Зник острів

- Олександр Бєляєв -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Олександр БЄЛЯЄВ

ЗНИК ОСТРІВ

1. КОРОТКА РОЗМОВА

Високий гладкий чоловік — голова правління інженер Гейден сидів за великим письмовим столом і перебирав папки. Маленькі, жваві очиці і мляві рухи товстих рук надавали йому схожості з добродушним ведмедем. Лампа яскраво освітлювала стіл. Великий кабінет поринав у присмерк. Тільки під стелею, біля книжкових шаф, блищала алюмінієм двометрова модель останнього дирижабля, немовби він ширяв високо в темному небі.

Важкі двері нечутно відчинилися. Пролунав голос секретаря:

— Пан Шерінг.

— Прошу, — коротко гаркнув Гейден і важко підвівся назустріч гостеві.

Безшумно ступаючи по килиму, до столу підійшов рухливий, огрядний, присадкуватий, гладенько виголений старик. Волосся в нього блищало, немов покриття алюмінієвого дирижабля. Шерінг — банкір, заводчик, мільйонер, один із стовпів акціонерного товариства "Дирижабль", привітався з Гейденом, сів у глибоке шкіряне крісло, витяг з бічної кишені сюртука газетну вирізку, зневажливо кинув її в освітлене поле столу і спитав:

— Читали?

Ведмідь примружився, скосив маленькі очиці, швидко перебіг замітку і так само коротко відповів:

— Звичайно.

— Цього не повинно бути, — багатозначно сказав Шерінг.

— Цього не повинно бути! — проричав Гейден.

На хвилину їхні очі зустрілися, — очі змовників, які розуміють один одного з півслова. Потім Гейден зробив на газетній вирізці позначку червоним олівцем, щось на зразок квадратного кореня, під яким написав цифру "17". Натиснув кнопку дзвінка. Передав замітку секретареві.

— До негайного виконання, Штольц! — і підсунув Шерінгу коробку з сигарами.

Ділову розмову було закінчено.

Секретар вийшов. Шерінг, пихкаючи ароматною сигарою, побазікав ще кілька хвилин про те, як успішно пройшла остання репетиція "газової атаки", про політичні новини — і пішов.

А секретар Штольц, сидячи у своєму невеликому кабінеті, заставленому телефонами, телеграфними та радіоапаратами, вже почав діяти.

Смисл доручення для нього був ясний. У газетній вирізці повідомлялося про те, що плавучий аеродром — штучний острів, споруджений в Атлантичному океані напівдорозі між Європою та Америкою, начорно готовий і незабаром повинен почати діяти. Його споруджували американці. Цей острів погрожував завдати непоправного удару акціонерному товариству "Дирижабль", яке було майже монополістом у будівництві дирижаблів. Найнебезпечніший конкурент — США — вийшов з гри після загибелі кількох великих дирижаблів. Атлантичний океан усе ще був нездоланною перешкодою для встановлення регулярного авіаційного сполучення між Північною Америкою та Європою, і "Дирижабль" мав усі шанси захопити в свої руки повітряний транспорт через океан. Штучний острів ламав розрахунки. З його допомогою літаки зможуть успішно конкурувати з дирижаблями. Акціонерному товариству буде завдано непоправного удару. Та цього мало. Острів становить і воєнну загрозу. Якщо в Європі вибухне війна і Америка візьме в ній участь, то з допомогою острова США зможуть швидко перекидати в Європу свої ескадрильї, свої військові сили. Ключ повітряних шляхів через океан будь-що треба вдержати в своїх руках. Усі спроби перешкодити цій справі на самому початку кінчалися невдачею, хоч на підкупи потрібних людей витрачено мільйони. Острів побудовано. Його треба знищити. Знищити розумно, спритно, не викликаючи підозри. Тоді — тоді перемога майже забезпечена. При сучасній кризі в США навряд чи знайдуться кошти та охочі на нову спробу. Саму ідею — сміливу, грандіозну ідею створення штучного острова в океані — буде надовго скомпрометовано.

2. НАД ОКЕАНОМ

Великий сорокамісний п'ятимоторний пасажирський аероплан-амфібія летів над Атлантичним океаном. Кабіни були завантажені ящиками. В аероплані зручно розташувалися тільки два пасажири: інженер Денхем і журналіст Бейлдон. Обидва високі, стрункі, з типовими голеними обличчями американців. Денхему було років під сорок, Бейлдон виглядав юнаком. Вони сиділи біля вікна в порожній кают-компанії. На відкидному столику перед Бейлдоном лежала записна книжка і ручка з вічним пером. Він палив коротку люльку і, за звичкою журналістів "все бачити й чути", заглядав у вікно, слухав Денхема і час від часу записував щось у блокнот стенографічними ієрогліфами.

Здавалось, амфібія летить у центрі величезної скляної кулі: внизу — ввігнута зеленувата поверхня океану, вгорі — блакитна півсфера неба. В океані мріли димки пароплавів. Амфібія пролітала над великим морським шляхом між Америкою та Європою. Стару, з'їжджену дорогу не було позначено ніякими стовпами, а проте моряки безпомилково знаходили її в безкрайому водному просторі. Не встигав зникнути з поля зору один пароплав, як з'являвся інший. Часом їх видно було кілька. Між Старим і Новим світом відбувався безперервний "обмін речовин": із заходу на схід рухались автомобілі, вугілля, пшениця, масло, ліс, тютюн, фрукти, бавовна, нафта; а зі сходу — металеві вироби, текстиль, хімічні продукти...

Від пильного ока журналіста не сховались відтінки у кольорі океанської води. Коли зеленкуватий колір змінився блакитно-синім, Бейлдон відзначив: тут морський шлях перетинається "великою рікою", що тече в океані, — Гольфстрімом. Де-не-де видніли наче рудуваті острівці бурі водорості, які течія заносила із Саргасового моря. Якось Бейлдон помітив на півночі блискучу цятку. Вода навколо неї здавалася темнішою. Це плив айсберг — гроза кораблів...

Усі ці спостереження не заважали Бейлдону уважно слухати свого супутника. Денхем говорив під одноманітний рокіт моторів:

— Так, я переміг, але перемога далася нелегко. На конкурс з усіх частин світу було надіслано десятки проектів спорудження серед океану штучного острова — аеропорту. Більшість проектів зводилися до різноманітних комбінацій понтонів-поплавків, які утримуються якірними ланцюгами. Найсильнішим моїм суперником був бельгієць Левінь — відомий спеціаліст, будівник плавучих доків. Самого Левіня я знав як порядну людину. Але за його спиною стояв якийсь Вейс, що діяв зовсім неприпустимими засобами. Можливо, Вейс представляв інтереси сильної групи європейських капіталістів. Він не гребував нічим: інтриги, підкупи, інсинуації, цькування в пресі — усе було пущено в хід. Продажні журналісти пророкували моїй технічній ідеї цілковитий крах. Ці знущальні статейки знаходили широкий відгук у людському консерватизмі, в обивательській косності.

— Ваша смілива ідея була справді викликом так званому здоровому глузду, — зауважив Бейлдон і вписав у свою записну книжку новий ієрогліф.

— Ще б пак! — усміхнувся Денхем. — Побудувати штучний острів з льоду в океані на широті сорок п'ятого градуса, де температура поверхневого шару води досягає майже тридцяти градусів тепла, під пекучим промінням сонця — хіба це не божевільна, не фантастична ідея? А тим часом будь-який технік, обізнаний з холодильними установками, не вбачатиме в ній нічого незвичайного. Хіба ми не заморожуємо ґрунти-пливуни, споруджуючи мости, греблі, прокладаючи тунелі? Весь мій "острів" складається з системи труб і постійно діючих холодильних установок. Понтони врівноважують тільки вагу труб. На трубах наростає шар криги. Утворюється штучний айсберг, майже на дев'ять десятих занурений у воду. Те, що острів глибоко занурений, гарантує йому цілковиту стійкість. Найсильніші бурі не страшні йому, він лишається нерухомий, непорушний як скеля. Гігантський ланцюг з якорем утримує острів на місці. В тій частині, де острів стикається з верхніми, теплішими шарами води, його стіни захищає теплоізолюючий матеріал. Сама ж поверхня острова вкрита товстим шаром землі з густою рослинністю: травами, чагарниками, пальмами. Земля, рослини, будівлі оберігають від проміння сонця "шар вічної мерзлоти". Сам же аеродром являє собою справжнє алюмінієве дзеркало, яке чудово відбиває теплові та світлові промені.

Журналіст подивився на фотоапарат, що висів біля вікна, і сказав:

Це, мабуть, дуже красиво? Острів уже зовсім готовий?

— За винятком незначних недоробок. Через два-три дні буде офіціальне відкриття, — відповів Денхем.

"Відкриття Атлантичного океану для регулярних повітряних перельотів на аеропланах... Нова ера в повітряному транспорті... Європа і Америка стануть ближче одна до одної..." — Бейлдон занотовував фрази, які здавалися йому найбільш вдалими й ефектними, — він уже обмірковував статтю про відкриття острова.

Футляр фотоапарата, що висів на ремінцях, раптом відлетів од стіни і вдарився об плече журналіста. Бейлдон і Денхем гойднулись у своїх кріслах.

— Який різкий віраж! Що трапилося? — здивовано і трохи збентежено вигукнув Денхем.

— Ми повертаємо назад! — сказав Бейлдон, поглянувши у вікно.

Амфібія зробила велике коло, друге, третє...

— Треба спитати в пілота, — тривожно промовив Денхем.

І вони з журналістом попростували до кабіни пілота.

— В чому справа, містер П'юзі?

Обличчя пілота було занепокоєне. Біля пілота стояв розгублений бортмеханік.

— Ми не знаходимо острова, — крізь зуби відповів пілот.

— Як "не знаходимо"? Збилися з курсу? — спитав Денхем.

— Ми не могли збитися з курсу, — відповів бортмеханік. — Сорок п'ять градусів північної широти і сорок п'ять західної довготи. Точно. А острова не видно. Керування автоматизоване. Найменше відхилення од курсу в ту ж мить відзначили б апарати.

— То чому ж ми не бачимо острова? — спитав Денхем.

У голові в нього вже наморочилось.

— Очевидно, тому, що наші очі неспроможні бачити неіснуючі речі. Якщо ми не бачимо острова — значить, його немає! — різко викрикнув бортмеханік.

Денхем зблід, похитнувся і схопився за стояк, щоб не впасти.

— Може, несподівано сталася катастрофа, і острів, як Атлантида (це порівняння треба записати), раптово опустився на дно океану? — висловив припущення Бейлдон.

Денхем уже трохи оволодів собою.

— Ніякої катастрофи не могло бути, — палко заперечив він. — А коли б вона навіть і сталася, острів не затонув би враз. Питома вага льоду менша, ніж вага води. А крижані гори миттю не тануть. На острові є радіостанція. Вона розіслала б сигнали біди.

— Але ми взагалі не одержували з острова ніяких радіограм, відтоді як вилетіли з Нью-Йорка, — заперечив Бейлдон.

Це було справді так. І як тільки Денхем не догадався в дорозі встановити з островом радіозв'язок? Але він просто не вважав за потрібне робити це, бо був цілком упевнений, що там усе гаразд.

— А радіомаяк працював? — спитав Бейлдон пілота.

Замість П'юзі відповів знову бортмеханік:

— Сигнали радіомаяка припинилися кілька годин тому.

— Чому ж ви не повідомили мене про це?

Цього разу відповів пілот, який досі мовчав:

— Ми не надавали значення таким дрібницям.

— Чому? — так само запально допитувався Денхем.

— Тому що радіомаяк звичайно працює вночі і в туман.