під тобою,
Лопати, схилені на стовбури твої,
І сизий гній люблю під лободою,
І білих сіл* замислені гаї…

Мислитель білий!.. Ні, ти не могила!
І твої руки не людські хрести,
Бо з князя Ярослава і Данила,
З Хмельницького й Трясила виріс ти.

Я чую вже, як думи їхні древні
З твого коріння п’ють твої гілки,
І розвидняється у світі… Недаремно
Моїм народом поросли віки!..

Бентежиш ти, бо хата твоя світ.
Тривожиш ти — життя — твоя вітчизна,
І, може, тому щедрий ти на цвіт,
І не заснеш в селі моїм допізна…

Тисячолітнім серцем, як вві сні,
Люблю тебе покірливо і ревно!..
Схилилась Україна недаремно
Чоластими плодами в мої дні…

1959

________________________________
* В ранній редакції (1962) стоїть "Білявих сіл".