Твір на тему: «Лист Марфи до Михайла» за новелою Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном»

Здається, що про кохання вже давно все написано і сказано. Але коли починаєш читати новели Г. Тютюнника, стає зрозумілим, що він знає про кохання значно більше ніж інші, знає щось невловиме і тендітне, піднесене і чисте. Саме таким твором є новела під назвою «Три зозулі з поклоном».

У цьому творі розв’язується проблема класичного любовного трикутника, при цьому робиться це не стільки через зображення зовнішніх подій, скільки через духовну красу героїв оповіді. Сила кохання Марфи до Михайла не може не розчулити. Вона настільки сильно його кохала, що навіть відчувала, коли від Михайла прийде лист. Марфа тішилася тим, що хоча писав її коханий до своєї дружини Софії, а не до неї, серцем все одно він залишався з Марфою.

Так склалося, що доля поєднала цих трьох людей, адже їхні душі були дуже близькими. Вони частенько збиралися разом, проводили час і тихенько гомоніли про щось. Вони, на відміну від чоловіка Марфи Карпа, який любив тільки поїсти, одразу знаходили спільні теми, любили разом співати. Бувало, що Марфа так дивилася на Михайла, що в очах навіть сльози від кохання виступали. Та Михайло завжди повертався до синової колиски чи просто відвертався. І при цьому невідомо було, чи розуміла все це Софія, чи ревнувала?

Але Михайла забрали то таборів, де коханий двома жінками чоловік загинув. Листи до останнього дня Михайло писав дружині, він дуже любив свого сина, і родина для нього залишалася священною. Якби Марфа зважилася написати листа Михайлові, на мій погляд, він був би приблизно таким:

«Любий мій Михайле!

Я довго не зважувалася написати тобі листа, але все ж таки не витримала. У своєму листі я хочу висловити усе те, що не було сказано між нами раніше.

Я впевнена, що твоє серце завжди залишалося відданим мені, відчувала це і твоя дружина. Я була дуже здивована, коли про наше кохання ти розповів саме Софії. Ти передав мені у листі «три зозулі з поклоном» навіть попри те, що не був впевнений, що вони долетять до мене через «Сибір несходиму», навіть попри те, що я могла відкликати свою душу від тебе, адже ти відчував мене поряд і дуже мучився».

Саме такі слова сказала мати уже дорослому синові Михайла. І саме йому доведеться розгадувати вічну загадку буття: чому ж, коли вони настільки гарно відчували один одного, не одружилися? Чому мати не ображається на Михайла, а тільки співчуває йому? І він довго не буде розуміти, чому сказала йому мати: «У горі, синку, ні на кого серця нема. Саме горе». Адже так вміти відмовитися від почуття власності на коханого чоловіка і не скористатися цим розумінням могли тільки сильні і красиві душею люди. Саме такими були і Марфа, і Софія, і Михайло. «Любов піднесена», — ось як характеризуються їхні почуття. І це найвища оцінка щирого таланту Г. Тютюнника: таланту любити людей, розуміти найменші порухи душі.