Твір на тему: «Як я розумію назву новели «Сойчине крило» Івана Франка»

Повість «Сойчине крило» видатного українського письменника і поета І. Франка справляє на читачів надзвичайно трагічне враження. Вона являє собою сповідь двох душ, які загубили та знищили себе в жорстокому світі через неувагу та непорозуміння.

На початку твору ми знайомимося з героєм, який розповідає про своє життя. Розповідь Хоми-Массіно викликає досить неоднозначні почуття. Герой постійно наголошує на тому, що його не цікавить ніщо оточуюче: ані почуття, ані суспільство, ані робота — він закоханий у самотність.

Знаменно те, що повість «Сойчине крило» починається зображенням веселих новорічних свят. На цьому тлі самотність Массіно виглядає ще більш вражаючою. Герой вважає, що з приходом нового року йому вдасться, нарешті, позбутися усього зайвого у своєму самотньому житті «відлюдька». «Без зайвого завзяття та жорстокості в життєвій боротьбі, але й без недбальства та слямазарності. У всьому розумно, оглядно, помірковано і, поперед усього, спокійно, як годиться сорокалітньому мужеві. Дурень, хто на порозі сорокового року життя не пізнав ціни життя, не зробився артистом життя!». На перший погляд, він — звичайна людина, але така, що мріяла позбутися усього людського, що досить дивно для розумної живої істоти, яка має душу. Та яким би він не був відстороненим від оточуючого життя, Хома все одно жив у очікуванні дива. І диво врешті-решт відбувається.

Головне, що запам’ятовується в цій повісті, — це сойчине крило, яке вкладає Марія у свого листа до коханого, до Хоми-Массіно, який вже давно вважав її загиблою. Сойчине крило у творі не просто річ — це знак, це символ, який втілює безсмертне кохання, символ, який пов’язаний не тільки з дівчиною на ім’я’ Марія, Манюня, Манюся, але й з узагальненим образом української жінки. Особисто ж у долі Массіно це крило було пов’язане з найсумнішими подіями в його житті. Для нього сойчине крило — це теж кохання, яке він вже майже викреслив із свого життя. Адже лист прийшов до героя через три роки після того, як його дівчина безслідно зникла, та все одно він подихнув на нього життям і теплом.

Марії пощастило, бо у неї був її Массіно. Герой хоч і прагнув до життя відлюдька, але більш за все на світі боявся залишитися самотнім. І ось він отримав листа, який став для нього фатальним, та фатальним у гарному сенсі, адже він повертав Хому до життя, відроджував та відновлював усі притаманні живій людині почуття. Незважаючи на мінорний настрій оповіді про двох закоханих, твір дарує читачам заряд оптимізму і незламну віру в доброту людського серця. А символом сподівань на щасливе закінчення історії про Хому-Массіно та Марію-Манюню, символом сподівання на краще майбутнє стає сойчине крило, яке вселяє в людину життя і робить її щасливою.