Твір на тему: «Вміння «бачити зорі в калюжах» за кіноповістю Олександра Довженка «Зачарована Десна»

Творчість відомого українського письменника і драматурга О. Довженка приваблює читачів своєю заглибленістю в життя рідного народу, своєю народною філософією. Багато його висловів стали крилатими: «Благословенна будь, моя Десна», «Залиште після себе чисте золото правди», «Вчіться бачити зорі в калюжах», «Любіть землю! Любіть працю на землі!» та інші.

Куди б не завели нас життєві шляхи, перед очима завжди буде виникати чарівний світ рідного краю і природи, в якому маленьким хлоп’ям бігає наше дитинство, дитинство, яке так майстерно змалював у кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженко. А поряд буде музика рідного куточка землі, з якого починається наша Батьківщина, батькове клепання коси, працьовиті руки матері, добрі очі бабусі і дідуся.

Поряд були чесні люди, прості трудівники, які навчили головного героя повісті любити життя таким, яке воно є, які відкрили для майбутнього письменника зміст найстарішої людської мудрості: людина є творцем свого щастя. З цим, безумовно, треба погодитися, адже справжнє людське щастя — це вміння любити людей і життя, це відчуття гордості і своєї вагомості для оточуючих, це вміння віддавати полум’я свого серця, своє душевне тепло і усі свої сили служінню рідному народові.

Щастя, на думку О. Довженка, — це незабутній образ батька, для якого коріння справжнього людського щастя крилося в праці, це образ матері, для якої рідна природа була чимось живим і яка вміла спілкуватися з деревами, травою, птахами і тваринами, це велика повага до селянської праці дідуся і бабусі, які не мислили свого життя без рідної землі. О. Довженко любив своє багатогранне життя, яке не могло бути повноцінним без праці й розуміння навколишнього світу, він був впевнений, що саме труд збагачує й звеличує людину.

З пафосом і великою поетичною силою О. Довженко оспівує любов українців до землі, оспівує прекрасних і величних у своєму трудовому таланті, у своїй моральній чистоті людей. Це й дід Семен, який у повісті виступає уособленням народної мудрості, залюблений у влучне слово, працьовитий, лагідний, такий собі народний філософ, який «прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок». Це й «малесенька і прудка» прабаба Марусина, з вуст якої навіть прокльони звучали, як чарівні пісні, і мати Сашка, яка більше усього на світі любила «саджати що-небудь у землю».

З повісті «Зачарована Десна» добре видно, що О. Довженко безмежно закоханий у свій рідний край, у мирний трудовий народ, який ненависний до ворогів і щедрий на любов до людей, народ, який розуміє природу і вміє «бачити зорі в калюжах».