Акерманські степи

Пливу на обшири сухого океану.
Як човен, мій візок в зеленій гущині
Минає острови у хвилях запашні,
Що ними бур'яни підносяться багряно.
Вже морок падає. Ні шляху, ні кургана…
Шукаю провідних зірок у вишині.
Он хмарка блиснула, он золоті вогні:
То світиться Дністро, то лампа Акермана.

Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,
Що й сокіл би не взрів, — лиш чути, де курличе.
Чутно й метелика, що тріпається в млі,

I вужа, що повзе зіллями таємниче…
Я так напружив слух, що вчув би в цій землі
I голос із Литви. Вперед! Ніхто не кличе.

(Переклад М. Рильського)