Пророк

Михайло Лермонтов
Пророк

(Переклад Миколи Зерова)

Відколи вічний дав суддя
Мені всевідання пророче,
Сторінки злості й зопсуття
Скрізь увижають віщі очі.
Я скрізь любов вістити став
I правди чистої науку,
А темний люд на мене зняв
Озброєну камінням руку.
Утік із міста я, нагий,
Жалоби попелом укритий,
I от в пустелі кам'яній
Живу, господнім даром ситий.
По слову вічного, земне
Мені покірне там створіння,
I зорі слухають мене
I сиплють радісне проміння.
Коли ж по вулицях міських
Іду поспішною ходою,
Старих я чую прикрий сміх
I слово, значене хулою:
"Дивіться, діти, приклад вам:
Був гордий, розійшовся з нами,
Хотів запевнить нас, що сам
Говорить бог його устами.
Дивіться ж, діти, онде він,-
Який похилий і знебулий,
Похмурий, темний, як зігнули
Його зневага і проклін!"