Як Братчик Кролик видоїв Матінку Корову

- Джоель Чандлер Гарріс -

Arial

-A A A+

Пам'ятаєш, як Братчик Кролик перехитрував старого Канюка і втік із дупла?

Подався він додому веселий, ну просто як сойка в гороб'ячому гнізді.

Стрибає, стрибає і раптом таку втому відчув — навіть ноги не слухаються. І так захотілося йому випити чогось! Вже він був майже вдома, коли зирк — Матінка Корова пасеться на луці. Ось він і вирішив пошукати тут щастя.

Кролик чудово знав, що Корова нізащо не дасть йому молока: не раз вже вона проганяла його геть, навіть тоді, коли Матінка Крільчиха захворіла. Ось Братчик Кролик потупцяв, потупцяв біля паркану та й гукнув:

— Як ся маєш, Матінко Корово?

— Та потихеньку, Братчику Кролику.

— Як здоров'ячко, Матінко Корово?

— Так собі: ні погано, ані добре, Братчику Кролику. А ти як поживаєш?

— Нічого, дякую. Трішки кісточки крутить, як прокинусь, — каже Кролик.

— А дружинонька як, дітки? — питає Матінка Корова.

— Та ні погано, ні добре. А як Братчик Бик поживає?

— Так собі, — відповідає Матінка Корова.

— Ти глянь, які фініки на цьому дереві, Матінко Корово! — каже Кролик. — От би їх скуштувати!

— Але ж ти їх нізащо не дістанеш, Братчику Кролику.

— А ти будь така люб'язна, буцни дерево, струси мені кілька фініків, — просить Кролик.

Ну, Матінка Корова не хотіла відмовляти Братчику Кролику. Вона підійшла до фінікового дерева і буцнула його рогами — буц!

Та фініки були ще зелені, як трава, жоден не впав! Тоді Корова ще разочок буцнула дерево — бац! Жоден фінік не впав!

Тоді Корова розігналася трішки, підбігла до дерева — бах! А хоч би один впав!

Корова відійшла трохи далі. Відійшла, закинула хвіст на спину та як розбіжиться — бабах! — об дерево.

Так розігналась і так буцнула, що один ріг глибоченько проштрикнув дерево і застряг у ньому.

Корова — ні туди, ні сюди. А Братчику Кролику саме цього й треба було.

— Виручай мене, Братчику Кролику, — просить Матінка Корова.

— Мені ж не дістатися до твоїх ріг, — знизав плечима Кролик. — Краще я збігаю за Братчиком Биком.

І з цими словами кинувся додому. Трохи згодом повернувся з дружиною й з усіма дітлахами, скільки їх було, кожен тягнув із собою по відру. У більшеньких відра були більші, у меншеньких — відра менші.

Оточили вони Матінку Корову — і ну її доїти. Видоїли все молоко. І більшенькі доїли, і меншенькі доїли. А як видоїли, Братчик Кролик каже:

— Бувай здорова, Матінко Корово! Тобі сьогодні в полі ночувати доведеться. Не можна ж тобі недоєною ночувати! Ось я і подумав: треба видоїти тебе, щоб ти не мукала всю ніч.

Так сказав Братчик Кролик. А Матінка Корова все стояла і смикала головою, щоб вирватися, але ріг міцно-міцно застрягнув у стовбурі.

Сонечко сіло, і ніч прийшла, а Матінка Корова все стоїть. Ось вже й світає, подався ріг.

Звільнилась Матінка Корова, поскубала травички. "Ну, постривай же! — подумала Корова. — Ти, певно, прискачеш сюди подивитись на мене. Ось тоді я з тобою і поквитаюсь!"

Стало сонце підніматись; підійшла вона до дерева і знову вставила ріг у щілину.

Та, мабуть, поки паслася, вхопила Матінка Корова зайвий пучечок трави, бо, лише вставила вона ріг у дірку, зирк — а Братчик Кролик сидить на паркані й дивиться на неї.

Доброго ранку, — привітався Кролик. — Як почуваєшся, Матінко Корово?

Він стрибнув з паркана і пострибав до неї ближче: стриб-скік, стриб-скік…

— Погано, Братчику Кролику, зовсім погано, — сказала Матінка Корова. — Всю нічку промучилась. Ніяк не витягну ріг. От вхопив би ти мене за хвоста, я вже якось би й вирвалась, Братчику Кролику.

Тут Братчик Кролик підійшов трішки ближче, але не зовсім близько.

— Далі мені не можна, — сказав він. — Ти ж знаєш, я слабенький. Можу надірватися. Ну ж бо, Матінко Корово, ти тягни, а я помагатиму!

Тут Корова вирвала ріг та як побіжить за Кроликом! І понеслися вони дорогою; Кролик — вушка назад, а Корова — роги до землі, хвіст гачком. Кролик вперед дременув, та раптом з розгону — в терновий кущ. Підбігла Корова до куща, а з-під куща голова стирчить — очі великі, мов ґудзики.

— Здрастуй, Матінко Корово! Чи далеко біжиш? — поцікавився Братчик Кролик.

— Здрастуй, Братчику Великі Очі! — сказала Матінка Корова. — Чи не пробігав тут Братчик Кролик?

— Ось тільки-но пробіг, — сказав Кролик. — Та такий втомлений, захеканий.

Тут Корова як припустить по дорозі, наче за нею собаки женуться.

А Кролик — той лежав під терновим кущем і качався від сміху, поки в нього не закололо в обох боках. Від Лиса втік, і від Канюка втік, і від Корови втік — як же тут не сміятись?