Нові пригоди Електроника

- Євген Велтистов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Євген ВЕЛТИСТОВ

НОВІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОНИКА

ЕЛЕКТРОНИКИ, СИРОЇЖКІНИ ТА ІНШІ

Ішли останні кадри телефільму "Пригоди Електроника".

Срібний хлопчик і собака повільно вирушили до школи. До скляно-урочистої будівлі, що стояла на зеленому полі серед житлових будинків.

"Приїхав!" — гукнув з екрана телевізора всевидющий рудий хлопчак Чижиков. І його відразу почули на всіх поверхах. Безлюдна нібито школа несподівано ожила, заблискотіла розчахнутими вікнами, загомоніла звичним багатоголоссям, загриміла тупотом швидких ніг. З дверей ринули юрби дітей. Вони струмували з усіх боків до зніяковіло застиглих мандрівників, які повернулися до своєї рідної школи. "Приїхав! Приїхав! Приїхав!" — летіли в небесну височінь дзвінкі голоси, пронизуючи хмари, прискорюючи політ голубів, а потім, підхоплені весняним вітром, линули все далі й далі над містом: "При-ї-ха-а-ав!"

— Куди я приїхав, якщо я нікуди не виїжджав? — запитав Електроник, вимкнувши телевізор. — Це Рессі повернувся з космосу. А я грав у шахи з гросмейстерами.

Сергій Сироїжкін з цікавістю глянув на друга. Все достоту, наче в кіно: Елек — це Елек, геніальний, можна сказати, надсучасний робот, майже справжня людина. Сергій пригадав, як зустрівся на березі річки з електронним хлопчиком, схожим на нього, мов дві краплі води. Як робот ходив за нього до школи й заробляв п'ятірки. Як Елек винайшов Рідкісного Електронного Собаку — Рессі. 1 вони разом рятували рідкісних тварин, виручали з біди самого Рессі. Так, у їхньому житті було немало справдешніх пригод, вони описані в книжках, але як давно, здавалося, це діялося... Ніби минули не роки, не місяці, а століття.

— Твоя правда, — сказав Сергій другові й налив у склянку лимонаду. — Це кіно. Поки його знімали, ти обіграв у шахи екс-чемпіонів світу. Обіграв — та й годі. Без усякої там фантастики. — Він недбало махнув рукою, ніби був учителем і тренером нового чемпіона. —Зрозумів?

— Я давно зрозумів, що кіно — це фантазія на плівці, — підтвердив Електроник. — У моїх схемах події зафіксовано точніше.

— Ще б пак!..

І все-таки Сироїжкіна схвилювало побачене на екрані. Колись він ховався від людей, боячись, що його виведуть на чисту воду — збагнуть, що він підміняє себе Електроником. І ось у кіно його витівка обернулась на веселий жарт. Усі знають тепер, що в нього є вірний друг, який мріє стати людиною. Такою, як він, — Сергій Сироїжкін.

— Подобається мені Чижиков-Рижиков! — несподівано сказав Електроник і посміхнувся. — Він до всього доходить своїм розумом.

Сироїжкін трохи було не похлинувся лимонадом.

— Немає в нас такого у школі! Ні Чижикова, ні Рижикова! Це придумано, щоб смішніше було! — обурювався Сергій.

— Сьогодні Чижиков у кіно, — спокійно відповів Елек, вичисляючи близьке майбутнє, — а завтра може з'явитися...

— Завтра в мене алгебра, — перебив Сироїжкін, забувши про раптову славу.

Так, завтра перший у його житті екзамен. Що буде, як провалить? Ганьба! Ніяке кіно не допоможе... Доведеться починати життя спочатку.

Елек відчув тривогу у голосі друга, запропонував:

— Ходімо повторимо алгебру. Це займе півгодини. І пробіжимося навколо будинку...

Вони зійшли східцями у двір, вигукуючи й повторюючи формули. Формули дуже важливі, значущі, від них залежить завтрашній ранок Сергія Сироїжкіна.

А в дворі математики збилися з програми, не могли відразу втямити, що тут відбувається.

На них неслася юрба дітей і гукала хором:

— Е-лек-тро-ник!

— Це я! — сказав Елек і зупинився, зробившись на хвилину власною статуєю.

Але ніхто не звернув на Електроника уваги. Юрба промчала до сусіднього під'їзду, де якийсь малюк проголошував:

— Я — Електроник! Я — Електроник!

І присідав, і сяяв, і пританцьовував від задоволення, бачачи, що його, саме його дитяча ватага на чолі із старшим братом визнала Електроником.

Згодом Елек визначить це явище як "наплив і відплив хвилі слави" і дасть математичну модель непередбачуваних заздалегідь подій... Зараз він мовчки спостерігав.

Навколо них гасали, стрибали, скакали на одній ніжці, затято сперечалися, мріяли вголос десятки Сироїжкіних та Електроників. А втім, декотрих на перший погляд важко було розпізнати — хто вони такі. Ясно одне: всі грали в робота й людину.

Ось стрибає по накреслених на асфальті "класах" дівча, спритно вибиваючи ногою з клітки в клітку коробочку з-під гуталіну, й вигадує на ходу:

Знають люди, знають звірі:

Два на два — завжди чотири.

Справжня дружба не загине...

Роботе, ти не людина...

— Не людина? — запитав, зупинившись, Елек.

— Чому не людина? — повторив похмуро Сергій. — Не звертай уваги на цокотуху! — Він потягнув приятеля за рукав.

Дівчатка, які брали участь у грі, засміялися, роздивляючись дуже схожих хлопчаків.

— Щоб задачі підкорялись... — почала одна школярка.

— Щоб роботи посміхались... — додала глузливо друга.

— Щоб долать проблеми всі... — підхопила третя. І хором закінчили:

Електроник, Електроник,

Ти завжди потрібен всім!

Приятелі збентежено пирхнули й пірнули в кущі.

— Телеепідемія? — запитав Сироїжкін.

— Я аналізую, — відповів Елек. — Ми збиралися повторити алгебру, — нагадав він.

Вони зайшли в сусідній двір, сподіваючись знайти тут тихе місце, й натрапили на суперечку.

— Дивак цей Електроник, — репетував біля під'їзду здоровенний кучерявий парубійко. — Нового життя захотів! Круглий відмінник... Робот-ідеаліст...

— Виходить, стати людиною — це дивацтво? — запитала дівчинка у білій тенісці.

— Звичайно! — підтвердив свою думку помахом кулака кучерявий. — Усе життя вчитися! Яке ж це життя?! Треба придумати щось новеньке...

Приятелі, порозсідавшись на лаві, підтримали оратора смішками.

— Ви правильно кажете, — вступив у суперечку Електроник. — Я переконався, що все життя треба вчитися.

— Ти хто такий? — швидко зреагував заводій суперечки.

— Електроник! — відрекомендувався Ел.

— У нас своїх Електроників вистачає! — усміхнувся кучерявий, показуючи на приятелів. — Йди-но звідси, хлопче, не лізь не в свою справу.

— Щось ти не дуже чемний! — заступився Сергій за друга.

Один з парубків ліниво, з погрозою в голосі сказав:

— Хочеш, наочно продемонструю? Сергій повернувся, пішов геть.

— Може, провчити? — запитав Електроник.

— Не варто. Хай самі розбираються! — Сергій стенув плечем.

Вони ще чули репліки:

— А він, либонь, має рацію! Справжня людина — це ввічлива людина...

— Може, і в бійці накажеш бути ввічливим?..

Друзі простували алеєю. Дивно складався цей вечір. Одні грали в героїв фільму, інші погрожували розправою. І ніхто не визнавав справжніх Електроника й Сироїжкіна. Одне слово, кіно...

Сергій та Елек побачили вдалині Майку. Вона заклично махнула рукою. Хлопці помчали назустріч. Біля альтанки, віддаленої від електричних алей і затіненої кущами, їх.зупинив застережливий жест.

— Тс-с-с! — Майка тримала палець біля губ.

А втім, секрету тут не було, тому що на весь сквер, відштовхуючись від стін кінотеатру, схожого на лицарський замок, летіли хвацькі перебори гітари й незграйні голоси підлітків:

Геній, якого не знали ніколи,

Майка Светлова з сусідньої школи.

Майка а-килим сплела...

Ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла!

— Що це значить? — Майка нахмурила брови. — Про кого "ла-ла"?

— Про кого? — насмішкувато перепитав Сергій. — Про твій антигравітаційний "а-килимок", на якому полетів учитель фізики. Пам'ятаєш? Вони, мабуть, прочитали у книжці...

— Що було — те загуло, — байдуже мовила Майка. — А зараз...

Тріскотня гітари посилилась, голоси завили в модному ритмі:

Любить на килимі Майка літати!

Спробуй її отак упіймати,

І це не усі ще діла...

Ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла!

Майка обернулася до Сергія.

— Пора додому! Завтра екзамен.

— Пора, — погодився хлопець. Несподівано для себе він стрибнув на лаву й вигукнув у близьку ніч:

Електроник, Електроник,

Ти завжди потрібен всім!

На мить завмерли всі звуки, навіть шепіт Всесвіту. Світ увібрав нову інформацію. Але Електроник ніяк не прореагував на заяву Сироїжкіна, слава не вивела його із звичайної рівноваги, і світ знову став таким, як був.

Світ у цій півкулі Землі, на цьому континенті, на цій вулиці повертався знайомими гранями: шелестів травою, сповнював повітря ароматом квітів, пестливо линув до підошов розм'яклим асфальтом, світив багатоповерховими семафорами будинків, підморгував яскравими весняними зорями, сперечався про щось важливе й невідоме, — словом, світ готувався вступити в за втрашній день.

Професор Громов прогулювався після вечері.

Його не дивували Елеки й Сироїжкіни на вулиці й у дворах. "От і добре, дуже навіть добре, — міркував Громов, прислухаючись до схвильованих дитячих голосів. — Зараз розв'язується вічна проблема: що таке людина? І здається, що її розв'язано. А завтра, із сходом сонця, постануть нові питання, і все почнеться спочатку. Дивовижний цей живодайний круговорот життя!.."

Громова не вразив навіть солідний чоловік з важким портфелем, який, підстрибуючи на ходу, мов першокласник, наспівував: "Ми малесенькі хлоп'ята, і нам хочеться гуляти!.." Побачивши Громова, перехожий трохи зніяковів, змінив ходу на статечну й зробив непевний жест вільною рукою.

— Це так... — пробурмотів він. — У мене галюцинація.

— Прекрасно, — обізвався професор. — Добривечір...

Перехожий махнув у відповідь портфелем:

— Привіт, професоре! — і зник за рогом.

"Звідки він мене знає? — спитав себе Громов. — А втім, — подумав він, — весняного вечора кожна серйозна людина — не інакше як професор..."

Громов зупинився біля спортивного майданчика, відгородженого від вулиці сіткою. Він спочатку не повірив очам. Але сумніву не було: троє дівчаток ганяли футбольного м'яча, забиваючи по черзі голи, й гукали одна одну так: "Гей Елеку!.. Тримай, Елеку!.. Пасуй, Елеку!.. Біжи за м'ячем, Елеку!.."

Професор підійшов до сітки.

— Пробачте, — сказав він, — що втручаюся в гру. (Дівчатка наблизилися до нього.) Чому ви себе так називаєте?

— А ми не гірші за хлопчаків! — відповіла перша Електроничка з короткою стрижкою.

— Нітрохи не гірші, — додала друга Елечка. —Я ось і в футбол, і в хокей, і в регбі граю... Взимку — лижі, басейн, а влітку — легка атлетика. Хіба Електроник не такий?

— Ми їм ще покажемо, хлопчакам! — з викликом кинула третя Еля.

Професор спантеличено похитав головою: дивись-но, які дівчатка! Не хочуть ні в чому відставати...

"Хлопчаки, хлопчаки! — Він піймав себе на тому, що останнім часом думав лише про хлопчаків.