Твір на тему: «Традиції та новаторські зрушення в поезії середини другої половини 19 століття»

На зламі XIX-XX століть життя позначалося загальною кризою, що охопила майже усі сфери: політику, економіку, культуру. Але передчуття близьких соціальних та економічних перетворень, невпевненість у майбутньому, ідейний розрух у настроях сповнювали людей не тільки тривогою, а й заохочували до пошуку нових ідеалів як у реальному житті, так і в культурі та літературі.

У цей період розвитку літератури реалізм і романтизм відійшли на другий план і поступилися модернізму — новому напряму, що став естетичним вираженням духовних змін тогочасного суспільства. Це цілком зрозуміло, адже ситуація наприкінці XIX століття відзначалася суперечностями у світоглядному, естетичному й історичному планах. Хаос та нестабільність, втрата колишніх цінностей і життєвих ідеалів знайшли своє вираження у специфічних настроях, які отримали назву «декаданс».

Уперше цей термін було використано французьким поетом і письменником Т. Готьє у передмові до книги «Квіти зла» яскравого представника модерністської літератури Ш. Бодлера. Пізніше про декаданс згадував і інший поет-модерніст — П. Верлен. Ближче до ХХ століття декадентство у культурі та літературі поширилося у більшості європейських країн.

Слід зазначити, що центром декадентської літератури була людина, яка відчувала втрату віри в майбутнє, втрату моральних ідеалів і свою відчуженість у навколишньому світі. Ця людина не сприймала брутальної реальності, надавала перевагу самоспогляданню і самозаглибленню. Єдине, на що вона була здатна — це, як казав французький письменник того часу П. Клодель, «пристрасна нудьга».

Як визначав один з літературних критиків, покоління поетів другої половини XIX століття та початку ХХ століття було декадентським — поколінням, яке співало і плакало: плакало від незатишної дійсності, прози життя, а співало, щоб не втратити свого сердечного настрою, хоча їх серця вже перетворилися на кладовище нездійсненних надій і мрій. Тому основними традиціями та мотивами творчості поетів-декадентів, які набули популярності у той період, були скарги на життя, розчарування, песимізм, відчай і сум беззахисної душі.

Улюбленими темами для них було згасання життя і підкреслена хворобливість існування, які перетворювалися на джерело витончених душевних переживань. Ще однією провідною темою декадентської поетичної творчості другої половини ХІХ — початку ХХ століть було утвердження переваги мистецтва над реальністю і його великого значення у житті суспільства. Звідси і пішла прихильність до естетизму І. Анненського, О. Уайльда та інших літературних митців тієї доби.

Використання різних стилів і напрямів засвідчило різнопланові творчі пошуки у літературі на зламі ХІХ-ХХ століть, прозі та поезії, які поступово наближалися до появи раннього модернізму і кардинальної зміни естетичної системи. Найбільший вплив в ці часи мали твори А. Бергсона, Ф. Ніцше і А. Шопенгауера.