Жебрак

Я проходив по вулиці … мене зупинив жебрак, старий дід.

Запалені, сльозливі очі, посиніли губи, шорстке лахміття, нечисті рани … О, як потворно обгризла бідність цю нещасну істоту!

Він простягав мені червону, опухлу, брудну руку … Він стогнав, він мугикав про допомогу.

Я став нишпорити у себе в усіх кишенях … Ні гаманця, ні годинника, ні навіть хустки … Я нічого не взяв із собою.

А жебрак чекав … і простягнута його рука слабо коливалася і здригалася.

Розгублений, збентежений, я міцно потиснув цю брудну, трепетну руку …

— Не шукай, брат; немає у мене нічого, брат.

Жебрак підняв на мене свої запалені очі; його сині губи усміхнулися — і він в свою чергу стиснув мої похололі пальці.

— Що ж, брат, — прошамотів він, — і на тому спасибі. Це теж милостиня, брат.

Я зрозумів, що і я отримав милостиню від мого брата.

Лютий, 1878 р.