Балада про боротьбу

Серед згарків свічок та вечірніх молитв,
Серед різних трофеїв, солдатських байок
Жили діти книжкові, не знаючи битв,
Нудячись від перших дитячих поразок.

Дітям завжди невладний
Їх дитячий день і час —
Тому ми бились відважно,
І до смертних образ.

Матері нам латали
Штани та сорочки,
А ми книжки ковтали
До останньої строчки.

Прилипало волосся до наших лобів,
Серце наше німіло від красивих фраз,
І п'янив наші голови дух боротьби,
З сторінок заяложених сходив на нас.

Намагались збагнути —
Ми, що воєн не знали,
Не плекали салюти
І фортеці не брали.

Таїну слів "наказ",
Та радість кордонів,
Сенс атаки та грязь
Бліндажів та окопів.

А в киплячих котлах тих боїв або смут
Скільки вражень для наших маленьких мозків!
Ми на зрадників роль, боягузів, іуд
Відбирали в дитинстві своїх ворогів.

І злодійським слідам
Не давали застигти.
Найчудовіших дам
Обіцяли любити.

Друзів щоб заспокоїть,
Які вірять в тебе,
Ми на ролі героїв
Обирали себе.

Довго в мріях не можна перебувати:
Вік короткий гульні — одне лихо навкруг!
Спробуй мертві застиглі долоні розжати,
Або зброю підняти, що випала з рук.

Тим мечем вбий одну
Чужу зброю потому, —
Й зрозумієш ціну, —
Що почому, почому.

Розберись — ти байбак,
Боягузу — рідня
І попробуй на смак,
Яка є боротьба.

Якщо поруч впаде твій поранений брат,
І ти будеш картати постійно себе,
Він зустрів свою смерть як солдат,
І жаліти, що вбили його — не тебе.

Зрозумій, що пізнав,
Відділив, відшукав
За оскалом забрал, —
Бо це смерті оскал! —

Зло й брехня — подивись,
Їх обличчя — брутальні,
І позаду завжди —
Труни й крик вороння.

Якщо батьківський меч тобі служить без втоми,
І сльози солоні на свій вус намотав,
Якщо в страшнім бою відчув — що почому, —
Ти в дитинстві належні книжки прочитав!

Якщо м'ясо з ножа
Ти не їв, чи з шампура,
Себе "крайнім" вважав
І беріг свою шкуру,

В боротьбу не вступав
Із підлотою світу усього —
Ти життя не пізнав,
Був йому ні до чого!

© Микола Попов. Переклад, 2009