Кімнатні пірати

Ознайомчий фрагмент.

Переклад Андрія Поритка

1. Знайомство з кімнатними піратами

Чорна Латка походив із давнього піратського роду. Він і справді носив латку, хоча вона прикривала не око, а дірку на рукаві його камзола, яким він колись зачепився за цвях. Його дідусі та бабусі були піратами. Його мама і тато були піратами. Здавалося цілком очевидним, що він також повинен стати піратом. Проте, як на зло, Чорна Латка не терпів моря. Мало того, він не зносив води, причому в будь-якому вигляді: ані щоб пити, ані щоб купатися, ані щоб умиватися. Але понад усе він ненавидів морську воду. Якби на те його воля, Чорна Латка волів би ніколи в житті не ступати ногою на палубу корабля.

Якось він отримав листа від своєї прабабусі. Вона була дуже стара: їй виповнилося 107 років і вона теж мала латки. Одна латка красувалася на її сукні, одна на її смокінгу, чи, інакше кажучи, шкіряному піджаку до паління (вона просто обожнювала великі сигари), а ще одну латку їй нашили на великому пальці: прабабуся випадково дуже сильно порізалася. Рана була препаскудна, і прабабуся зрозуміла, що вона вже надто стара, щоби самій за собою доглядати. Тому прабабуся попросила свого правнука приїхати і попіклуватися про неї. Отримавши листа, Чорна Латка страшенно зрадів: тепер він нарешті зможе пожити на суші!

Він поїхав до прабабусі й старанно піклувався про неї до самої її смерті (на той час їй уже виповнилося аж 112 років). Прабабуся залишила свій дім у спадок Чорній Латці, зазначивши, що вона сподівається, що її правнук доглядатиме за домом. Ну, а Чорна Латка відразу ж написав листа своїм друзям, які жили на морі, але так само, як і він, моря не любили. Він запросив їх усіх приїхати і поселитися разом з ним у будиночку під номером 25 на Дельфінячій вулиці. З цього і почалася історія кімнатних піратів.

Перш за все, серед них був Лисий Лоусон. Він мав грубезні м'язи і був страшенно сильний. Він міг нести під пахвами двох чоловік нараз по одному під кожною. На його лисій голові не було ні волосинки, зате на самій маківці була витатуйована кольорова троянда, а під нею напис: "Кохаю матусю". Лисий Лоусон не любив плавати на кораблі, бо тоді він пропускав багато телепередач.

Поллі і Моллі були близнючками. Вони були однаковісінькі, за винятком того, що Поллі мала волосся зібране у хвіст над правим вухом, а Моллі над лівим. Вони весь час, тобто абсолютно безперервно, сперечалися. Хоч що би не сказала одна, друга завжди це заперечувала, навіть якщо в результаті виходила нісенітниця.

Наприклад, Поллі казала:

— Ми сестри.

— Ні, ми не сестри! — тут же вигукувала Моллі. — Ми... тут вона на мить замислювалася, здійнявши очі до неба, брати, от!

— Ти дурна, — казала на це Поллі.

— З нас двох дурна якраз ти, — відповідала Моллі, і так тривало до безкінечності.

Близнючки не любили моря, тому що вони не вміли плавати.

П'ятим і останнім з кімнатних піратів був Грудкуватий Грег. Взагалі-то він не виглядав грудкуватим зовсім навпаки, він був довготелесий і худий, попри всю свою любов до їжі. Але хоч скільки би він не їв, він не товстішав. Грудкуватий Грег узяв на себе все куховарство (і більшу частину походів по магазинах), і копи він готував вівсянку, в ній завжди траплялися величезні грубі грудки того-то його так і назвали. Він не любив плавати на кораблях, бо щоразу, капи він варив суп на кораблі, суп переливався через край. А кати киплячий суп вихлюпувався йому на ноги, він високо підскакував, вигукуючи різні страшенно негарні слова, як-ото "Бумбарашки!" або "Кособуцики".

Звичайно, серед п'яти піратів хтось мав бути головним, і капітан Чорна Латка вирішив, що с тільки одна відповідна кандидатура: він сам. На це було п'ять причин:

1. Це його будинок.

2. Він так сказав.

3. Він може перекричати будь-кого.

4. Йому подобається командувати.

5. Дивися пункт 2.

Першим рішенням Чорної Латки було призначити себе капітаном. Потім він призначив Грудкуватого Грега корабельним коком, Лисого Лоусона своїм старшим помічником, а близнючкам заявив, що якщо вони зараз же не позакривають роти, він змусить їх пройтися по дошці за борт.

Кімнатні пірати не хотіли, щоби хто-небудь знав, де вони живуть, тому вони зняли з будинку табличку з номером, натомість повісили на комині чорний прапор з черепом і схрещеними кістками. Звичайно ж, усі сусіди негайно дізналися, що поруч із ними живуть пірати, але це їм не заважало, бо пірати переважно сиділи у себе в кімнатах (тому-то їх і прозвали кімнатними піратами).

сходи в будинку і замінили їх мотузяними драбинами. Потім вони перефарбували всі стіни в блакитний колір, прикрасивши їх пухнастими білими хмарками, а під стелею почепили на нитках кілька великих пластмасових чайок.

Вони остерігалися нападу інших піратів, а тому тримали під кожним із вікон чималий арсенал: катапульти, шаблі й по декілька великих відер з водою після миття посуду. (Кімнатні пірати вважали, що намочити ворога це НАЙСТРАШНІША РІЧ, яку з ним можна зробити.)

Кімнатним піратам щасливо жилося в будиночку під номером 25 на Дельфінячій вулиці. Кілька місяців спливло навдивовижу спокійно (хоча близнючки і не любили плавати), але клопоти були вже не за порами.

2. Візит листоноші

Якось уранці капітан Чорна Латка стояв у вітальні, зусібіч оточений купами одягу. Він напружено прасував. Як правило, капітанові цілком успішно вдавалося уникати прасування (не кажучи вже про готування їжі, прибирання, тріпання, миття, чищення і підливання квітів), але зараз він був сердитий і роздратований і мав уже цього досить. Він подумав, що оце він прасує вже не менше двох годин, а купа лахів на підлозі все ще вища, ніж крісло. Він люто жбурнув праску на стіл, після чого на ньому залишився чорний трикутний слід і різко запахло паленим.

— І це цілком безглуздо! —проревів він. Пірати не повинні займатися прасуванням. У нас мають бути невільники, щоби вони робили за нас усю нашу роботу.

— Хороша ідея, сказала Поллі.

— Ні, неправда, — негайно втрутилася Моллі. — Це дуже хороша ідея.

— Я якраз приблизно це й сказала, — вигукнула Поллі.

— Ні.

— Так.

— Ні.

— Так.

— ЗАТКНІТЬСЯ! — гаркнув капітан Чорна Латка. — Я придумав блискучий план.

Ми всі сховаємося біля вхідних дверей і будемо чекати, поки хтось не подзвонить. Л як тільки хтось подзвонить, ми вискочимо, накинемося на нього, затягнемо в будинок і візьмемо в полон. А тоді, тут капітан набрав у груди повітря, перш ніж виголосити наступну частину свого блискучого плану, ми скажемо йому: "Ти наш невільник і робитимеш усе, що ми тобі накажемо, інакше ми заподіємо тобі кривду!" І тоді він так злякається, що робитиме все, що завгодно, і в першу чергу прасуватиме.

Усі кімнатні пірати погодилися, що це надзвичайно хороший план, і навкарачки

підкралися до вхідних дверей. З того вийшла купа мала, бо всі навалилися один на одного.

Лисий Лоусон виглядав украй заклопотаним. Врешті-решт він усе ж озвався:

— Але насправді ми нікому не заподіємо кривди, правда?

— Ми пірати, — буркнув капітан Чорна Латка. — Ми мусимо заподіювати кривду.

— Знаю, знаю, але чи не могли б ми тільки сказати, що заподіємо кривду, але насправді кривди не заподіювати?

Чорна Латка важко зітхнув, але не встиг відповісти, бо близнючки почали чергову сварку.

— Перестань тиснути, — поскаржилася Моллі.

— Я не тисну. Я тягну, — сказала Поллі.

— Тоді перестань тягнути!

— Я вже не тягну. Я тисну!

— Цитьте! — шикнув Грег, дивлячись у шпарку в поштовій скриньці. — Хтось іде по стежці.

Поштова скринька вгамселила Грега по його витягнутій мармизі, а в роті несподівано для нього опинився лист. Капітан Чорна Латка не став звертати увагу на здавлені зойки Грега і заволав:

— На абордаж! Схопити його!

Кімнатні пірати посхоплювалися на ноги і тут же попадали на купу, утворивши па підлозі заплутаний клубок з рук, ніг і голів. Усе разом скидалося на нещасний випадок на борецькому килимі. Вхідні двері повільно відчинилися, і перед очима листоноші з'явилася купа піратів, які безладно звивалися і смикалися. В одного з них з рота стирчав лист.

Листоноша остовпів. Це дало піратам досить часу, щоби врешті-решт позбиратися і стати на ноги. Лисий Лоусон простягнув свої мускулисті руки, схопив листоношу і заніс у будинок. Там він опустив листоношу на стілець у найдальшій кімнаті. Навколо зібралися кімнатні пірати, кидаючи на свою жертву войовничі погляди. Грудкуватий Грег нахилився впритул до листоноші і погрозливо вишкірив зуби. (Він уже вийняв листа.)

Ми твої невільники і будемо робити все, що ти скажеш! просичав він.

— Ні, ми не невільники! —вигукнула Поллі.

— Невільники! — закричала Моллі.

— Ти дурна, це не ми його невільники. Це він наш невільник.

Капітан Чорна Латка переминався з ноги на ногу:

— Карамелеві каракатиці! — проревів він. — Ану дайте, я скажу. Послухай, ти, поштарику. Ти наш невільник і маєш робити все, що ми скажемо. Ясно?

Листоноша розгублено кліпав. Він зняв окуляри і став протирати їх краєм своєї сорочки.

— Дуже мені вибачте, — почав він, — але сьогодні я не можу бути вашим невільником, бо мушу розносити пошту.

Ця несподівана відповідь приголомшила кімнатних піратів, за винятком Лисого Лоусона, який явно відчув полегшення:

— Тобто нам не доведеться заподіювати тобі кривду? запитав він.

— Звичайно ні, однозначно, підтвердив листоноша, акуратно вдягаючи окуляри. Я радив би узагалі утриматися від будь-яких кривд.

Лисий Лоусон був дуже радий це почути, але Грег раптом зойкнув з жаху. Він сполотнів і вхопив листа, якого тільки що приніс листоноша. Грег передав листа капітанові Чорній Латці, який глянув на нього, а тоді знесилено опустився в крісло, щоби отямитися.