Твір на тему: «Людина байдужа до рідної мови – дикун»

Людина, байдужа до рідної мови — дикун
К. Паустовський

Про значення рідної мови в житті кожного з нас, про її суспільні функції чимало сказано та перекладено. І не тільки політиками та громадськими діячами, не тільки діячами культури і майстрами художнього слова, а й історією нашої держави і нашого народу. Тим дивнішим здається той факт, що на початку XXI століття деяким нашим співвітчизникам треба доводити прописну істину, висловлену у блискучих словах відомого російського письменника Костянтина Паустовського. Особисто я маю багато аргументів на користь його судження і хочу висловити деякі з них.

По-перше, дикунами вважаються люди племінного ладу, які й досі перебувають на первісному рівні розвитку культури. Тож, людина, байдужа до рідної мови, за своїм світосприйняттям, за своєю культурою добровільно повертає себе якнайменше на кілька тисячоліть назад.

По-друге, дикуни користуються недосконалими, з точки зору сучасної людини, знаряддями. Рідну мову, у деякому сенсі, теж можна вважати знаряддям — головним знаряддям спілкування і саморозвитку. Той, хто недбало або невміло користується мовними засобами, з часом починає повністю залежати від більш майстерних носіїв мови.

Корисно згадати й переносні значення слова «дикун»: амораліст, відлюдько. Отже, «мовний дикун» автоматично опиняється поза межами суспільства. Та чи варто свідомо обирати для себе таку непривабливу долю?

Подібне дикунство майстерно описане у творах багатьох українських письменників. Наприклад, на цю тему написав неперевершену комедію «Мина Мазайло» Микола Куліш. В образі головного героя комедії автор висміяв не тільки його прагнення за будь-яку ціну позбавитися українського прізвища, а й довів безглуздість відрази до рідних коренів, своїх предків, історії країни та рідної мови. Микола Куліш настільки любив усіх персонажів своєї п’єси і настільки гарно словесно це відобразив, що дуже швидко приходить віра: будь-яка людина може навчитися шанувати свою рідну мову, не принижуючи чужу, а здоровий глузд обов’язково переможе. І тут доречно пригадати слова талановитої української поетеси Ліни Костенко:

«Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше».

Не слід забувати і про те, що саме рідна мова прокладає людині дорогу в житті, допомагає створити відповідне оточення. Але це власна справа кожного. Кожен з нас повинен зробити свідомий вибір: залишатися дикуном чи бути цивілізованою людиною, стати гідним членом сучасного українського суспільства.