З Костем сталася чудна кумедія
- Винниченко Володимир Кирилович -Діло вийшло так.
Кость та ще троє хлопців — Данилко, Семенець та Микита — пасли товар на лугу. Хлопці — свій, а Кость — панський.
Був вітер, та такий холодний, що чисто руки померзли, і Семенець, як не хмурив брови, як не випинав губи, ніяк не міг скрутити цигарки з кінського гною. Папір рвався, гній випадав, пальці стали тверді та червоні, як молоденька морква.
— Нє, холодно, не скрутиш! — рішив маленький чорненький, як кузочка, Данилко й озирнувся. А озирнувшись, у той же мент схопився й люто, дзвінко закричав:
— А куди-и ти?! А куди, Арлхирлей, бодай тебе за вітром понесло! А куди-то ти, га?!
Круторогий сивий віл Архирей, що підбирався з лугу до молоденьких, дуже смачних сходів пшениці, зараз же зупинився й зробив вигляд, що пшениця його зовсім не цікавить і маленький чорненький хазяїн його зовсім даремно кричить.
Він навіть повернувся задом до тої пшениці і став спокійно та поважно скубти траву.
Микита й Семенець теж озирнулись до лугу, але їхній товар пасся як слід. Микита знов натягнув свиту на голову, ліг, спер голову на руки й дивився знов на Семенця, який все-таки хотів скрутити цигарку й аж губу закусив з досади.
Один тільки Кость не поглянув навіть на товар: він усе дивився на пальці Семенця. Зеленкуваті, вузенькі, глибокі оченята його не одривались, а губи роззявились, і з-за них виглядали ріденькі, гостренькі зуби. Здавалось, що він як укусить, то мусить страшно боліти, більше, ніж від кого другого. Але Кость ніколи не кусався. Хто б і як його не бив, він нізащо не кусався.
Це був кумедний-таки хлопець!
— Ба не скрутиш, — раптом швидко прошепотів він, пробігши очима до Семенцевого лиця і швидко знову до рук.
Семенець зневажливо глянув на нього. — А ти скрутиш?
— А скрутю. У вас усіх руки померзли, а в мене ні…
І знову, пробігши очима по всіх, зупинив погляд на цигарці. І посміхнувся.
Чорненький і чистенький, як кузочка, Данилко раптом нахилився й потяг Костя за картуз. Кость зараз же якось кумедно зморщив носа, вишкірив зуби і зробив:
— Хрр!
Чисто як забиті, боязкі собаки з підверненим під себе хвостом і зігнутими ногами.
Хлопці зареготали. А Кость так само пильно й уважно став дивитись на руки Семенця. Іноді він чогось облизував губи й держав їх роззявленими — видно, сохли вони в нього!..
— Ага! Не скрутиш. Руки змерзли. А в мене ні… От які! Г Кость простягнув усім свою чорну, подряпану невеличку руку. Йому, очевидячки, чогось дуже хотілося говорити про свої руки.
Микита помалу, ліниво взяв її і зараз же випустив.
— Тю! — скрикнув вражено. — Як вогонь! Ану, дай ще, ану, дай… Ой, хлопці, як камінь на сонці… Хоч яйця печи.
— Ану, ану! — кинувся Данилко.
Семенець поспішно одклав убік цигарку і собі схопивсь за Костеву руку. Рука була страшно гаряча.
— Ой, бий же його сила божа! Прямо як жар!..
Здивовано дививсь Данилко на Костя своїми великими, як у Архирея, карими очима.
— І ноги… — простягнув одну чорну, порепану ногу Кость, лизнувши губи.
Ноги теж були гарячі.
— А я й без свити! — додав він без посмішки й бігаючи по всіх очима.
Дійсно, всі були в свитках і чоботях, а Кость босий і в одному піджачку та брудній сорочці. Груди були розхристані.
Архирей тим часом був уже недалечке від пшениці. Іноді він цілком байдуже підводив голову й дивився в той бік, де сиділи хлопці, і знову нагинався, щипав траву й підступав все ближче та ближче. За лугом далеко-далеко темнів ще бурий ліс, а з-за гори на другий бік виглядали тополі економії. Ворони поодинці все літали в один бік і крякали над хлопцями. Над воронами у той же бік пливли весняні темно-сталеві хмари. І вітер ставав все холодніший; наближався вечір.
Хлопці здивовано обдивлялись Костя, а він спідлоба зиркав на них, і невідомо було, чи хвастався тим, чи ні.
— І не холодно тобі?
— Нє!
— І ніколи не холодно?
— Нє!
— Та брешеш! От бреше, як собака.
— Н-нуда, нє… А в мене льогкі цигарки є.
І Кость, знову лизнувши губи, поліз у кишеню й обережно витяг ганчірочку. У ганчірочці справді було декілька папірос.
Хлопці скоса з заздрістю подивились на ганчірку.
— Де ж ти взяв? — спитав Данилко, підступаючи ближче. Кость зараз же притулив ганчірку до грудей.
— Ага!.. А в вас нема…
— Та де ж ти взяв?
— А в економа вкрав… Хрр…
— Е? — здивувався Данилко.
— От штука! — зневажливо скривив губи Семенець. — Я їх скільки хоч курив, як був на ярмарку.
Але покинув крутити з гною й сів коло Микити.
— Ану, дай попробувати… — підморгнув Данилко, але так безнадійно підморгнув, що, видно, й сам не вірив, що той дасть.
У цей мент Микита раптом сперся на правий лікоть, швидко простят ліву руку й вихопив у Костя ганчірку. Кость якраз збирався щось сказати Данилові й аж здригнувся весь. Але зараз же скривився, вишкірив зуби й зробив:
— Хрр!
Але хлопці в мент схопились, одбігли вбік, запалили цигарки і з глумом та сміхом затанцювали коло Костя.