Усе готово до опалювального сезону (крім Артура)

11 червня

Те, що з фашистами з Теплоенерго треба боротися не на життя, а на смерть, я зрозумів на початку червня, коли отримав платіжку за травень. Думаєте, вона була такою страшною, ну тобто, цифри в ній були такими велетенськими і страшними, що саме це і стало останньою краплею? А ось і не вгадали, навпаки, цифри у цій платіжці були зовсім, зовсім малесенькими, такими, що їх взагалі можна було проігнорувати. Цифри карлики. Навіть я, особа без зарплати та великих заробітків, легко міг собі дозволити їх сплатити. Як я вже згадував, було літо, хоча ще й не самий його пік. Але сонце над нашим будинком уже шкварило так, неначе усі жителі землі своєчасно проплатили його сонячні платіжки. Тобто, шкварило капітально. Вже тиждень стовпчики термометрів, і у квартирі, і на вулиці, заповзали вдень за позначку у 30 градусів і дуже неохоче сповзали з неї лише пізно увечері. Тобто, це на вулиці вони сповзали, а у моїй квартирі і вдень і вночі температура була стабільно вищою за 30 градусів. Але кондиціонера я, звичайно ж, не вмикав. Бо увімкни його, і не встигнеш два рази поспіль сказати слово "ідіосинкразія", як опинишся у борговій ямі у нацистів із Київських Електромереж. Неважко здогадатися, що ініціатива встановити у мене вдома цей пекельний механізм, що, гудучи та капаючи водичкою з незрозумілої трубочки, переробляв електроенергію у прохолоду та грошові борги, походила не від мене, а від моєї колишньої дружини. Власне, кондиціонер був однією з причин, хоча і не головною, нашого з нею розставання. Тепер же, коли я дивився на свій завмерлий кондиціонер та цифри карлики у платіжці, то буквально усім своїм липким від поту тілом відчував свою перемогу над нацистами із Київських Електромереж та взагалі усім рейхстагом Кличка. Зловтішаючись, я малював в уяві таку картину: смутні продавці електрики дивляться у своєму офісі на інтерактивну мапу нашого будинку і бачать на ній мій вимкнутий кондиціонер. "От же ж, знову нам тут нічого не обломилося!", — розчаровано чешуть вони свої нацистські підборіддя та ламають канцелярські скріпки від досади. Так самі ж і винні, хлопці. Могли б постаратися краще і зробити кондиціонер, що постійно гуде і капає якоюсь незрозумілою водичкою зі своєї трубочки, обов'язковою опцією при проживанні у квартирі. Так, як це зробили ваші більш хитрі колеги із Теплоенерго. От хто справжні есесівці! Я собі уявляю, як вони там в головній рейхсканцелярії Теплоенерго потішаються над цими бовдурами з Електромереж! Вони в Теплоенерго собі таких дурниць не дозволяють — давати своїм рабам вибір: грітися їм чи не грітися, платити їм чи не платити. Але повернімося до травневої платіжки та її цифр карликів. Я відразу прикинув, що якби точнісінько такі карликові цифри фігурували у всіх моїх осінніх, зимових та весняних платіжках, коли у квартирі на повну смалять батареї фашистів із Теплоенерго, я міг би казна-що собі тоді дозволити. Міг би, наприклад, купувати вафельні цукерки Джек не тільки тоді, коли їх продають у нас в Еко по акції за 7.99 гривень за 100 грам, а й у всі інші дні, коли вони коштують 14.23. На мене, звичайно, усе Еко б пальцем показувало ("Дивіться, дивіться... Он той щойно взяв кілограм неакційних Джеків. Ну це або олігарх, або захворів..."), але я спокійно б штовхав свій візочок до каси і тільки самовдоволено посміхався. Звичайно, якби якась чуйна бабуся не витримала такого божевільного марнотратства і гепнулася на підлогу з криком: "Людоньки! Ну зупиніть же його, скажіть же, що завтра знижка!", то я, звичайно, пожалів би її і, нахилившись, тихенько прошепотів на вухо: "Спокійно, старенька, я просто не плачу за тепло...". Одним словом, прямо над платіжкою з карликовими цифрами у мене визріло тверде рішення — цієї осені я маю будь-що від'єднати батареї мого будинку від центральної опалювальної труби. І тоді фашисти з Теплоенерго втратять наді мною контроль і я здобуду свободу. У платіжці залишаться тільки борги перед ЖЕКом за прибирання прибудинкових територій та вивіз сміття. Плюс рахунки за електрику від Електромереж, за газ від Київгазу, за холодну воду від Водоканалу і за гарячу — від тих же фашистів із Теплоенерго, щоб вони провалилися. Від усього цього у перспективі теж хотілося б відмовитися, я міг би, заради економії, і сам віднести своє сміття кудись подалі, але ж не все зразу. Та й не горить. Газу і води я й так витрачаю по мінімуму, не влаштовую водоспадів у туалеті та ванній, електрикою теж майже не користуюся, тим більше, що зараз завжди можна підсвітити собі ноутбуком або ліхтариком Нокії 105. Зразу хочу наголосити, що я не належу до числа тих ідіотів, що, жаліючи свої кревні, просто не платять за комунальні послуги. І, роблячи так, самі лізуть у боргову яму до Теплоенерго, Електромереж, Водоканалу, ЖЕКу та київської мерії, яка для усіх цих фашистів як рейхстаг. Цим любителям притримати свої грошики можна тільки поспівчувати. Бо сьогодні ти заборгував комунальним фашистам пару тисяч гривень, а вже завтра на твої двері приб'ють цвяхами наказ, що уся твоя квартира, з усіма її батареями, кранами та лампочками, переходить у власність київської мерії. Це ж ясно як божий день. Усім цим боржникам спеціально дозволяють не платити за комуналку місяцями, аби їх приклад наслідувало все більше їхніх родичів та знайомих. А потім в один "прекрасний" день: бац! І на всіх їхніх дверях з'явиться прибитий цвяхами наказ про виселення. Будьте такі ласкаві, колишні власники, маєте 24 години на збори, а у вашій квартирі тепер будуть жити розбійники із мерії. Я певен, що вони і мою колишню так прилаштували у її "затишне гніздечко", хоча сама вона, звичайно, ніколи про це не розколеться. Бреше мені, що сама знімає, подруга їй, мовляв, запропонувала, "вона теж у нас працює у мерії", але я то все одно відчуваю, що не обійшлося тут без боргової ями та наказу, прибитого гвіздками до дверей. Я знаю, що вони і за мною слідкують, хоча у мене то завжди за все заплачено. Постійно підсилають до мене своїх електриків та ліфтерів, які дзвонять в мої двері і в вихідні, і в будні, вимагаючи видати їм ключі від горища, щитка на поверсі, чи просто пустити їх попісяти. Зрозуміло, що зовсім не ключі від щитків їх цікавлять (про які усім відомо, що знаходяться вони у великих кишенях червоного фартуха нашої двірнички Галини). Їхня ціль — під будь-яким приводом прорватися до моєї квартири і навісити в ній якомога більше кондиціонерів та батарей, бажано без кнопки "Вимкнути" на них. Тоді вже через пару місяців на мене буде чекати боргова яма, потім суд, конфіскація та виселення на вулицю. І тоді ти, Артуре, 35-ти років від народження, можеш відразу переселятися на кладовище. Бо що таке є киянин без своєї київської квартири? Так, загалом, пусте місце.

13 червня

Про кладовище це я, звичайно, погарячкував. Бо хто зараз може собі дозволити місце на кладовищі у Києві? Хіба що якась велика фашистська шишка із Теплоенерго. Простого квартировласника можуть хіба що вивезти по одній із трас кілометрів на п'ятдесят за місто і швидко там закопати під якоюсь сосною. Ніби й не жила людина у Києві, а у його пустій квартирі вже задоволений фашист із Теплоенерго перераховує свої батареї. Тому поспішати на кладовище не будемо. Тим більше, що у моїй новій реальності без теплофашистів та їхніх батарей, жити я маю довго та здорово. Науковий факт — усе живе на планеті краще зберігається у холоді і людський організм тут ніяке не виключення. Це вже давно зрозуміли японці. Кожному, хто читає інтернет, відомо, що мудрі нащадки самураїв живуть як взимку, так і влітку у своїх будинках без батарей і чудово себе при цьому почувають. Не обов'язково бути мудрецем, щоб здогадатися, уся наша європейська цивілізація свого часу схибила. Зокрема і наша праукраїнська цивілізація. Колись давно ми звернули не туди і пішли по хибній стежці, яка в результаті привела нас до батарей у багатоквартирних будинках. Гадаю, тут не обійшлося без якихось прадавніх фашистів із прадавнього Теплоенерго. Скоріш за все, вони у вигляді теплової секти існували ще за часів князя Володимира, і коли до князя приїхали посли з різних країн з пропозицією вибрати собі нового солідного Бога, саме тепловики намовили його обрати християнство та теплолюбних греків, а не мужніх холодостійких самураїв з їхнім Буддою. Сьогодні нам, нащадкам Володимира, слід виправити цю тисячолітню помилку. Треба звернути на японський шлях. Чесно кажучи, пахне священною місією. Що ж, якщо доля обрала — готовий! Хтось же має приборкати цих фашистів з їхніми батареями. Треба, однак, діяти обережно. Так, аби квартиру не про... не втратити, коротше. Було б непогано для початку обзавестися якою-не-якою підтримкою у верхах. До Зе Президента, зрозуміло, мене так з вулиці зразу не пропустять, а ось у головну опозиційну партію "Європейська Солідарність", якою рулить екс-Президент, мабуть, варто навідатися.

1 липня

Тільки з четвертої спроби вдалося мені записатися на прийом у головний офіс "Європейської Солідарності". За цей час зібрав удома чималеньку бібліотеку їхніх газет та програм. Швиденько їх проштудіювавши, вирішив, що загалом наші погляди збігаються. Серед іншого, в газетах багато писали про енергетичну незалежність від Східного сусіда, яку можна отримати, впроваджуючи економію та енергозаощадження, у тому числі й у міських будинках. Те, що треба! Але ці партійці якось несміливо підходили до цього питання, я ж збирався запропонувати їм рубанути з плеча — батареї відключити, Теплоенерго розігнати, а ЖЕКи — налякати. Вже у самому офісі "ЄС" з'ясувалося, що приймати мене буде не народний депутат Р., як мені обіцяли, а лише його помічниця пані Валентина. Я звичайно ж, розраховував на більший кабінет і більшого начальника, але ж головне було успішно розпочати переговори, а там і до Кабінету Міністрів недалеко. Он, всього пару кварталів пройти.

— Слухаю вас, — ліниво відреагувала на моє привітання пані Валентина, коли я зайшов до її кабінету, і, крадькома позіхнувши, зиркнула на свій годинник.

Від помічниці депутата Р. через маленький столик з красивим тонким ноутбуком на ньому до мене линули хвилі парфумів, байдужості та тілесного тепла.