До Німану

Мій рідний Німане! Куди спливли ті води,
Що я в дитячі їх зачерпував долоні,
Що ними плавав я по дикому затоні,
Для серця буйного шукавши охолоди?

Лаура, з власної милуючися вроди,
Колись любила там свої квітчати скроні,
I відбиток її у хвиль сріблястім лоні
Мутив сльозами я, не знаючи й негоди.

Мій Німане! А де ж і горе те безкрає,
I щастя разом з ним, і золоті надії?
Малечих днів моїх де радощі яснії?

Де ще любіший нам юнацький шал літає?
Лаура де моя? Де друзі молодії?
Минуло все... чому ж сльоза лиш не минає?

Переклад: Максим Рильський