Тюльпани два…

- Антонич Богдан-Ігор Васильович -

Arial

-A A A+


Тюльпани два, мов ти зо мною,
на двох краях життя пустелі
даремне кличуть, лиш водою
йдуть світла золоті тунелі.

Червоне полум’я двох квітів
крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.
Так родяться мистецтво й міти
із туги за далеким, вищим…

За кращим, більшим, за незнаним,
що підняло б над світу низом.
Два райські птахи — два тюльпани —
карає ніч за мрії безум.

Червоне полум’я двох квітів
просвітлює сіряву сутінь,
червоне полум’я тюльпанів —
цвісти, горіти, проминути.