Батько

Переклад Олександра Грязнова

Нудьгу наводить довгий дощ осінній…
Крізь скло віконне долинає шум
Води, що з ринв стікає на асфальт, —
Якийсь різкий і неприємний звук,
Немов на шмаття роздирають шовк.

А край вікна стоїть людина сива;
Старий, пальто накинувши на плечі,
Вслухається у стук холодних крапель
Об дах бляшаний поруч, за вікном.

І бачить він червоне й жовте листя,
Що вкрило мокру вулицю, мов килим.
Горять холодним полум'ям дерева,
Здіймаючи обвуглені гілки.

Яке прекрасне листяне багаття!
Його і дощ не може погасити.
Немов жаринки, листя мерехтить,
Коли багаття роздуває вітер.

І думає старий, що так приємно
В сухій квартирі, в тиші і теплі,
Під монотонний стук холодних крапель
Вдихати в груди запах нафталіну
І запахи минулого життя.

Старий самотній. Вперто зі стіни
Портрети рідних дивляться на нього –
Обличчя жінки, юне і печальне,
Якої вже давно нема на світі,
І погляд сина, впевнений, сміливий:
Поїхав син… Чи вернеться колись?..

А за вікном, наводячи зневіру,
Ллє довгий дощ. Нема йому кінця.