Твір на тему: «Безсмертя «розстріляного відродження» української поезії 1920–1930-х років»

Термін «розстріляне відродження» вперше з’явився у закордонній українській діаспорі, і його виникнення приписують літературознавцю Юрію Лавріненку, який вжив це словосполучення як назву збірки найкращих поезій українських авторів 20-30 років минулого століття. За період з 1920 до 1930 року українська культура і література, здається, компенсувала три століття відставання, а на терені Вітчизни навіть переважила вплив інших культур, зокрема російської. За певними даними, у 1925 році в Україні було близько п’яти тисяч письменників та інших літературних діячів.

Подібне Відродження було можливе завдяки сміливості й талановитості представників українського народу. І що ж казати про творчість українців за часи українізації, коли навіть в умовах заборони й замовчування українських літературних надбань талановиті митці, серед яких І. Франко, П. Куліш, М. Коцюбинський та інші, створили багато прозових і поетичних творів, гідних найкращих творів світової літератури.

Вийшовши, за великим рахунком, із селян, робітників, священників, різночинців, службовців та інших нижчих верств населення, нове покоління українських літераторів часто не мало можливості навіть здобути добру освіту, бо на перешкоді стояла спочатку громадянська війна, а згодом голод і необхідність заробляти собі на хліб. Але, намагаючись розправити скуті віками крила творчості, використати будь-яку можливість познайомитися з останніми творами світової літератури і при цьому постійно працюючи, вони дуже швидко роздивлялися сучасні тенденції і створювали дійсно національне актуальне мистецтво.

Що ж визначало шукання тогочасної літературної еліти і тематику творів пореволюційної доби? Головними складниками світогляду митців «розстріляного відродження» була щира віра у власні ідеали, самостійність мислення і бунт. До того ж представники тієї доби були інтелектуалами, які ставили не на маси, а на читачів як на окрему особистість. За їхнім зовнішнім лояльним ставленням до радянської влади ховалися глибокі запити і творчі пошуки.

Проза «розстріляного відродження» поділяється на дві течії: сюжетні й безсюжетні твори. У безсюжетних художніх творах ставка робилася не на слово або речення, а на підтекст, дух твору, його прихований зміст. Ці твори здебільшого мали характерні ознаки неоромантизму і експресіонізму. Найбільш яскравими авторами цієї течії були М. Куліш, Л. Курбас, А. Головко, Ю. Яновський, М. Хвильовий та деякі інші, не менш відомі сьогодні митці. У поезії «розстріляного відродження» найбільш цікавими були шукання П. Тичини, І. Багряного, Є. Плужника і О. Олеся.

Трагічна доля покоління літературних митців 20-30 років минулого століття продемонструвала нам усю силу і безсмертя українського духу, творчий потенціал наших співвітчизників, необхідність власного шляху і незалежності від впливу іноземних культур. Тільки в таких умовах можливо створити власну національну культуру та літературу і довести її до найвищого світового рівня.