Як Братчик Кролик знову перехитрував Братчика Лиса

Наступного дня хлопчик прийшов до дядечка Римуса послухати, чим же закінчилася історія з конем Братчика Кролика. Але дядечко Римус був не в гуморі.

— Поганим дітям я не розповідаю ніяких казок, — сказав він.

— Але ж я не поганий, дядечку Римусе!

— А хто курей ганяв сьогодні вранці?

І хто стріляв з рогатки? І хто в обід нацькував собаку на моє поросятко? І до мене на дах камінці хто кидав?

— Я не навмисно, дядечко Римусе, і я більше не буду. Будь ласка, дядечку Римусе, а я коржиків тобі принесу.

— Коржики — вони, звичайно, кращі на смак, ніж на слух…

Не встиг старий закінчити, як Джоель стрімголов помчав геть, а за хвилину повернувся назад із повними кишенями коржиків.

— Певно, твоя матінка подумає, що у навколишніх пацюків животи полопались! — посміхнувся дядечко Римус. — Ось ці я відразу з'їм, — продовжував він, розкладаючи коржики на дві однакові купки, — а ось ці залишу на неділю… Так на чому ми спинились? Я вже й забув, що у нас робили Братчик Лис і Братчик Кролик.

— Кролик приїхав верхи на Лисі до Матінки Мідоус і прив'язав Лиса до конов'язі.

— Еге ж! — сказав дядечко Римус.

— Так от, прив'язав він свого коня, а сам пішов у хатину. Вони базікали з Матінкою Мідоус і з дівчатками, співали, і дівчатка грали на піаніно. Потім Братчику Кролику настав час іти.

Попрощався він і пішов до конов'язі, та такий поважний, наче пан який. Сів на Лиса і поїхав геть.

Старий Лис нічого не сказав. Він лише стиснув зуби і поскакав уперед. Але Братчик Кролик знав, що Лис так і кипить від люті. Ну й злякався ж він!

А Лис все біг, поки не вибрався на галявинку, подалі від домівки Матінки Мідоус. Тут він наче з ланцюга зірвався. Так вже казився: і фиркав, і лаявся, і верещав, і стрибав, і кружляв… І так, і сяк намагався скинути Братчика Кролика зі спини. Але Кролик міцно тримався. Вигне спину Лис, а Кролик його шпорами. Старий Лис і вгору, і вбік, клацає зубами — ледь власного хвоста не відгриз.

Потім на землю впав — і давай качатись. Тут Кролик і вилетів із сідла. Але поки Лис схопився на ноги, Кролик у кущі — і навтьоки. А Лис за ним, і так хутко — ледве встиг Кролик пірнути в дупло.

Діра була маленька, Лису ніяк не пролізти. Ось він ліг, перевів подих, став мізкувати, що тепер робити з Кроликом. А поки так лежав Старий Лис, пролітав повз нього Братчик Канюк.

Побачив, що Лис лежить, наче дохлий, і вирішив перекусити дохлятинкою. Сів на гілку, полопотів крильми. Схилив голову набік та й каже, буцімто сам до себе:

— Помер Братчик Лис. Як же мені шкода!

— Ні, я живий, — каже Лис. — Я загнав сюди Братчика Кролика. Цього разу він точно не втече, хоч до Нового року чекатиму тут.

Поговорили вони ще. Канюк погодився постерегти Кролика, доки Братчик Лис збігає за сокирою. Лис побіг, а Канюк став біля дупла — чатує. Ось як все стихло Кролик підійшов ближче до діри та й кричить:

— Братчику Лисе! Братчику Лисе, агов!

Та Лис був уже далеко, і ніхто не відповів. Тоді Кролик закричав:

— То ти не хочеш відповідати, Братчику Лисе? І не треба! Все одно я знаю, що ти тут стоїш. А мені й байдуже. Я просто хотів сказати тобі: от якби тут був Братчик Канюк!

Тоді Канюк відповів лисячим голосом:

— А навіщо тобі Братчик Канюк?

— Та це тут сіра білка в дуплі, а жирна, — скільки живу, такої не бачив. Був би тут Братчик Канюк, ото б він уже поласував білкою.

Канюк знову лисячим голосом:

— А як би спіймав її Братчик Канюк?

— А тут, з другого боку дерева, маленька дірочка, — каже Кролик. — Був би тут Братчик Канюк, став би він біля тієї дірочки, а я б вигнав звідси білку.

— Ну жени, жени, — сказав Канюк, — а я постараюсь, щоб вона не втекла від Братчика Канюка.

Тоді Кролик підняв шум, ніби жене когось, і Канюк побіг на другий бік дерева ловити білку. А Кролик шусть із дупла — і чимдуж додому.

Тут дядечко Римус узяв коржик, відкинув назад голову, поклав коржик до рота. Потім заплющив очі і заходився жувати, муркочучи під носа пісеньку.