Ми знову оселились край затоки...

Ми знову оселились край затоки,
І пропливають понад нами хмари,
І торохтить, прокинувшись, Везувій,
І осідає у провулках пил,
І скло віконне злегка деренчить.

Колись, можливо, й нас засипле попіл.
Я так хотів би в цей сирітський час
Приїхати до тебе на трамваї,
Зайти в твій дім.
І через сотні літ,
Як розпочнуть розкопувати місто,
То я бажав би, щоб мене знайшли
Навік заснулим у твоїх обіймах,
Засипаного попелом новим.

Переклад Олександра Грязнова