Українці, як народ

Dietro, un inmiane collosso ch'agita

Cieco il flagel sanquinco E su' morti ulula gliignad'o : urra!

Ma nel diverso martirio, indómito

Scava il ruteno Encelado, Scava del!' orrido collosso il pie... *

* Позаду величезний кольос, що вимахує на слїпо кровавим кнутом і над мерцями реве мов скаженин : урра !

Та серед ріжнородного т--рніня непокоримий украіньский Енцелядо копає і конає підставу під кольосом страшним...

Mario Rapisardi, "Poesie Religiose"

Українці — перший модерний народ.

Великою радістю витаю Нас, Шавовні Панове, що підняли велику гадку регабілїтації і обнови на шої величної бувальщини, яка ясним СЯЙВОМ традиції піднесе наш народ із низького животіння! Давно в душі моїй горіла та гадка і видним "пламенем взялась" у творі "Сон української ночи" — а сьогоднішна анкета виявилась першим почином до великого діла. Тому позвольте мені забрати голос із ширшого становища, а надіючись, що кину кілька гадок, що як раз підходять під основу вашого наміру. Не маю наміру вичерпати усієї теми — та як що голос мій викличе який небудь відрух мисли та дискусії, буду вельми радий ізза сиовненя свого народнього обовязку ; без огляду на осуд пережитого табору.

Даруйте, що мушу затронуги болючі струпи та все ж таки спізнаннє правди покаже нам шлях на будуче, який може весги до певного вислїду. Пора отя-' митатпсь із блудної дороги та вічного нарікання на обставини і сусідів, щойно пізнанне себе і перебудова

своєї вартости може двигнуто нас і поперти наперед наш розвиток.

Украївьський народ заляг компактною масою розного й край від Сяну по Кавказ, чисельно другий між Елавяньскимо народами, що до сьвідомости свого национального "яц — ос/ганнїй між ними.

Яким робом сталось таке, що у народі обдарованім такими високими загальнолюдськими почутями запикла сьвідомість своєї національної індивідуальности ?

Вибуялий індівідуалїзм одиниць, що не признають ніякого авторитету, хиба під час-пориву; нехтування реального житя, вироблене нападами пустошпи-ків і плодовитістю землі, брак природної і'еоґраФІчної границі України, резіґнацийна туга за справедливістю і кснтепляція над особистими ночуванями, замкненими в крузі родини і власної душі по кождім безуспішнім пориві — не дали українському вародови займитись ; сотворити олноцїльву державну орґанїзапию. Та все у кождій одиницї, де вона б не жила — є вроджене почувапе своєї окремішпости від сусїдних народів сла-вяньских.

Українець прийме чужу мову, приноровить ся; до свого окружепя. увійде в чужу срґанїзацію — та все заховає свою душу душу свого народу, яка дуже ярко вибиває ся серед чужинців, як щось незрозуміле, чуже, неясне для них. Україшіеви все остане той іпдивідуалїзм, та високий ідеалізм, та велика туї а, той сьміх крізь сльози і мягкість в почуванях, та норовистість безглядна у чині, з якого не вміє витягнути корости.

Українці — се від самого почину своїх рухів — наскрізь модерний народ. Невдвисть до каиіталїзма і мі-лїтаризма, жиіє у мглистих горизонтах думок — вічний протест проти реальної конечности — все, чим бренить стремлїне новочасної культури, являєть ся в укранївьскій душі як щось рідне, щось вже пере-сьпіване у його піснях. Як колись зверне очи на них Европа, з подивом буде стояти перед ним і буде набирати ся від него того богацтва помислів, яке з природи дано найменше знаному пародови. Немає нїнкого

прояву в істориї новочасної суснільносги, на якай Укра-їв ці не мали бс ориміру в своїм іоторичнім жатю.

Немає нїякого клясичнїйшого нриміру в еволюцаї "айкращих ідеалїв людства з иостепенним переходом їх на щораз визші верстви — як в істориї українь-ского народу.

Немає нїякого КОНФЛІКТУ душевних почувань модерної одиниці, ЯКИЙ би не перелив СЯ В ЛЮДОВІЙ ці-юнї україньского народу.

Ми — наскрізь модерний народ! І на се ми лосинні і можем бути горді, хоч ми ііосдїднг заслугою в істориї культури, та безперечно перші в істориї так звані "люди", в новочаснім значіню того слова. Що ми не сотворили держави, побіч природного бо-гацтва краю і ґеоґраФІчвоГо положеня, причина лежить в противній нашій душі суспільній мілітарній орґа-лїзації сучасних держав, але в міру як з поступом культури опадати муть ланцюіи террору — дли нас отворить ся сьвітла будучність.

II.

Українці — як одиниці.

Украївьский народ складаеть ся з одиниць о високім ночут.ю індивідуалізму, з широким горизонтом думок — але без почутя народної одноцїльности, лінивих, непредприемчивих, не виходячих иоза круг своєї родини, нездібних поки-що до сотвореня самостійної держави '

Ураїнцї — се материал для виповвеня люк инь-шим народам, бо дуже сносібні, плодовиті і здорові, але без власної гідносте.

Українська жінка не має почутя національносте, тільки почуте свого родинного "кутика4* з дітьми; вона стараєть ся там притягнути мущину, роблюча з нього батька ролинї ; з тога приводу позбавляє його всякого розмаху до працї в хосен цілого народу, бо се виходить поза круг її "кутика". Україньска жінка навіть відводить сзого чоловіка від суспільної робота розважною иорадою, иіо пою "загонистість11 може пошкодити їм, розумієть ся: маїеріяльно, бо иньшої корвети і вартости не знає, ве розуміє і ве узнає, хиба що його праця "для народу" така, що приносить матеріальну користь її і її родині. Українська жінка зі своєю слимачковою натурою не видержує конкуренциї з женщиною націй суеїдвих, вона добра, лагідна, тиха, смирна — але не сильна, не перебігла, не пориваюча! Вона добра до виведеня плоду, але нездібна до сотворена дїтвй народови; як увійде в иодруже з мущиною чужої нації — ту ролю переймає на себе той мущина і виводить її дїти на одиницї чужого народу!

Українець, теоритик, неприємчивий, лїнивий а добродушний, мягкої вдачі, під впливом жінки зами-каеть ся в своїм кружку родинвім, добрий батько, але яко народна одиниця — ледащо ! Немає почута національної гідности і одвоцїльности і спільного інтересу нації, нездібний до організації серед мвра, хиба аж під гук боевої труби, материял до мріяної анархістич-ної держави і то не до керми, але на веїетаріянци, на одиницю, що живе з дня на день, жиючи в СФері своїх високих чи низеньких мрій.

Той характер відбиває ся і там, де він тепер може мати власть, — в родиннім житю. Як увійде в иодруже з женщиною иньшої нації, тон його до-мови надає женщина, що своєю леребіглістю уміє використати його заяче серце і недбалість і виховує його дїти на одиниці чужого народу !

Такий характер вашого народу ! Безперечно, що на те зложились з одної сторони лихолїтте, з другої сторони плодовитість землї — що в народї заникло з одної сторони почуте <-или і гідности, з другої пред-приємчивість і почуте масової народної одноцїльности, яка мусить витворитись на ріжнопдодючій землї, де конечна обміна плодів і виробів.

Такий характер україньского народу для людства

дуже хосенний, бо дає Матеріал животний для загиба-

ючої польської нації, що приносить для людства найвище

розвинену ідею політичного націоналізму, — далі дад

матеріял животний для Росиян, щоби принести люд-

ству розвязане економічно аграрних квестій, — але

характер такий для Українців яко нациї є дуже шкїд-

ГЕЕЕЙ ! Х

III.

Українці, як нация.

Ізза вище наведених причин Українці як нація так підупали, живуть розсипані на атоми, цілий народ складаеть ся з самих родин, а радше з самих хат, а кожда хата — то осібна републїка. Для здїй-сненя стремлїнь якого небудь народу важне е почуте національної сьвідомости і гордости на своє "яи — на "я" народу, що має відіграти якусь ролю в істориї сьвітової культури. Та самосьвідомість заникла серед мас, а з поміж інтелїґенциї являеть ся дуже слабкою струею. Україньска інтелїґенция в царській Україні зросийщилась, молодїж пішла в ряди інтернационалів без огляду на се, чи не згубить в борбі з царатом ва користь другої нациї свое национальне "я", у цї-лім народі немає почутя своєї вартости, яко нациї і национально!" гордости.

Україньска інтелїґенция переняла чужу мову навіть в родині (!), що й но в цїсарщинї спровола отряслась із тої ганьби і прийшла до сьвідомости, що мова е найяркійшим елементом істнованя народу; часть інтелїґенциї заразилась пошестю москвофільства, не-сьвідома того, що характер малоруського народу не підходить під централістичний устрій Великоросса; кращі одиниці з люду в царскій Україні самі собі постановили ціль бутя, витворили братство "Христових братів44, штундистів ; поглубившись у свою душу серед темряви деспотизму — заступили актуальний колись ідеал оборони православної віри релїґійною мрією перетворевя людий ва братів на основі комуністичного устрою...

Так цілий народ на вві затратив на якийсь час почуте ідеалу осібної оранїзацпї, поставленого Хмельницким, Виговским, Дорошенком, Гордїенком, Мазепою, Орликом і т. д., організацій держави, що пособляла-б розвій цілого национального срґанїзму, та змушувала партизанські гурти доодноцїльноїкарности істремлїння.

А хоч галицка молодїж 900 рр. вивісила наново стяг самостійної України, той ідеал далеко не досягнув ще інтелігенції в царській Україні, не говорячи уже про широкі маси, які головно складають ся на українську нацию. З розгару ідей тої молодїжи виявив ся той ідеал самостійної України в літературнім творі Па-човского : "Сон української ночи". Як небудь сей твір має технічні великі, навіть дуже великі хиби, та все таки сама тема сотвореня національного ідеалу — занадто важна і могуча, аби збути її осудом Франка> що назвав сей твір "абсурдом".*) Міг Франко знищити автора до щаду за техніку за неосьвячений ареопагом '"символізм та романтизм", — але навіть Фрапкови невільно запечатувати книги, що доторкае всіх струн нашого істнованя яко нациї.

І правдива сьвідома себе нация була б відповіла чиїми вебудь устами чоловікови, що трактує мо: лоді таланти гірше найогиднїйшого проФана, бо поступ культури народу стоїть вище над мсноиилїею і диктаторством хоч як заслуженої одиниці в літературі. Твір явив ся перед почином нової ери в Росії і як би викликав був дискусію над питанием одноцїльносги народньої, хоч би і на все иереиав як твір красний — був би споввив свою задачу • хто знає, чи тепер зри-вада-б ся суперечка галочаноФобів із царьскої України

0 мову, о гнилий запад, що гідна иарафіян темного закутку, а не сьвіточів народу!

Всякі особисті інтереси, партизанство, оборона інтересів гуртів аргументом автохтонности — під носить ся у народї, що не має почутя своєї одноцї.іь-ности, свого суцільного стремлїння, свого громадного ідеалу, перед яким клоните голову ціла нація.

В україньскім народї як-раз бракує тої сьвідо-мости інтересу цілої нациї ізза недостачі почутя своєї вартости яко нациї для розвитку людства, що лучилч б усї сили до інтензивного розвою її осібної культури.

Чому се сталось, що народ, який має таку ви разьну ФІЗІОҐНОМІЮ своєї душі, затратив почуте свсєї вартости як осібвої нациї і кидає свого ґенїя в гірло розаиіку чужих народів — чому се сталось?...

Те почуте своєї вартости яко нациї

1 нациопальну гордість підкопало в Україні ці в крайно хибне і тенденційно накипеае чужинцями

*) Гляди Лексиконъ Ьрокгавза и Ефрона Украинская ли Tip ату па.

історичне виховане.