Твір у форматі ЗНО: «Байдужість — крок до зради»

Ми давно уже звикли до постійної присутності зла у нашому житті. Звикли до агресії, грубості, неповаги та знущань, так, зараз це вважається цілком нормальним, навіть природнім явищем у повсякденному житті. Та проблема у тому, що всі ці жахи — це зло відкрите і тільки. А не задумувались ви над тим, що існує й зло приховане, яке, може, діє не так швидко й впевнено, але наслідки має все ж колосальні. Ось саме до такого «виду» зла можна віднести людську байдужість, яка, на перший погляд, нічим не заважає, але, якщо поглибитись у вивчення цього почуття, то можна зрозуміти, що байдужість призводить до найболючішого — до цілковитої втрати контакту між людьми. Тому, я вважаю, що байдужість — це перший реальний крок до зради.

Цю думку я хочу підтвердити переконливими аргументами. По-перше, почуття байдужості — це завжди передвісник біди. Зазвичай, якщо людина починає відчувати байдужість до себе, до держави, до людини, то вона втрачає інтерес. А втрата інтересу означає і цілковиту втрату емоцій, переживань, бажань та загалом і дій, спрямованих у бік названих вище «об’єктів». Особливо яскраво це помітно у ситуації з людиною, де байдужість постає відліком, який знаменує початок безповоротного розпаду будь-яких минулих стосунків.

Згадаймо тільки геніальну повість Михайла Михайловича Коцюбинського «Тіні забутих предків», де піднімається тема високого й красивого почуття кохання і його значимості у людському житті. Але зараз не про це. Сьогодні ми не будемо згадувати про любов Івана і Марічки, сьогодні ми поговоримо про життя хлопця після смерті коханої. Саме цей приклад, подружнє життя Палагни та Івана, найкраще ілюструє і розкриває наведений мною перший аргумент. Іван одружився на Палагні з горя, бо не хотів залишатись наодинці у старості. Зрозуміло, що їхні стосунки не можливо назвати ідеальними, бо між цими людьми не було іскри, не було бажання, вони просто поруч існували, разом жили і вели господарство. Байдужість чоловіка до жінки породжує байдужість жінки до чоловіка. Так і сталося у їх і без того нещасливій сім’ї. Палагна не бачила любові свого чоловіка та і сама була скупа до нього на ніжні почуття, оця байдужість у родині і підштовхнула Палагну до зради, вона стала «любаскою» сусіда Юри, від якого отримувала бажане, до якого хоча б щось відчувала.

По-друге, байдужість — це, особисто для мене, спосіб відділитися, виокремитися від цілого світу, перестати бути його повноцінною частинкою. А така поведінка — це неповага до оточуючих, це бажання бути незалежним від інших, прагнення бути повноцінними за рахунок дивного самоствердження. Люди, яким властива байдужість, ніколи не шукають собі супутника життя, вони зазвичай не мають друзів і втрачають близькі стосунки з рідними, адже вони охоче змінюють своє оточення, щоб не обтяжувати себе зайвим виявом почуттів. А де немає постійних стосунків, завжди є місце зраді.

Прикладом цього аргументу може слугувати життя мого далеко знайомого Олександра. З цією людиною надто важко налагоджувати контакт, адже він завжди ставить своє «я» вище за думки і слова інших. Але це не головна його проблема, основна біда хлопця — швидке збайдужіння до будь-кого, з ким він хоча б колись мав контакт. Оця байдужість до дівчат, які віддано кохали, байдужість до друзів, які завжди були поруч, штовхала його на нероздумливі вчинки — Саша часто шукав розваг на стороні, йшов від однієї компанії до іншої, змінював дівчат і не бачив у цьому нічого страшного. І так було завжди, все повторювалось за однією схемою: знайомство — інтерес — захоплення — байдужість. Він зраджував і забував. Його погубило небажання працювати над собою, небажання викорінювати байдужість з душі і серця, і це мало свої наслідки: зараз, на жаль, він залишився один, тільки родина час від часу навідує юнака. Сподіваюсь, що це послужить для нього уроком, і він все ж змінить свої переконання.

Отже, треба запам’ятати, що байдужість до добра не доводить, тому з цим почуттям треба віддано боротись і захищати себе від нього. А до оточуючих треба навчитись ставитись з особливою увагою і повагою, і тільки тоді можна сподіватись на щасливе і радісне життя.