Твір на тему: «Моє ставлення до Тимка» за твором «Радість душі»

Тимко — головний герой оповідання Григора Тютюнника «Радість душі». У творі не розповідається якихось фактів із життя головного героя, письменник не висвітлює ані його минулого, ні того, ким він є сьогодні; нам не відомі ані його вік, ні зовнішність, ні місце в суспільстві. Читачі знайомляться із Тимком на природі, серед буйного різнотрав’я з косою в руках. Ми навіть не знаємо точно, чи він на полі, чи в садку, чи в друга на дачі — автор концентрує увагу не на оболонці, а на внутрішньому світі цієї особистості.

Незважаючи на те, що письменник не дав можливості вивчити характер головного героя в деталях, я змогла сформувати своє ставлення до Тимка. Мені імпонує цей персонаж. Ця людина живе в повній гармонії з природою, вона радіє кожній миті, тому що бачить незвичайне в буденних речах і справах. Тимко дихає на повні груди, він насолоджується навколишнім світом, і цей прекрасний стан душі його переходить і до читача. Бурхлива ріка сили його духу переповнює й нас, читаючи «Радість душі», ми справді відчуваємо насолоду від життя навіть з усіма його прикрощами та негараздами.

Тимко просто косить траву, але водночас здається, що він живе на повну. Так, адже він кохає, і саме це почуття робить атмосферу твору теплою й затишною. Тимко розуміє, у чому сенс життя. З тих пір, як він полюбив Орисю, він зрозумів, що «йому є для чого жити на світі». «Із цієї хвилини (як він покохав – авт.) все те, що він бачив навколо себе, чув і відчував, повнилося для нього новим змістом: йому ніби вставили інші очі, і він ними бачив тепер те, чого раніше не помічав, йому ніби підмінили душу, і він тепер відчував те, про що раніше й не догадувався. Навіть звуки він сприймав по-іншому».

Тимко має прекрасну душу, оскільки бачить і розуміє красу. «Я не знаю: чи там угорі наді мною є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі», — роздумував він. І хоч герой свідомо руйнує цілісність природи, та розуміє свою помилку. Його душа в той момент сповнена жалощів: «Потім знову став косити, докоряючи сам себе в душі за те, що він милується й все ж нищить цю красу».

Особливо яскраво ми можемо спостерігати тонкі грані натури цього хлопця, коли він побачив «лугову царицю» ромашку серед трави. Мене зачаровує доброта й ніжність, що панують у душі Тимка. «…Він, присівши, дивився на неї, не зводячи очей, усміхаючись, як до гарненького маляти, і все шепотів: «Невісточка, невісточка», - і йому хотілося доторкнутися до неї хоч пальцем. Але Тимко утримався, щоб не збити з неї росички, не зняти дорогої краси, дарованої природою. Він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі й, обережно обкосивши, пішов далі».

Тимко для мене — людина з багатим внутрішнім світом, сповнена любові й радощів життя. Коли я читаю «Радість душі» Григора Тютюнника, мені здається, ніби цей твір і його головний герой випромінюють сонячне світло. Я в захваті від Тимка.