Твір на тему: «Що я відкрила для себе в поезії Пушкіна?»

Олександр Сергійович Пушкін намагався найдетальніше і найправдивіше відобразити світ, типи й характери людей свого часу. Він багато передав своїм героям: теми віршів та розмов, духовні скарби книжок власної бібліотеки, де душа:

Себя невольно выражает
То кратким словом, то крестом
То вопросительным крючком.

Але він не хотів, щоб його ототожнювали з його героями. Пушкін відстоював не тільки власну самостійність, але й незалежність своїх героїв, визнаючи за ними право диктувати авторові свою історію. Мене дуже вразили рядки з пушкінського листа до князя Вяземського, друга та одного з перших критиків роману: «Ти знаєш, що вчинила моя Тетяна? Вона заміж вийшла!»

Однією з характерних особливостей Олександра Пушкіна як поета була надзвичайна різнобічність його творчого таланту. Лірика була для поета однією з можливостей передавати свої почуття та настрої, брати участь у суспільно-політичному та літературному житті Росії.

Пушкін привернув мою увагу перш за все як виразник передових поглядів свого століття, як співець політичної свободи. Найбільш чітко його погляди можна побачити в оді «Вольність», написаній у 1817 році. Твір відображає різноманітні почуття автора: палке бажання свободи, обурення проти тиранів. Революційно лунали для читачів заключні рядки другої строфи:

Тираны мира, трепещите!
А вы, мужайтесь и внемлите,
Восстаньте, падшие рабы!

Не раз тема кохання зливається у віршах Пушкіна з ліричним пейзажем, який гармонує з почуттям, що володіє поетом. Чітко це простежується у віршах «Хто знає край, де небо блисне» та «На згір’ях Грузії лежить нічна імла».

Але особливо хочеться зупинитися на ще одній темі: роздумах про долю поета, його призначення в умовах жорстокої миколаївської реакції. Він складає вірш «Пророк», написаний безпосередньо під враженням кривавої розправи над декабристами. В образі пророка виступає поет-громадянин, який несе своє палке, вільне слово до народу. Тільки той справжній поет, з погляду Пушкіна, хто завжди душею та подумом зі своїм народом. Тільки він може виправдати своє призначення: правдивим поетичним словом пробудити у людства високі почуття. Він закликає поета «глаголом жечь сердца людей».

Олександр Пушкін у вірші «Я пам’ятник собі…» стверджує, що заслужив право на визнання та любов народу тим, що:

… чувства добрые я лирой пробуждал.
… в мой жесткий век восславил я Свободу
и милость к падким призывал.

Із байдужістю приймає поет хвалу та наклеп. «Обиды не страшась, не требуя венца», Пушкін залишається вірним своєму покликанню.

Лірика Пушкіна, будучи живим відгуком поета на сучасне йому життя, разом із тим переростає його добу та не втрачає свого значення і в наші дні. Гадаю, що вірші Пушкіна вічні, вони цікаві людям різних поколінь, «усіх часів та народів».

Отже, творчість Олександра Сергійовича Пушкіна є надзвичайно багатою. В ній я знайшла немало цікавого і повчального. Всім своїм рідним і друзям я буду рекомендувати читати поезію цього видатного поета.