Колесо

Джон Віндем

КОЛЕСО

Фантастичне оповідання

Переклад Віктора Часника, люб'язно наданий Укрлібу для розміщення.

Передрук та використання цього тексту можливі тільки після узгодження з перекладачем.

Старий сів на табуретку та відкинувся до вибіленої стіни. Це був виключно його ослін. Він акуратно оббив його для м'якості заячими шкурками. Надто вже невелика була відстань між його власною шкурою і кістками. Ніхто інший у садибі не наважився б сісти на стілець старого. Довгі смужки шкіри з яких він збирався сплести батіг, звисли у нього між пальцями, але стілець був настільки зручний і сонечко настільки тепле, що пальці не заворушились і він почав розмірено кивати головою в старечій дрімоті.

Двір був абсолютно порожній. Тільки жменька курей копалась у пилюці, скоріш з цікавості, чим у надії щось відшукати, однак, звуки, що доносилися звідусіль, свідчили про те, що тут є люди, які не можуть дозволити собі поспати після обіду. З-за будинку чулися дзвінкі удари пустої цеберки об воду, глухе дзвякання повного відра при випадковому ударі об зруб, коли воду витягали з колодязя, і знову удар об воду. У сарайчику у кінці двору щось товкли в ступі, і мірні, монотонні звуки зовсім заколисали старого. Його голова схилялася все нижче.

Раптом з-за невисокої стіни, що оточувала двір, почувся якийсь новий звук, який повільно наближався. Дивний гуркіт і деренчання, які чергувалися з пронизливим скрипом. Старий як і раніше дрімав, але вже він відкрив очі і здивовано подивився на хвіртку намагаючись визначити, звідки доносяться ці звуки. Над стіною з'явилася голова хлопчика. Очі його захоплено сяяли, він не покликав діда, а поспішив до хвіртки і зайшов у двір. Він гордо котив перед собою ящик на чотирьох дерев'яних колесах.

Старий злякано схопився зі стільця. Він замахав обома руками, як би виштовхуючи хлопчика з двору. Хлопчик зупинився. Вираз тріумфальної радості на його обличчі змінився подивом, і він мовчки дивився на старого, який так грубо проганяв його. І поки хлопчик стояв у нерішучості, старий, як і раніше проганяючи його однією рукою, приклав палець іншої руки до губ і повільно пішов до хвіртки. Хлопчик неохоче повернув назад, але було занадто пізно. Стук в сарайчику припинився, а на порозі з'явився немолода жінка. Рот розкрився в беззвучному крику, очі витріщилися. Нижня щелепа мляво відвисла, вона перехрестилася і лише потім закричала.

Крик її розколов мирну післяобідню тишу. Відро в останній раз впало в колодязь, з-за рогу будинку з'явилася молода жінка з широко розкритими здивованими очима. Вона закрила рота тильною стороною долоні і теж перехрестилася. З дверей стайні вибіг хлопець і завмер на місці. Жінка вискочила з дому і зупинилася, ніби натрапила на невидиму стіну. Маленька дівчинка, яка вибігла слідом за нею, в несвідомому переляку зарилась у її спідницю.

Хлопчик застиг під їхніми поглядами. Подив у його очах змінювався страхом. Він переводив погляд з одного переляканого обличчя на інше доти, поки не зустрівся очима з дідом, і це трохи підбадьорило його.

Він ковтнув і заговорив зі сльозами в голосі:

— Дідусь, чому вони всі так на мене дивляться?

Слова хлопчика, здавалося, розрядили напруження і повернули до життя немолоду жінку. Вона схопила вила, притулені до стіни сарайчика, націлила їх у дитину, швидко пройшла до хвіртки, щоб відрізати йому шлях, і різко наказала:

— Іди в сарай! Швидше!

— Мама! .. — злякався хлопчик.

— Я тобі більше не мама! — почув він у відповідь.

У виразі її збудженого лиця хлопчик відчув ненависть. Він заплакав.

— Йди йди! — повторювала вона безжально. — Іди в сарай!

На смерть переляканий хлопчик позадкував було від неї, але різко повернувся і вбіг в сарай. Жінка зачинила за ним двері і засунула засув. Вона обвела очі оточуючих, наче кидаючи їм виклик, запрошуючи висловитися, але всі мовчали. Хлопець зник в рятувальних сутінках стайні, обидві молоді жінки як крізь землю провалились, прихопивши маленьку дівчинку з собою. Жінка залишилася віч-на-віч зі старим, який мовчки розглядав ящик, що стояв на колесах.

Раптом жінка закрила обличчя руками, у неї вирвався приглушений стогін і сльози потекли між пальцями. Старий повернув до неї обличчя, позбавлене усякого виразу. Жінка трохи заспокоїлася.

— Ніяк не можу повірити, щоб мій маленький Дейві міг таке зробити, — сказала вона.

— Якби ти не кричала, ніхто б не дізнався, — відповів старий.

Коли до жінки дійшли його слова, обличчя її знову набуло суворого виразу.

— Це ти його навчив? — запитала вона підозріло.

Старий похитав головою.

— Я старий, але я ще не з'їхав з глузду. І я люблю Дейві, — додав він.

— Ти шкідливий, — заперечила жінка. — Навіщо ти це сказав?

— Але це правда.

— У мене ще залишився страх божий. Я не потерплю диявола в своєму будинку, в якому б вигляді він не з'явився. А коли я бачу його, я знаю свій обов'язок.

Старий зітхнув, збираючись відповісти, але передумав. Він тільки похитав головою, повернувся і побрів до свого стільця. Здавалося, що ця розмова ще більше його зістарила.

У двері легенько постукали, почулося застережливе "ш-ш-ш!", і Дейві побачив на мить клаптик нічного неба. Потім двері знову закрилася.

— Ти вечеряв? — запитав голос.

— Ні, дідусю, ніхто не приходив.

Старий хмикнув.

— Ще б. Після того, як ти всіх їх так налякав. Тримай. Це курка.

Дейві простягнув руку і намацав протягнутий згорток. Поки він розправлявся з курячої ніжкою, старий шукав в темряві, на що б сісти. нарешті він сів з глибоким зітханням.

— Погані справи, малюк. Вони послали за священиком. Він завтра приїде.

— Дідусь, ну скажи хоч ти, що я такого зробив?

— Дейві! — докірливо протягнув старий.

— Чесне слово, я не винен.

— Гаразд. Послухай, Дейві. Щонеділі ти ходиш до церкви. Як ти молишся?

Хлопчик почав бурмотіти молитву.

— Ось це, — перервав його дід. — Останній рядок.

— "Збережи нас від колеса"? — здивовано повторив хлопчик. — Дідусь, а що таке колесо? Я знаю, що це щось дуже погане, тому що, коли я питав, всі говорили, що це мерзота і про це не можна говорити. Але ніхто мені не сказав, що це таке.

Старий помовчав, перш ніж відповісти.

— Ось цей ящик, який ти сюди притягнув ... Хто навчив тебе причепити до нього ці штуки?

— Ніхто, дідусь, я сам. Просто я подумав, що так буде легше його тягти. І так дійсно легше.

— Дейві, штуки, які ти приробив з боків ящика, це колеса.

Коли з темряви нарешті пролунав голос хлопчика, в ньому звучала недовіра:

— Ці круглі деревинки? Ну які ж це колеса ?! Просто круглі деревинки, і все. А колесо — це щось страшне, небезпечне, його всі бояться.

— І все-таки це колеса. — Старий задумався. — Дейві, я розповім тобі, що буде завтра. Вранці священик приїде подивитися на твій ящик. він так і буде стояти тут, тому що ніхто не наважиться до нього доторкнутися.

Священик покропить його святою водою і прочитає молитву, щоб прогнати диявола. Потім вони понесуть твій ящик і спалять його в поле. Вони будуть стояти навколо і виспівувати гімни, поки він не згорить.

Потім вони повернуться за тобою і поведуть тебе в село. Вони будуть питати тебе, як виглядав диявол, коли він до тебе прийшов, і що він тобі пообіцяв за те, що ти візьмеш у нього колесо.

— Але я не бачив ніякого диявола!

— Це не важливо. Якщо вони вирішать, що ти його бачив, то рано чи пізно ти зізнаєшся, що бачив, і розкажеш, як він виглядав. У них є свої способи ... Але ти повинен прикинутися, що нічого не розумієш. Ти повинен говорити, що знайшов цей ящик таким, як він є, що ти не знав, що це, і вирішив, що він стане в нагоді на дрова. Ось що ти повинен їм говорити. Стій на своєму, що б вони з тобою не робили, тоді, може бути, ти врятуєшся.

— Але, дідусь, що ж такого поганого в колесі? Хоч убий, не розумію.

Старий знову помовчав, ще довше, ніж в перший раз.

— Це довга історія, — почав він. — Все це сталося багато, багато років назад. Кажуть, що тоді всі були добрими, щасливими і так далі. Але одного разу диявол прийшов до однієї людини і сказав, що він може дати йому щось таке, від чого той стане сильніше ста чоловік, буде бігати швидше вітру і літати вище птахів. "Це здорово, — вирішив чоловік, — але що за це попросиш? "Диявол сказав, що йому нічого не потрібно. І він дав цій людині колесо.

Час минав, і ця людина, граючи з колесом, зрозуміла, що з його допомогою можна зробити інші колеса, а потім ще інші, а потім зробити все те, що пообіцяв диявол, і ще багато іншого.

— А що, колесо може літати? — запитав хлопчик.

— Так. Колесо може зробити все, що завгодно. І воно почало вбивати людей різними способами. Люди стали з'єднувати один з одним все більше і більше коліс, так, як їх навчив диявол, і вони переконалися, що колеса можуть робити ще більше різних штук і вбивати ще більше людей. І вони вже не могли відмовитися від колеса, тому що тоді вони б померли з голоду. А старому дияволу тільки цього й треба було. Через ці колеса вони всі потрапили до нього в пазурі. І в усьому світі не залишилося жодної речі, яка б не залежала від колеса, і світ ставав все гірше і гірше, і старий диявол реготав, дивлячись на те, що натворили його колеса. А потім все стало зовсім погано. Я не знаю, як саме це сталося. Але світ став таким жахливим, що небагатьом вдалося вціліти. Залишилася тільки жменька людей, як після потопу.

— І все через це колеса?

— У всякому разі, не будь колеса, цього б не сталося. Але ті, що вціліли, потроху пристосувалися. Вони почали будувати халупки, сіяти хліб. Минуло небагато часу, і диявол зустрів іншу людину і знову почав базікати про своє колесо. Але на цей раз йому попався старий, мудрий, богобоязливий чоловік, і він сказав дияволу: "Згинь, нечиста сила !. Забирайся до пекла! "Потім ця людина почала ходити всюди і всіх застерігати проти диявола і його колеса. І всі злякалися.

Але старого диявола важко перемогти. У нього вистачає будь-яких хитрощів. Час від часу якій-небудь людині приходить в голову зробити що-небудь схоже на колесо. Нехай це буде вал, або гвинт, або що-небудь в цьому роді, але ця людина піде далі, якщо його не зупинити відразу. А іноді дияволу вдається спокусити будь-яку людину зробити колесо. Тоді приходять священики, спалюють колесо і забирають цю людину з собою.