Твір на тему: «Вірш «Декадент» — поетичне кредо Івана Франка»

Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: «Ось декадент!»

Вірш І. Франка «Декадент» був написаний у 1896 році і увійшов до поетичної збірки «Поклони». Ця поезія стала відповіддю автора літературному критикові В. Щуратову, який назвав збірку «Зів’яле листя» типовим проявом декадентства та поезію песимізму, який ототожнив І. Франка з «чоловіком слабкої волі». Байдужим до громадських настроїв і до життя поет ніколи не був, тому ярлик «декадента» дуже його ображав.

У вірші «Декадент» поетові вдалося викрити і різко засудити антинародність і шкідливий зміст занепадницької літератури, вдалося вдало викласти свої погляди на місце і роль поета у суспільстві. У цьому поетичному творі І. Франко змалював яскравий образ справжнього поета, творчим і життєвим завданням якого є служіння своєму рідному народові. Ліричний герой вірша дуже далекий від нігілізму декадентства і песимізму. Його душа завжди сповнена оптимізму, бо в найскладніші для свого народу і для себе часи він не впадає в розпач і гордо тримає голову перед гнобителями своїх співвітчизників, української історії і культури.

Якщо декадент завжди живе минулим і оспівує виключно його, то справжній поет разом зі своїм народом сміливо дивиться у майбутнє і докладає усі зусилля, без втоми працює заради нього. У вірші «Декадент» І. Франко часто звертається до поетичних метафор, за допомогою них він висміює декадентство і доводить незламність свого прагнення до боротьби: «Хоч часто я гірке й квасне ковтаю… та ще ж оскомини хронічної не маю», «Я з п’ющими за пліт не виливаю» тощо.

Поезія «Декадент» написана гострим публіцистичним стилем. Її рядки багаті на риторичні запитання, навмисне вживання заниженої лексики і емоційні напружені перелічування. Та проти декадентства І. Франко виступає не тільки у цьому вірші, а й у деяких літературних критичних статтях, зокрема в статті під назвою «З чужих літератур», яка була опублікована у 1898 році у Літературно-науковому віснику. У цій статті поет писав, що декаденти не мають влади над власним «я», не мають влади над власним темпераментом, не мають естетики понад власну хвилеву вподобу, не мають моралі понад нічим не зв’язані власні пориви.

У той час сорокалітній поет ще не пізнав жахливої самотності і днів журби, ще не зрікся власних давніх ідеалів. У пору створення «Зів’ялого листя» він ще бачить себе вісником нової доби. І. Франко, «вигодуваний твердим мужицьким хлібом», був завжди переконаний в історичній перспективі своєї країни, своїх співвітчизників. Його сила «хлопської крові», його життєвий оптимізм явно суперечили поняттям декадентства, що й доводить вірш «Декадент».