Твір на тему: «Патріотизм, відповідальність за долю батьківщини» за повістю Михайла Старицького «Оборона Буші»

Повість «Оборона Буші» М. Старицького позначена любов’ю українського народу до своєї Батьківщини і пафосом справжнього патріотизму. Показово, що патріотизм, відображений у драмі, є глибоко народним. Адже саме народ бере активну участь у всіх подіях роману, і захист Буші, поданий в творі, є справою загальнонародною, а не подвигом якоїсь купки окремих героїв.

Усі мешканці містечка добре розуміють, що йдуть на смерть, але жоден з них не вагається, бо ворога треба затримати будь-якою ціною, тобто прийняти увесь удар на себе і дати можливість козацькому війську Б. Хмельницького з’єднатися з полком ватажка Богуна. Саме в цьому усвідомленні трагічного фіналу і готовності йти на вірну смерть в ім’я загальної перемоги криється велика сила українського народу.

Так широко, як у драмі М. Старицького «Оборона Буші», український народ представлений дуже рідко. Більше половини повісті — це масові народні сцени, і тільки з восьмої глави у творі з’являються головні герої п’єси. Увесь час народна маса сповнена напруженням і чекання трагічних подій. У плані майстерності драматурга і широти зображення українського народу повість «Оборона Буші» належить до найкращих досягнень історичної класичної української драматургії.

Усі захисники фортеці, захищаючись від ворога, готові загинути, аби не втратити власну гідність. Козаки розуміють, що їм не встояти проти нескінченого полчища татар і поляків. Однак у них є одна єдина мета: якомога довше затримувати ворога, не дати йому ні на метр просунутися далі і дочекатися допомоги основних сил війська Б. Хмельницького. Міцні і сильні духом запорізькі козаки твердо вирішили боротися до останньої краплі крові і не здаватися, а з собою на той світ забрати якомога більше ворогів, «продати себе щонайдорожче».

Не раз і не два М. Старицький у своїй повісті висловлює власні погляди на історичні події того часу, на долю України, з жалем згадує «братерську різню, пограбування й розбій» на рідній землі. Немає сумніву, що свої власні сподівання письменник виразив в словах одного з захисників фортеці, сотника Михайла Завістного, з якими той звертається до усієї України: «А все ж таки не доконають дітей твоїх кревних — стоять вони непохибно і стоятимуть до загину за свою змучену неньку і, доки світ сонця, ні за які скарби, нізащо в світі не продадуть своєї любові до тебе, наша люба вітчизно!»