Твір на тему: «Роль жіночих образів у долі Жульєна Сореля та втіленні авторського задуму в романі Стендаля «Червоне і чорне»
У романі Стендаля «Червоне і чорне» головного героя Жульєна Сореля супроводжує два вражаючих сильних жіночих образів — мадам де Реналь і маркіза де Ла-Моль.
Першу з жінок, мадам де Реналь, Жульєн зустрічає, коли влаштовується в дім її чоловіка гувернером дітей. Жульєн ще зовсім юний, тільки починає пізнавати життя. А мадам де Реналь, на перший погляд, здається жінкою, яка вже визначилася зі своєю долею: вона одружена, має двох дітей, веде досить спокійний, осілий спосіб життя. Але, якщо придивитися ближче, стає зрозуміло, що вона ще має запас почуттів, молодості та енергії. Цей нерозтрачений ресурс вона досі вкладала у виховання дітей і влаштування благодійних акцій, але тепер звертає на Жульєна. Між ними іскриться кохання, але справжнє воно лише з одного боку, адже Жульєн вже починає проявляти свою корисливість. Він використовує пані де Реналь для просування кар’єрними сходами. Тобто, вона стає для нього лише інструментом для досягнення цілі. Принаймні так спочатку думає й він сам, і читач. Пізніше, у вже досить зрілому віці Жульєн Сорель зрозуміє, що його перша закоханість була насправді любов’ю усього його життя. Образ мадам де Реналь перетворюється для нього в символ ідеальної жінки, божества на землі. Але в силу свого егоїзму він її ненавидить, стріляє в неї. Він боїться її влади над собою, боїться цього напівщастя й напівлиха.
Друга жінка в житті Жульєна — Матильда де Ла-Моль. Стосунки Сореля з нею кардинально відрізняються від стосунків з мадам де Реналь. Жульєн вступає з нею в контакт, чітко знаючи, для чого вона йому. Він свідомо використовує її для досягнення висот, адже йому відомо, що багата красуня палко захоплюється ним, його рішучістю. І Матильда страждає від цієї любові, яку так довго шукала. Гордовитий Жульєн неначе постійно змагається з аристократичною Матильдою, і муки обох посилюються, коли до Сореля приходить розуміння своїх почуттів до мадам де Реналь. Любовний трикутник стає непосильним тягарем для Матильди, але вона продовжує його кохати навіть тоді, коли душа й серце Жульєна цілком і повністю для неї втрачені.
Стендаль використовує такі яскраві жіночі образи не лише для передачі конкретного впливу кожної з них на пана Сореля, а й для досягнення більш загальної мети — втіленні авторського задуму, а саме розкриття двох періодів життя одного чоловіка — двох кардинально різних стадій життя й кохання.
Пані де Реналь у такому контексті є важелем активації найсильніших почуттів Жульєна, таких, що змінюють його та його долю кардинально. Після написаного в забутті анонімного листа пані де Реналь Жульєн їде з Вер’єри й будь-що обіцяє собі досягти успіху. А після замаху на її життя, доживаючи останні дні в тюрмі, стає по-справжньому щасливим. Лише мадам де Реналь він так палко кохав, лише її так страшно ненавидів. Окрім того, в образі пані автор стверджує ідею незнищенності любові, адже її почуття живе доти, доки живе вона сама. Її почуття пробуджує почуття Сореля. І ті останні дні перед стратою, що вони проводили вдвох, були важливіші, ніж усі попередні роки життя, адже були наповнені щастям кохання.
На противагу цьому — Матильда. Через її образ розкривається радше не радість кохання, а його біль, готовність йти на самопожертву, покинути все, знищити все, знищити саму себе заради любові. Матильда стає взірцем відданості. Вона по-справжньому любить Жульєна, коли той її зневажає, коли не звертає на неї уваги взагалі, вона продовжує ходити до нього у в’язницю, вона хоче йому допомогти, шукає способів змінити вирок. А вже після його смерті Матильда ховає його голову власноруч, повторюючи трагічну історію Маргарити Наваррської.
Отже, обидві жінки прекрасні, кожна по-своєму. Вони такі різні, але їх об’єднує любов. Обидва образи повні та незабутні, а їхня роль у творі не може бути переоцінена. Своїм прикладом вони вчать нас кохати віддано та безкорисливо та нагадують нам, що потрібно цінувати кожен момент життя.