Кам'яний гість

Перекладач: М. Вороний

L e p o r e l l o:
O statua, gentillissima
Del gran' Commendatore!
...Ach, padrone!
"Don Jiovanni"*

СЦЕНА ПЕРША

Дон Гуан і Лепорелло.

Дон Гуан

Тут ночі діждемося. Ах! До брами
Мадрида ми нарешті добулись.
Вже хутко я по вулицях знайомих
Помчусь, плащем свої закривши вуса,
А капелюх насунувши на брови.
Як думаєш: так не пізнать мене?

Лепорелло

Авжеж, пізнати Дон Гуана трудно!
Таких як він — безодня!

Дон Гуан

Ти жартуєш?
Та хто ж мене впізнає?

Лепорелло

Перший сторож,
Гітана, або п'яний музикант,
Або свій брат — нахабний кавалер
В плащі і з шпагою напоготові.

Дон Гуан

Малий в тім клопіт — хай пізнають! Тільки б
Мене не зýспів сам король, а втім
Нікого я в Мадриді не боюсь.

Лепорелло

А завтра ж дійде і до короля,
Що Дон Гуан з заслання самовільно
В Мадрид явився, — що тоді, скажіть,
Він з вами зробить?

Дон Гуан

Відішле назад,
Вже, певно, голови мені не втнуть:
Ачей же, не злочинець я державний!
Мене він оддалив, мене ж любивши,
Щоб чистий спокій вже дала мені
Родина вбитого.

Лепорелло

Ага! Ну то-то ж!
Сиділи б ви собі спокійно там!

Дон Гуан

Слуга покірний! Я там ледве-ледве
З нудьги не вмер. О Боже! Що за люди!
Що за земля! А небо? — Наче дим.
Що ж до жінок? Та я не заміняю,
Чи тямиш ти, мій глупий Лепорелло,
Останню в Андалузії селянку
На їх красунь найперших. Спочатку
Вони мені сподобались очима
Блакитними та білизною тіла,
Та скромністю, найбільше ж — новиною.
Та, слава Богу, хутко схаменувся:
Побачив я, що з ними гріх і знатись;
Життя нема в них — все ляльки воскові.
А наші, наші!.. Постривай, це місце
Знайоме нам: чи ти пізнав його?

Лепорелло

Як не пізнати? Монастир Антонів
Я добре тямлю. Ви сюди вчащали,
А коней пильнував я в цім гаю, —
Проклята, вам скажу, повинність. Ви
Миліше тут свої часи збавляли,
Ніж я, повірте.

Дон Гуан

(замислено)

О Інеза бідна!
Її нема вже! Як її любив я!

Лепорелло

Інеза! Чорноока... Пам'ятаю!
Три місяці ви добре залицялись
До неї, поки вам поміг лукавий.

Дон Гуан

Ночами... в липні... Незвичайна милість
В її сумному погляді була
I в рисах помертвілих уст. Це дивно.
Здається, Лепорелло, за красуню
Її ти не вважав. I дійсно — мало
Краси правдивої було в ній. Очі,
Лиш очі й погляд... погляду такого
Я вже ніколи не стрічав! А голос
У неї тихий був, як у слабої...
А чоловік її був лотр суворий —
Дізнавсь я пізно... О Інеза бідна.

Лепорелло

Та що ж! За нею зараз же були
Вже інші.

Дон Гуан

Правда.

Лепорелло

А живі-здорові
Як будемо, ще інші будуть.

Дон Гуан

Певно.

Лепорелло

Котру ж тепер шукати ми підем
В Мадриді?

Дон Гуан

О, Лауру! Впрост до неї
Біжу я стати перед очі.

Лепорелло

Добре.

Дон Гуан

До неї просто в двері; а як хто
Вже є у неї — вилетить вікном.

Лепорелло

Звичайно. Ну, розвеселились ми.
Недовго нас покійниці тривожать.
Хто йде до нас?

Входить чернець.

Чернець

Вона приїде зараз
Сюди. Хто тут? Ви люди донни Анни?

Лепорелло

Ні, ми самі собі пани. Ми тут
Гуляємо.

Дон Гуан

А ви кого ждете?

Чернець

На чоловікову могилу зараз
Прибуде донна Анна.

Дон Гуан

Донна Анна
Де Сольва! Як! Дружина командора,
Забив його... не пам'ятаю хто?

Чернець

Безсовісний, розпусний Дон Гуан,
Безбожник.

Лепорелло

Ого-го! Он як! Чутки
Про Дон Гуана докотились навіть
До мирного монастиря. Ченці
Хвалу йому співають.

Чернець

Може, вам
Знайомий він?

Лепорелло

Нам? Де там! Анітрохи.
А де ж тепер він?

Чернець

Тут його нема.
Він десь далеко звідси, на засланні.

Лепорелло

I слава Богові! Чим далі — краще.
Усіх би їх, розпусників, в один
Мішок та в море.

Дон Гуан

Що ти? Що ти мелеш?

Лепорелло

Мовчіть, це я навмисне...

Дон Гуан

Командора
Тут поховали?

Чернець

Тут. Йому дружина
Надгробок спорудила і щодня
Являється вона сюди самотньо
За упокій душі його молитись
I плакати.

Дон Гуан

Що за чудна вдова!
I непогана?

Чернець

Нас, ченців, жіноча
Краса приваблювати не повинна,
Але неправду говорити гріх:
Її краси чудесної не може
Не визнати й угодник.

Дон Гуан

Недарма
Небіжчик був ревнивий. Донну Анну
Він завжди під замком держав. Ніхто з нас
Не бачив її в вічі. Я б хотів
Поговорити з нею.

Чернець

Донна Анна
З мужчиною ніколи не говорить.

Дон Гуан

А з вами, отче мій?

Чернець

Це інша річ.
Зі мною розмовляє я чернець.
Та ось вона.

Входить донна Анна.

Донна Анна

Мій отче, відчиніть.

Чернець

В ту ж мить, сеньйоро — я на вас чекав.

Донна Анна йде за ченцем.

Лепорелло

Ну що, яка?

Дон Гуан

Її не видко зовсім
Під удовиним чорним покривалом.
Вузеньку п'ятку ледве я помітив.

Лепорелло

Доволі з вас. Уява за хвилину
Вам домалює решту, бо у вас
Вона жвавіша, ніж у маляра.
Вам все одно, з чого б не починати —
Чи з брів, чи з ніг.

Дон Гуан

А знаєш, Лепорелло,
Я з нею познайомлюсь.

Лепорелло

(про себе)

Ну, от маєш!
Цього ще треба! Чоловіка вбив,
Ще й на вдовині сльози подивитись
Йому кортить. Безсовісний!

Дон Гуан

Вже й смерклось.
Ще поки місяць не зійшов над нами
I в світлий присмерк тьму не обернув,
Ми ввійдемо в Мадрид.

Лепорелло

Іспанський гранд,
Мов злодій, ночі жде, боїться світла!
От прокляте життя! Чи довго буду
З ним борюкатись я? Вже й сил нема!

СЦЕНА ДРУГА

Кімната. Вечеря у Лаури.

Перший гість

Лауро, присягаюсь, ще ніколи
Так досконало гарно ти не грала!
Як ти чудово зрозуміла роль!

Другий

А як розвинула! З якою міццю!

Третій

З яким мистецтвом!

Лаура

Так, мені сьогодні
Вдавалось кожне слово, кожний рух.
Я вільно віддавалася натхненню,
Слова лились, немовби їх родила
Не пам'ять боязка, а серце...

Перший

Правда.
Тобі ще й досі блиском грають очі
I лиця паленіють — не згасає
Твій захват. О Лауро, не давай
Йому минути марно. Заспівай, Лауро,
заспівай що-небудь.

Лаура

Дайте
Мені гітару.

(Співає)

Всі

Bravo! Bravo! Чудо!..
Розкішно!

Перший

Дякуємо, чарівнице!
Ти серце пориваєш. З насолод
Життя хіба одно кохання дужче
За музику. Але й саме кохання —
Це теж мелодія. Поглянь: дон Карлос,
Твій гість похмурий, як він зворушився!

Другий

О що за звуки! Скільки в них душі!
Чиї слова, Лауро?

Лаура

Дон Гуана.

Дон Карлос

Що? Дон Гуан!

Лаура

Їх склав колись для мене
Мій вірний друг, мій вітрогон коханий.

Дон Карлос

Твій Дон Гуан — безбожник і поганець,
А ти — дурна!

Лаура

Чи збожеволів ти?
Та я тебе звелю ось зараз слугам
Зарізати, хоч ти іспанський гранд.

Дон Карлос

(встає)

Клич їх!

Перший

Лауро, годі! Не лютуй,
Дон Карлосе. Вона... вона забула...

Лаура

Що? Що на чеснім поєдинку брата
Його забив Гуан? А справді шкода,
Що не його самого.

Дон Карлос

Я дурний,
Що запалився.

Лаура

А! Признався сам,
Що ти дурний, — ну, згода.

Дон Карлос

Винен я!
Даруй, Лауро. Знаєш: я не можу
Спокійно чути це ім'я...

Лаура

Хіба
Тому я винна, що ім'я це вúсить
У мене раз у раз на язиці?

Гість

Ну, а тепер, на знак, що в серці гніву
На нього ти не маєш, заспівай
Нам ще, Лауро?

Лаура

Добре, на прощання.
Не рано — ніч уже. Що ж заспівати?
А! Слухайте.

(Співає)

Всі

Незрівнянно, розкішно!..

Лаура

Добраніч вам, панове.

Гості

На добраніч,
Лауро!

Виходять. Лаура зупиняє дона Карлоса.

Лаура

Ти, шалений, залишись.
Сподобався мені ти, Дон Гуана
Ти нагадав мені, коли налаяв
Мене і з скреготом затиснув зуби.

Дон Карлос

Щасливий! Ти його кохала?

Лаура потакує рухом.

Дуже?

Лаура

О, дуже.

Дон Карлос

I тепер кохаєш?

Лаура

Зараз?
Ні, не кохаю. Двох мені не можна
Кохати. Я тепер тебе кохаю.

Дон Карлос

Скажи, Лауро, скільки літ тобі?

Лаура

Вже вісімнадцять літ.

Дон Карлос

Ти молода...
I будеш молодою ще літ п'ять
Чи шість. Навколо тебе ще літ шість
Вони юрбою тиснутися будуть,
Тебе голубити і милувати,
Носити подарунки дорогі,
Вітати серенадами нічними
I один одного на перехрестях
Вночі за тебе убивати будуть.
Та час мине — і очі западуть,
I зморщені повіки почорніють,
I сивина блисне в твоїй косі,
I називатимуть тебе старою,
Тоді що скажеш ти?

Лаура

Тоді... Навіщо
Про це гадати? Що то за розмова?
Чи в тебе все такі думки? Прийди
I відчини балкон. Як тихо в небі!
Повітря тепле не зрухнеться. Ніч
Цитриною і лавром пахне. Місяць
Блищить яскраво в темній та густій
Блакиті, і гукають вартові
Протягло: "Ясно!.." А далеко десь
На півночі — в Парижі, — може, небо
Сповите хмарами, і дощ іде,
I дме холодний вітер. А що нам,
Що нам до того? Карлосе мій, слухай:
Я вимагаю — усміхнись до мене.
Ну то-то ж!

Дон Карлос

Любий демон!

Стукають.

Дон Гуан

Гей, Лауро!

Лаура

Хто там? Чий голос?

Дон Гуан

Відчини...

Лаура

Невже!
О Боже мій!..

(Відчиняє двері)

Входить Дон Гуан.

Дон Гуан

Вітаю...

Лаура

Дон Гуан!

(Лаура кидаєтъся йому на шию)

Дон Карлос

Як? Дон Гуан!..

Дон Гуан

Лауро, друже мій!..

(Цілує її)

Лауро, хто у тебе?

Дон Карлос

Я — Дон Карлос.

Дон Гуан

От зустріч несподівана! Я завтра
Весь до твоїх послуг...

Дон Карлос

Ні, зараз, зараз.

Лаура

Дон Карлосе, вгамуйтесь. Ви у мене,
А не на вулиці. Ідіть, будь ласка.

Дон Карлос

(не слухаючи її)

Я жду. Ну що ж? Адже ж ти шпагу маєш.

Дон Гуан

Якщо тобі скортіло — дуже прошу.

Б'ються.

Лаура

Ай, ай! Гуане!

(Кидається на ліжко)

Дон Карлос падає.

Дон Гуан

Край. Вставай, Лауро!

Лаура

Що там? Убитий! I в моїй кімнаті!
Чудово! Що ж мені тепер робити,
Гульвісо, дияволе? Куди ж його
Я викину?

Дон Гуан

Та, може, він живий ще.

(Оглядає тіло)

Лаура

Якраз, живий! Дивись, проклятий! Просто
У саме серце ткнув його — не схибив;
I кров не йде з трикутної уразки,
А вже не дише — добре?

Дон Гуан

Що робить?
Він сам того хотів.

Лаура

Ех, Дон Гуане,
Аж прикро. Вічні фіглі та пригоди!..
А все, мовляв, — не винен. Звідки ти?
Давно вже тут?

Дон Гуан

Я тільки ось приїхав,
I то тихцем, мене ще не простили.

Лаура

I зараз же згадав свою Лауру?
Як так, то добре. Тільки ні, не вірю.
Ти поуз двір мій випадково йшов
I дім забачив.

Дон Гуан

Ні, моя Лауро,
Спитайся Лепорелло. Я спинився
Край міста в підлій Венті. Я Лаури
В Мадриді йшов шукати.

(Цілує її)

Лаура

Друже мій!
Чекай... при мертвому? Що з ним робити?

Дон Гуан

Облиш його. Удосвіта раненько
Я винесу його під опанчею
I покладу на перехресті...

Лаура

Тільки
Дивись, щоб не побачили тебе.
Як добре ти зробив, що на хвилину
Пізніш явився. В мене тут твої
Приятелі вечеряли.