«Забрався я на шпиль…»

* * *

Забрався я на шпиль… Внизу носились хмари…
Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут.
Тут глетчери, зима, а там буяють чари…
Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут!

Леліється Бейрут… Блискучий сад тропічий,
Де пальма розрослась на килимі з лілей!
І ллється аромат гарячий, наркотичний
З п’янючих тубероз, розкішних орхідей.

Дивлюсь і на Ліван… там дише прохолода…
Зеленая лука… Пахучая роса…
Смолистий свіжий ліс… Могутняя природа…
Рожевії гаї… Весняная краса!

А тут, над хмарами, куди отсе я скрився,
Глибокії сніги та скелі ледяні.
І з-під тії кори синенький ряст пробився
Та й тихо-лагідно всміхається мені.

Дужіша від кедрин — ся квіточка бліденька;
Поборює зиму і крижаную луть.
Така — моя любов: горить собі тихенько
І, не палаючи, пропалює всю грудь.

1900