Твір на тему: «Зображення покріпачення України в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Історія України налічує багато трагічних сторінок, але одним з найбільших нещасть українського народу було знищення Гетьманщини і поневолення вільних селян. Частіше усього кріпосниками ставали українські підпанки, яким російське самодержавство роздавало родючі землі Малоросії, та польські пани — давні вороги українців. Саме так і в селі Піски, про життя якого розповідається у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», з’являється пан Польський — вояка, який терся біля вельмож, дослужився до генерала і отримав це село «за вірну службу».

Тільки-но прибувши у село, яке подарувала йому імператриця Катерина, генерал одразу відчув опір вільних селян і відчув, що вони ніколи не вставлять свою шию у ярмо добровільно. Пан Польський одразу зрозумів, що для того, щоб «воли» самі виконували волю господаря і слухняно простягали свої шиї під ярмо, їх треба добре призвичаїти. Тому вже на другий день у село прийшли «москалі», які прикладами гвинтівок швиденько непокірним «роти заціпили».

За короткий час кріпосники настільки міцно запрягли у ярмо «волів», що могли щодня насолоджуватися і тішитися своїм життям. Селяни перебували на панщині по п’ять днів на тиждень, а до того ще й зносили на панський двір «курей, гусей і яйця». Тому було чого бенкетувати панам, було чого у п’яному угарі ладити своїх «мазеп». А генеральша і зовсім не спілкувалася зі своїми кріпаками, які були її єдиними годувальниками, і всі розпорядження передавала через прикажчиків. Мозок цієї жорстокої жінки працював лише для того, щоб вигадувати страшні, принизливі покарання своїм дворовим. Відігрівалося спустошене серце генеральші тільки біля дітей і онуків.

Замість того, щоб поважати селян-годувальників, усю свою любов генеральша віддала котам. А от тим, хто стелив котам постіль, вичісував їх, доводилося дуже гірко. Саме з наказу генеральші люто закатували дівчину Уляну, та й Мокрині прилюдно довелося з мертвим кошеням на шиї увесь день мазати панські кухні тільки через те, що вона ненароком придушила це кошеня.

Зовсім зубожіло село, коли у ньому осів пан Польський. При ньому кріпаки були вимушені працювати увесь тиждень на панщині, а обробляти власні клаптики землі у них майже не залишалося часу. Але, на відміну від генеральші, він любив спілкуватися з кріпаками, бо ще підлітком скуб за чуба своїх ровесників-односельців, ще юнаком цінував красу молодих кріпачок.

Та як би там не було, але пани-кріпосники були не добрими господарями, а залишалися хижими експлуататорами чужої праці. Вони не дбали про свої села, про свою землю і про людей, які працювали на цій землі. З кожним роком родюча земля все більше виснажувалася, з кожним роком падали врожаї, село морально розкладалося й убожіло. Злодійство, пияцтво були звичайними явищами серед кріпаків. Як той чад, неволя дурманила голови працьовитим, добрим та щирим людям.