Татарський табір

І

Весь табір спить. Лягають тіні ночі,
танцюючи по зляканих шатрах…
І сон літає, ледве чутний птах,
лиш вартові вглибляють в далеч очі.

Давно затихли розпачі дівочі…
Ясир вже спить… В бурхливих, хижих снах,
зростає воля в прадідних степах,
молитву помсти ярої шепоче…
І чутно кобзу й співи одаліски,
а поруч — тихий стогін ясиру.
Лиш де-де хтось в одчаю крикне різко

і в судорогах землю рве сиру.
На гамір, крик, на різкі гули, свисти
спадає ніч у зорянім намисті…

II

Вже ніч пливе нечутно і широко,
і розливаються сріблясті хвилі…
Поміж шатрами — татарин похилий

Ось-ось — ясир… І бранка кароока,
мов мрія ночі, що струнка й безсила,
до себе вабить і шепоче: «Милий!»,
і гнуться палко і стегна, і боки…

Сплелися тіла два в цупких обіймах.
…А ніч застигла, мов холодна криця…
Рука її нестримно та спокійно
підносить ніж…
А очі мов в вовчиці…
Різкий удар… харчання татарина…
І бранка встала…
« Це — за Україну!»